Затверджено  

Наказ МОЗ України

від 07.06.2004 № 286

 

Методики діагностики, лікування і профілактики інфекцій, які передаються статевим шляхом

 

СИФІЛІС

(випадки, передбачені шифрами А.50-А.64 «Міжнародної статистичної класифікації  хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я» Х перегляду).

Сифіліс — це інфекція, викликана Treponema pallidum, що характеризується ураженням шкіри, слизових оболонок, внутрішніх органів, кісток та нервової системи, має хвилеподібний перебіг зі зміною періодів загострення прихованими періодами.

 

1. Природжений сифіліс

(випадки, передбачені шифром А.50 «Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я» Х перегляду).

 

Інфекція, викликана Treponema pallidum, при якій зараження відбувається внутрішньоутробно від хворої на сифіліс матері; збудник проникає в організм плода через плаценту, починаючи з 10 тижня вагітності трьома шляхами: через пуповинну вену, через лімфатичні щілини пуповинних судин, через пошкоджену плаценту з током крові матері.

 

Клінічна характеристика

Розрізняють:

§   ранній природжений сифіліс —  будь-який природжений сифілітичний стан, уточнений як ранній або як прояв у віці до 2-х років (характерний висип на шкірі і слизових оболонках: дифузна папульозна інфільтрація, сифілітична пухирчатка, сифілітичний риніт, остеохондропатія, ураження печінки, селезін­ки — гепатоспленомегалія; сифілітична пневмонія, офтальмопатія);

§   пізній природжений сифіліс — будь-який природжений сифілітичний стан, визначений як пізній або як прояв через два і більше років після народження (паренхіматозний кератит, специфічний лабіринтит, зуби Гетчінсона, «шабле­подібні» гомілки, «готичне» тверде піднебіння, сідлоподібний ніс, інфантиль­ний мізинець, відсутність мечеподібного відростка грудини та ін.). Періоди клінічних проявів змінюються на латентні періоди.

Лабораторні критерії діагнозу:

§   виявлення збудника в клінічних зразках (тканинна рідина з елементів клініч­них проявів на шкірі та слизових оболонках, амніотична рідина, плацента, пупочний канатик, уражені органи і тканини, трупний матеріал) при мікроскопії в темнопу полі або

§   виявлення антигену збудника методом прямої імунофлуоресценції в клінічних зразках або

§   виявлення нуклеїнової кислоти Treponema pallidum методом полімеразної ланцюгової реакції або

§   наявність позитивних стандартних серологічних реакцій (КСР) при дослідженні сироватки крові. Ступінь позитивності визначається від слабкопозитивної (2+) до позитивної (3+, 4+) з визначенням титрів (1:5-1:10-1:20-1:40 і т.д.); оцінка результатів, проводиться з урахуванням пасивного імунітету дитини та результатів серологічного дослідження матері (для постановки діагнозу раннього природженого сифілісу без клінічних проявів титр антитіл в сироватці крові дитини не повинен бути нижчим за титр антитіл в сироватці крові матері), або

§   наявність позитивних специфічних серологічних реакцій (реакції імунофлуо-ресценціі: РІФ-200, РІФ-АБС) з титрами не нижче, ніж у матері, при дослідженні сироватки крові або спинномозкової рідини, або

§   наявність позитивних трепонемних реакцій (КСР з трепонемним антигеном, РІФ, реакції іммобілізації блідих трепонем —  РІБТ)  з титрами не нижче, ніж у матері , при дослідженні сироватки крові або спинномозкової рідини, або

§   визначення ІgG та ІgМ в сироватці крові методом реакції імунофлуоресценції або ІФА (використовується для диференційної діагностики набутого та природженого сифілісу, наявність специфічних імуноглобулінів ІgМ є підставою для встановлення діагнозу природженого сифілісу) та

§   наявність позитивних результатів імуноферментного аналізу (ІФА) при дослідженні сироватки крові або спинномозкової рідини.

 

2. Ранній сифіліс

(випадки, передбачені шифром А.51 “Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я” Х перегляду).

 

2.1. Первинний сифіліс

(випадки, передбачені шифрами А.51.0.А51.1,А51.2 «Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я» Х перегляду).

 

Клінічна характеристика

Стадія інфекції, викликаної Treponema pallidum, що характеризується наявністю твердого шанкру (одного і більше) та збільшенням регіонарних лімфатичних вузлів.

Лабораторні критерії діагнозу:

§   виявлення збудника в клінічних зразках (тканинна рідина з поверхні шанкру, пунктат лімфатичних вузлів) при мікроскопії в темному полі, або

§   виявлення антигену збудника методом прямої імунофлуоресценції в клінічних зразках, або

§   виявлення нуклеїнової кислоти Treponema pallidum методом полімеразної ланцюгової реакції, або

§   наявність позитивних стандартних серологічних реакцій (КСР) при дослідженні сироватки крові. Ступінь позитивності визначається від слабкопозитивної (2+) до позитивної (3+, 4+) з визначенням титрів (1:5-1:10-1:20-1:40 і т.д.)*, або

§   наявність позитивних специфічних серологічних реакцій (реакції імунофлуо­ресценції: РІФ-200, РІФ-АБС) при дослідженні сироватки крові, або

§   визначення ІgG та ІgМ в сироватці крові методом реакції імунофлуоресценції або ІФА та

§   наявність позитивних результатів імуноферментного аналізу (ІФА) при дослідженні сироватки крові.

Примітка:

*  при відсутності даних конфронтації (джерело зараження та статеві контакти хворого на сифіліс ) для верифікації діагнозу обов'язково повторне дослідження на КСР, ІФА та РІФ.

 

2.2. Вторинний сифіліс

(випадки, передбачені шифрами А.51.3, А51.4 «Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я» Х перегляду).

 

Клінічна характеристика

Стадія інфекції, викликаної Treponema pallidum, що характеризується локалізованим або дисемінованим ураженням шкіри та слизових оболонок, часто з генералізованою лімфаденопатією, іноді ураженням нервової системи, органу зору; може зберігатись твердий шанкр або його залишки.

§   виявлення збудника в клінічних зразках (тканинна рідина з поверхні шанкру, пунктат лімфатичних вузлів) при мікроскопії в темному полі, або

§   виявлення антигену збудника методом прямої імунофлуоресценції в клінічних зразках, або

§   виявлення нуклеїнової кислоти Тгероnеmа раllіdum методом полімеразної ланцюгової реакції, або

§   наявність позитивних стандартних серологічних реакцій (КСР) при дослідженні сироватки крові. Ступінь позитивності визначається від слабкопозитивної (2+) до позитивної (3+, 4+) з визначенням титрів (1:5-1:10 -1:20-1:40 і т.д.)*, або

§   наявність позитивних специфічних серологічних реакцій (реакції імунофлуо­ресценції: РІФ-200, РІФ-АБС) з визначенням титрів антитіл при дослідженні сироватки крові, або

§   визначення ІgG та ІgМ в сироватці крові методом реакції імунофлуоресценції або ІФА та

§   наявність позитивних результатів імуноферментного аналізу (ІФА) при дослідженні сироватки крові.

Примітка:

* при відсутності даних конфронтації (джерело зараження та статеві контакти хворого на сифіліс) для верифікації діагнозу обов'язкове повторне дослідження на КСР та ІФА.

 

 2.3. Ранній сифіліс, латентний (прихований)

(випадки, передбачені шифром А.51.5 «Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я» Х перегляду).

 

Клінічна характеристика

Стадія захворювання, викликаного Treponema pallidum, що характеризується персистенцією інфекції в організмі хворої людини при відсутності клінічних проявів ураження шкіри, слизових оболонок, внутрішніх органів та позитивними серологічними реакціями, менше 2-х років після зараження.

Лабораторні критерії діагнозу:

§   наявність позитивних стандартних серологічних реакцій (КСР) при дослідженні сироватки крові. Ступінь позитивності визначається від слабкопозитивної (2+) до позитивної (3+, 4+) з визначенням титрів (1:5-1:10 -1:20-1:40 і т.д.)*, або

§   наявність позитивних специфічних серологічних реакцій (реакції імунофлюоресценції: РІФ-200, РІФ-АБС) з визначенням титрів антитіл при дослідженні сироватки крові**, або

§   наявність позитивних трепонемних реакцій (КСР з трепонемним антигеном, РІФ, реакції іммобілізації блідих трепонем — РІБТ) з визначенням титрів антитіл при дослідженні сироватки крові, та

§   наявність позитивних результатів імуноферментного аналізу (ІФА) при дослід­женні сироватки крові.

Примітки:

* для виключення хибнопозитивних результатів КСР, обумовлених іншими захворюваннями та станами, обов'язкове консультування пацієнта спеціалістами, клініко-діагностичне лабораторне обстеження.

** в лікувально-профілактичних закладах, де відсутня можливість постановки РІФ, РІБТ і при неможли­вості відіслати сироватку в сусідні заклади, допускається постановка діагнозу при триразових позитивних результатах КСР, з урахуванням даних анамнезу і конфронтації.

 

 

 3. Пізній сифіліс

 

(випадки, передбачені шифром  А. 52 «Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я» Х перегляду).

Клінічна характеристика

Клінічні прояви пізнього сифілісу, крім нейросифілісу, можуть включати запальні ураження серцево-судинної системи, шкіри і кісток; рідко зустрічаються ураження інших систем (верхніх та нижніх дихальних шляхів, рота, очей, органів черевної порожнини, репродуктивних органів, лімфатичних вузлів, скелетних м'язів). Пізній сифіліс також може діагностуватись як безсимптомний (латентний) після 2-х і більше років після зараження.

 

 

Лабораторні критерії діагнозу:

§   наявність позитивних стандартних серологічних реакцій (КСР) при дослідженні сироватки крові або спинномозкової рідини. Ступінь позитивності визначається від слабкопозитивної (2+) до позитивної (3+, 4+) з визначенням титрів (1:5-1:10-1:20-1:40 і т.д.)*, або

§   наявність позитивних специфічних серологічних реакцій (реакції імуно-флуоресценції: РІФ-200, РІФ-АБС) з визначенням титрів антитіл при дослідженні сироватки крові або спин­номозкової рідини **, або

§   наявність позитивних трепонемних реакцій (КСР з трепонемним антигеном, РІФ, реакції іммобілізації блідих трепонем — РІБТ) при дослідженні сироватки крові або спинномозкової рідини **, та

§   наявність позитивних результатів імуноферментного аналізу (ІФА) при дослідженні сироватки крові.

 

Примітки:

* для виключення хибнопозитивних результатів КСР, обумовлених іншими захворюваннями та станами, обов'язкове консультування пацієнта спеціалістами, клініко-діагностичне лабораторне обстеження.

** в лікувально-профілактичних закладах, де відсутня можливість постановки РІФ, РІБТ і при неможли­вості відіслати сироватку в сусідні заклади, допускається постановка діагнозу при триразових пози­тивних результатах КСР, з урахуванням даних анамнезу і конфронтації.

 

4. Латентний сифіліс не уточнений як ранній або пізній

(випадки, передбачені шифром А.53.0 «Міжнароднаї статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я» Х перегляду).

 

Коротка клінічна характеристика

Стадія захворювання, викликаного Тгероnеmа раllіdum, що характеризується відсутністю клінічних проявів, позитивними серологічними реакціями та невизначеним терміном зараження.

 

Лабораторні критерії діагнозу:

§   наявність позитивних стандартних серологічних реакцій (КСР) при дослідженні сироватки крові або спинномозкової рідини. Ступінь позитивності визначаєть­ся від слабкопозитивної (2+) до позитивної (3+, 4+) з визначенням титрів (1:5-1:10-1:20-1:40 і т.д.)*, або

§   наявність позитивних специфічних серологічних реакцій (реакції імунофлуо-ресценції: РІФ-200, РІФ-АБС) з визначенням титрів антитіл при дослідженні сироватки крові або спинномоз­кової рідини **, або

§   наявність позитивних трепонемних реакцій (КСР з трепонемним антигеном, РІФ, реакції іммобілізації блідих трепонем — РІБТ) при дослідженні сироватки крові або спинномозкової рідини **, та

§   наявність позитивних результатів імуноферментного аналізу (ІФА) при дослід­женні сироватки крові.

Примітки:

* для виключення хибнопозитивних результатів КСР, обумовлених іншими захворюваннями та станами, обов'язкове консультування пацієнта спеціалістами, клініко-діагностичне лабораторне обстеження.

**в лікувально-профілактичних закладах, де відсутня можливість постановки РІФ, РІБТ і при неможли­вості відіслати сироватку в сусідні заклади, допускається постановка діагнозу при триразових позитивних результатах КСР, з урахуванням даних анамнезу і конфронтації.

 

 Лікування хворих на сифіліс

 

1.1. Загальні принципи

Медичні препарати пеніцилінового ряду є основними лікарськими засобами для лікування сифілісу. В практиці лікування сифілісу в Україні використовуються такі препарати біосинтетичного пеніциліну:

·   бензилпеніциліну натрієва сіль ( пеніцилін G);

·   бензилпеніциліну новокаїнова сіль (прокаїн-пеніцилін G);

·   препарати бензатин-бензилпеніциліну (біцилін-1, екстенцилін, ретарпен);

·   комбіновані препарати пеніциліну:

u біцилін-3 (бензатин-бензилпеніцилін+бензилпеніцилін+новокаїнова сіль бензилпеніциліну);

u біцилін-5 (бензатин-бензилпеніцилін+новокаїнова сіль бензил-пеніциліну).

Бензилпеніциліну натрієва сіль — водорозчинний пеніцилін, що характеризується високою трепонемоцидною активністю в крові та тканинах організму, а також відносно гарним проникненням крізь гематоенцефалічний бар’єр. Ці препарати уводяться по 500 тис.-1 млн. ОД вунутрішньом’язово кожні 3-4 години. Тривалість терапії залежить від стадії сифілісу. Даний спосіб є основним при лікуванні сифілісу в умовах стаціонару. Новокаїнова сіль бензилпеніциліну, як і його зарубіжний аналог прокаїн-пеніцилін G — препарати “середньої дюрантності”, які перебувають в організмі протягом 12-24 годин після 1 ін’єкції. Даний препарат використовується як для лікування стаціонарних хворих, так і амбулаторно. Прокаїн-пеніцилін G уводять 1-2 рази на добу в дозі 1 500 000-3 000 000 ОД.  Основним препаратам для лікування раннього сифілісу в амбулаторних умовах є бензатин-бензилпеніцилін (біцилін-1, екстенцилін, ретарпен,  прокаїн-пеніцилін). Вводиться один раз на тиждень. При нестерпності препаратів пеніцилінового ряду застосовуються антибіотики резерву: тетрацикліни, макроліди, цефалоспорини. Їх терапевтична ефективність значно нижча за пеніцилін, тому вони використовуються лише при абсолютній неможливості лікування препаратами пеніцилінового ряду. Препарати вісмуту (бійохінол, бісмоверол та пентабісмол), та йоду в окремих випадках можуть призначатися в якості резерву при лікуванні пізніх форм сифілісу.

 

1.2. Лікування дорослих

 

Превентивне лікування

Проводиться особам, які мали статевий або тісний побутовий контакт з хворим на заразні форми сифілісу якщо з моменту контакту пройшло не більше 3 місяців.  Особам, які мали контакт з хворим на сифіліс більше 3 місяців тому, проводиться повне серологічне обстеження (КСР, ІФА, РІФ, РІТ), і в разі негативного результату лікування не проводиться.

Призначається бензатинбензилпеніцилін одноразово в дозі 2,4 млн. ОД   внутрішньом’язово[1], або прокаїн пеніцилін G [2] 1,5 млн.  ОД 1 раз на добу 7 днів. Можна використовувати біциліни -1, -3, -5 по 1,2; 1,8; та 1,5 млн. ОД відповідно, тричі, з інтервалом у 3-4 дні. Превентивне лікування проводиться амбулаторно. В умовах стаціонару можна призначати натрієву сіль бензилпеніциліну по 500 тис.-1 млн. ОД кожні три години, або новокаїнову сіль пеніциліну по 600 тис. ОД двічі на добу протягом 7 діб.

Превентивне лікування реципієнта, якому було перелито кров хворого на сифіліс, проводять аналогічно, але курсові дози (тривалість лікування) збільшується в два рази.

 

Набутий сифіліс з точно встановленим строком зараження до 3 місяців (первинний, вторинний свіжий, прихований):

·   натрієва сіль бензилпеніциліну — по 500 тис.-1 млн. ОД кожні три години протягом 14 діб. В разі злоякісного перебігу (гігантські шанкери, алопеція, ранні вісцеральні та неврологічні прояви) або при наявності супутньої патології строки лікування подовжуються до 21-28 діб;

·   пеніцилін G-натрієва сіль — внутрішньом’язово по 1 мл. ОД тричі на добу, 14 діб;

·   новокаїнова сіль пеніциліну по 1млн. 200 тис. ОД двічі на добу протягом 14  діб;

·   прокаїн-пеніцилін G 3 млн. ОД протягом 14 діб;

·   бензатин-бензилпеніцилін (екстенцилін, ретарпен) 2,4 млн. ОД один раз на тиждень, дві ін’єкції. При масі тіла більше 90 кг призначається три ін’єкції один раз на 5 діб;

·   біциліни -1, -3, -5  по 1,2; 1,8; та 1,5 млн. ОД відповідно, двічі на тиждень, два тижні.

 

Набутий сифіліс з точно встановленим строком зараження від 3 до 6 місяців (вторинний свіжий, рецидивний, прихований):

·   натрієва сіль бензилпеніциліну по 500 тис.-1 млн. ОД кожні три години протягом 16 діб;

·   пеніцилін G-натрієва сіль — внутрішньом’язово по 1 мл. ОД тричі на добу, 16 діб;

·   новокаїнова сіль пеніциліну по 1млн. 200 тис. ОД двічі на добу протягом 16  діб;

·   прокаїн-пеніцилін G 3 млн.  ОД 1 раз на добу, 16 діб;

·   бензатин-бензилпеніцилін (екстенцилін, ретарпен) 2,4 млн. ОД один раз на тиждень, три ін’єкції. При масі тіла більше 90 кг призначається чотири ін’єкції один раз на 5 діб;

·   біциліни -1, -3, -5  по 1,2; 1,8; та 1,5 млн. ОД відповідно один раз на три доби, сім ін’єкцій.

 

Набутий сифіліс з точно встановленим строком зараження від 6 місяців до 1 року (вторинний рецидивний, прихований):

·   натрієва сіль бензилпеніциліну по 1 млн.  При масі тіла менше 50 кг може бути призначена доза 500 тис. ОД кожні три години протягом 21 доби.

·   1-й день — прокаїн-пеніцилін G 3 млн. ОД 2 рази на добу, або пеніцилін G (натрієва сіль), внутрішньом’язово по 2 млн. ОД, тричі; з 2-го дня — бензатин-бензилпеніцилін 2,4 млн. ОД один раз на тиждень, чотири ін’єкції. При масі тіла більше 90 кг призначається п’ять ін’єкцій бензатин-пеніциліну один раз на 5 діб;

·   новокаїнова сіль пеніциліну по 1млн. 200 тис. ОД двічі на добу протягом 21 доби;

·   прокаїн пеніцилін G 3 млн.  ОД 1 раз на добу, 21 доба;

·   1-й день новокаїнова сіль пеніциліну по 1млн. 200 тис. ОД двічі на добу; з 2-го дня біциліни -1, -3, -5  по 1,2; 1,8; та 1,5 млн. ОД відповідно, двічі на тиждень, чотири тижні;

·   пеніцилін G (натрієва сіль), внутрішньом’язово по 2 млн. ОД кожні 8 годин, 21 доба.

 

Набутий сифіліс з строком зараження більше 1 року (вторинний рецидивний, неуточнений, або пізній прихований), а також  ранній сифіліс (до 1 року) зі злоякісним перебігом та вісцеральними або неврологічними ураженнями,  природжений сифіліс у дорослих (лікування проводиться в умовах стаціонару):

·   натрієва сіль бензилпеніциліну по 1 млн. ОД кожні три години протягом 18 діб — два  курси з інтервалом 1 місяць. При необхідності може бути проведено третій курс;

·   пеніцилін G (натрієва сіль), внутрішньом’язово по 2мл. ОД тричі на добу, 16 діб — два курси з інтервалом 1 місяць;

·   пеніцилін G (натрієва сіль), внутрішньовенно[3] по 2-4мл. ОД двічі на добу, 14 діб — два курси з інтервалом 1 місяць;

·   новокаїнова сіль пеніциліну по 1 млн. 200 тис. ОД двічі на добу протягом 18 діб — два курси з інтервалом 1 місяць; 

·   прокаїн-пеніцилін G 3 млн.  ОД 1 раз на добу, 18 днів — два курси з інтервалом 1 місяць.

Хворим на прихований сифіліс та активний сифіліс зі строком зараження більше 1 року, або з невстановленим строком показане лікворологічне обстеження. При наявності раннього нейросифілісу перевага надається внутрішньовенному введенню пеніциліну. Паралельно зі специфічною терапією слід проводити неспецифічну патогенетичну терапію з урахуванням рекомендацій терапевта, невропатолога, окуліста та ін.

 

1.3. Лікування дітей

 

Всі діти до 3-х років, які перебували в контакті з хворим на заразний сифіліс, обов'язково підлягають лікуванню, якщо з моменту останнього контакту минуло не більше 3-х місяців. Питання про проведення лікування дітей віком старше 3 років вирішується індивідуально. Лікування сифілісу у дітей здійснюється за тими ж принципами, що лікування дорослих, але з урахуванням маси тіла і фізіологічних особливостей дитячого організму. Способи лікування дітей, хворих на набутий або природжений сифіліс, визначаються формою захворювання, віком дитини та індивідуальними особливостями даного випадку. Пропонуються  такі методики:

 

Профілактичне лікування

Новонароджені (вік до 7 діб):

·   натрієва сіль бензилпеніциліну або пеніцилін G (натрієва сіль) — разова доза  50 000 ОД/кг, внутрішньом’язово, кожні 12 год. 8 діб.

 

  Вік від 7 до 30 діб:

·   натрієва сіль бензилпеніциліну або пеніцилін G (натрієва сіль) — разова доза  50 000 ОД/кг, внутрішньом’язово, кожні 8 год. 8 діб.

 

Превентивне лікування

Вік від 1 до 6 місяців:

·   натрієва сіль бензилпеніциліну — разова доза 50 000 ОД/кг, внутрішньом’язово, кожні 6 год. (чотири рази на добу) 8 діб;

·   пеніцилін G (натрієва сіль), доза 50 000 ОД/кг внутрішньом’язово, кожні 8 год. (три рази на добу), 8 діб;

·   бензатин-бензилпеніцилін — 100 000 ОД/кг внутрішньом’язово, одноразово (доза ділиться навпіл і уводиться в обидві сідниці).

 

Вік більше 6 місяців:

·   натрієва сіль бензилпеніциліну — разова доза 25 000 ОД/кг, внутрішньом’язово, кожні 4 год, 8 діб;

·   пеніцилін G (натрієвая сіль), доза 50 000 ОД/кг внутрішньом’язово, кожні 8 год., 8 діб;

·   бензатин-бензилпеніцилін, доза 60 000 ОД/кг, внутрішньом’язово, одноразово (доза ділиться навпіл та уводиться в обидві сідниці);

·   біциліни -1, -3, -5  по 60 000 ОД/кг, кожних 2 дні, внутришньом?язово чотири ін’єкції, доза ділиться навпіл і уводиться в обидві сідниці;

·   новокаїнова сіль пеніциліну 60 000  ОД/кг внутрішньом’язово 2 рази на добу протягом 8 діб;

·   прокаїн-пеніцилін G, доза 100 000 ОД/кг, внутрішньом’язово, (1 раз на добу), 8 діб.

Специфічне лікування

Новонароджені (вік до 7 діб):

·   натрієва сіль бензилпеніциліну або пеніцилін G (натрієва сіль) разова доза 50 000 ОД/кг, внутрішньом’язово кожні 12 год. 1-й тиждень, потім два тижні по 50 000 ОД/кг кожні 8 годин;

·   пеніцилін G (натрієвая сіль), разова доза 50 000 ОД/кг, внутрішньовенно, кожні 12 год, 1-й тиждень, потім два тижні кожні 8 годин.

Вік від 7 до 30 діб:

·   натрієва сіль бензилпеніциліну або  пеніцилін G (натрієва сіль) разо-ва доза 50 000 ОД/кг, внутрішньом’язово, кожні 8 год.:

-природжений — 3-4 тижні;

-набутий — 2 тижні.

·   пеніцилін G (натрієва сіль), разова доза 50 000 ОД/кг, внутрішньовенно, кожні 12 год.:

-природжений — 3-4 тижні;

-набутий — 2 тижні.

Вік від 1 до 6 місяців:

Таблиця 1

 

Лікування дітей, хворих на сифіліс, віком більше 6 місяців

 

 

 

1.4. Лікування вагітних

 

Пеніциліни є не тільки препаратами вибору, але єдиним адекватним засобом лікування вагітних, хворих на сифіліс. Альтернативою можуть слугувати тільки макроліди, застосування яких виправдане виключно нестерпністю пеніцилінів, коли специфічна десенсибілізація неможлива. Еритроміцин погано проникає крізь плаценту і не може призначатись для лікування вагітних після 18 тижнів. Кларитроміцин, спіраміцин, мають високу біодоступність і добре проникають крізь плацентарний бар?єр.

Для жінок в другій половині вагітності необхідні ефективні та водночас зручні схеми лікування сифілісу, які відповідають наступним вимогам:

· профілактика природженого сифілісу при вчасно початому лікуванні;

· гарантія трепонемоцидної (трепонемостатичної) концентрації в усіх тканинах матері та плоду від 2 до 4 тижнів (в залежності від форми захворювання);

· максимальне скорочення перебування в стаціонарі, можливість лікування в умовах денного стаціонару;

· добра переносимість і відсутність негативного впливу на плід.

 

Основні методики

 

Методики лікування сифілісу у вагітних залежать від форми захворювання і строку вагітності.

Профілактичне лікування вагітних жінок у першій половині вагітності (до 19-20 тижнів) проводиться за однією з таких методик:

·   натрієва сіль бензилпеніциліну по 500 тис. ОД кожні три години протягом 15 діб;

·   бензатин-бензилпеніцилін (екстенцилін, ретарпен) 2,4 млн. ОД один раз на тиждень, дві-три ін’єкції;

·   біциліни -1, -3, -5  по 1,2; 1,8; та 1,5 млн. ОД відповідно, двічі на тиждень, на курс 7 ін’єкцій;

·   прокаїн-пеніцилін G 1,5 млн.  ОД 1 раз на добу 15 діб;

·   новокаїнова сіль пеніциліну по 600 тис. ОД двічі на добу протягом 15 діб;

·   пеніцилін G (натрієва сіль), внутрішньом’язово по 1 мл. ОД три рази на добу 15 діб.

 

Превентивне і специфічне лікування жінок у першій половині вагітності (до 19-20 тижнів) проводиться методами, аналогічними тим, що застосовуються при лікуванні дорослих.

Лікування жінок у другій половині вагітності засновано на комбінації водорозчинного пеніциліну G (натрієва сіль), який вводиться внутрішньовенно та бензатин-бензилпеніциліну, який вводиться внутрішньом’язово. З метою профілактики реакції Jarisch-Herxheimer, при якій можливе токсичне ураження плоду, перед початком лікування вводиться 30 мг преднізолону одноразово. Лікування проводяться в умовах стаціонару.

 

Схеми специфічного лікування різних форм сифілісу у жінок в другій половині вагітності.

 

Пеніцилін G (натрієва сіль), внутрішньовенно 2 млн. ОД, два рази на добу, кожні 12 годин (перша ін’єкція  — 500 тис. ОД, друга — 1 млн. ОД):

·   превентивне, профілактичне — 8 діб (16 ін’єкцій);

·   сифіліс первинний — 10 діб (20 ін’єкцій);

·   сифіліс вторинний свіжий і прихований ранній з строком зараження до 6 місяців — 12 діб (24 ін’єкції);

·   сифіліс вторинний рецидивний і ранній прихований з строком зараження від 6 місяців до 1 року — 14 діб (24 ін’єкції);

 

При всіх формах сифілісу через 12 годин після останньої внутрішньовенної ін’єкції одноразово вводиться бензатин-бензилпеніцилін 2,4 млн. ОД (по 1,2 млн. ОД в обидві сідниці). При прихованому неуточненому сифілісі лікування проводять двома курсам по 14 діб пеніциліну G  внутрішньовенно по  2 млн. ОД два рази на добу плюс бензатин-бензилпеніцилін  (екстенцилін, ретарпен)  2,4 млн. ОД одноразово. Другий курс проводиться через 3-4 тижні після першого.

 

Резервні методики для лікування вагітних

 

При встановлені вузько специфічної нестерпності до пеніциліну лікування проводиться напівсинтетичними пеніцилінами (оксациліном або ампіциліном), які вводять внутрішньом’язово по 1 млн. ОД через 6 годин протягом 14-28 діб, залежно від стадії захворювання. У деяких пацієнтів, які мають алергію до всіх препаратів пеніцилінового ряду, ці препарати також викликають непереносимість. У цих випадках можна провести десенсибілізацію феноксіметилпеніциліну за відповідною схемою, або перейти на лікування макролідами —  кларитроміцином або спіраміцином.

 Призначають:

·   по 0,5г кларитроміцину (в 20 мл ізотонічного розчину) два рази на добу, внутрішньовенно, або

·   1,5 млн. МО спіраміцину (розчиняють у 4 мл води, а потім уводять в 100 мл. 5% глюкози), два рази на добу внутрішньовенно.

 

Тривалість терапії:

 

·   при превентивному, профілактичному лікуванні — 8 діб (16 ін’єкцій);

·   при сифілісі первинному — 10 діб (20 ін’єкцій);

·   при сифілісі вторинному свіжому і ранньому прихованому з строком зараження до 6 місяців — 12 діб (24 ін’єкції);

·   при сифілісі вторинному рецидивному і ранньому прихованому з строком зараження більше 6 місяців — 14 діб (28 ін’єкцій).

При всіх формах сифілісу через 12 годин після останньої ін’єкції призначають кларитроміцин по 0,5г, або спіраміцин 3 млн. МО перорально, кожні 8 годин протягом 10 днів.

При всіх ранніх формах сифілісу (строк зараження не більше 1 року) лікування проводиться одним курсом. При пізньому і прихованому сифілісі з невстановленим строком зараження, а також при злоякісному перебігу захворювання лікування проводиться двома курсами: кларитроміцин або спіраміцин по 14 діб внутрішньовенно, з перервою між курсами 3-5 тижнів. При порушенні функції нирок і печінки метаболізм та елімінація препаратів затримується. При вмісті креатиніну в сироватці крові більше 10 мг% та його  кліренсі менше 10 мл/хв, а також при підвищенні рівня трансаміназ (АЛТ, АСТ, ЛДГ) більш ніж на 50%, разові дози пеніциліну, кларитроміцину, або спіраміцину знижують в 1,5-2 рази.

 

1.5. Сифіліс у поєднанні з іншими венеричними хворобами

 

Сифіліс, як моноінфекція трапляється не часто, приблизно в 1/3 випадків. Частіше діагностується змішана інфекція — сифіліс з хламідіозом, мікоплазмозом, та іншими статевими хворобами, приблизно в 2/3 випадків. З них сифіліс в поєднанні з однією урогенітальною інфекцією спостерігається у половини хворих, з двома — у 1/5. Виявлялись хворі з трьома і чотирма венеричними інфекціями окрім сифілісу. Наявність суб?єктивних скарг з боку сечостатевого тракту мають менше половини хворих на сифіліс і супутню хламідійну та мікоплазмену інфекцію. Об?єктивні симптоми і ознаки спостерігаються тільки у половини хворих на змішану інфекцію. Таким чином, інфекції урогенітального тракту у хворих на сифіліс часто перебігають без скарг і об?єктивних проявів.

Супутній хламідіоз і мікоплазмоз у хворих на сифіліс ускладнює лікування, тому що препарати пеніциліну не діють на Mycoplasmacea, а по відношенню до Chlamydiaсea виявляють лише слабку активність. Оскільки для пригнічення цих збудників потрібні великі разові та курсові дози антибіотиків широкого спектру, то найбільш ефективним і безпечним засобом лікування хворих на сифіліс та хламідіоз/мікоплазмоз є спочатку лікування препаратами пеніциліну, а потім, через 3-4 тижні (час, необхідний для відновлення функцій печінки, нирок, мікрофлори кишок) — лікування супутньої інфекції. При наявності у хворого на сифіліс гонореї, трихомоніазу, гарднерельозу і кандидозу, лікування всіх інфекцій проводиться разом, одночасно.

 

1.6. Лікування сифілісу у осіб, хворих на СНІД та у ВІЛ-інфікованих

 

 Кількість ВІЛ-інфікованих в Украйні зростає. Певна частина з них заражаються також й сифілісом. Характер перебігу сифілісу у ВІЛ-інфікованих на теперішній час не встановлено. Одні дослідники вказують, що клініка є типовою, другі — що має місце злоякісний перебіг. Безперечно встановлено, що стан імунодефіциту змінює клініку сифілісу і суттєво впливає на результати лікування. У ВІЛ-інфікованих рецидиви сифілісу після лікування трапляються досить часто. Вважається, що ВІЛ-інфіковані в разі зараження сифілісом мають підвищений ризик розвитку раннього нейросифілісу. Тому хворим на прихований сифіліс та активний сифіліс зі строком зараження більше 6 місяців, або з невстановленим строком, які також мають ВІЛ-інфекцію, показане обстеження ліквору.

Для лікування ВІЛ-інфікованих хворих на сифіліс можна рекомендувати підвищені курсові дози пеніциліну, які в 1,5-2 рази перевищують звичайні, та більш активне застосування неспецифічної (імунної) терапії. При наявності симптомів та ознак нейросифілісу у ВІЛ-інфікованих рекомендовано вводити пеніцилін у вену.

Лікування проводиться за однією зі схем для злоякісного сифілісу з вісцеральними  або неврологічними ураженнями:

·   натрієва сіль бензилпеніциліну по 1 млн. ОД кожні три години протягом 18 діб — два-три  курси з інтервалом 1 місяць;

·   пеніцилін G (натрієва сіль), вунутрішньом’язово по 2 млн. ОД  тричі на добу, 21 днів — два-три курси з інтервалом 1 місяць;

·   пеніцилін G (натрієва сіль), внутрішньовенно по 2,4 млн. ОД двічі на добу, 18 днів два-три курси з інтервалом 1 місяць;

·   новокаїнова сіль пеніциліну по 1млн. 200 тис. ОД двічі на добу протягом 18 днів — два-три курси з інтервалом 1 місяць; 

·   прокаїн-пеніцилін G 3 млн.  ОД 1 раз на добу, 18 днів — два-три курси з інтервалом 1 місяць.

 

1.7. Прискорені схеми амбулаторного лікування сифілісу

 

Епідеміологічні дослідження показують, що основним резервуаром сифілітичної інфекції є так звані групи підвищеного ризику. До цих груп звичайно відносять наркоманів, алкоголіків, повій, волоцюг, осіб без певних занять, біженців та ін. Перебуваючи в конфлікті з суспільними нормами поведінки, ці люди негативно ставляться до лікування венеричних хвороб в офіційно визнаних установах і досить часто ухиляються від лікування. В силу об?єктивних причин, ефективність диспансерної роботи серед таких контингентів вкрай низька. Найбільш дієві в даній ситуації схеми лікування сифілісу в умовах амбулаторії.

Наводяться схеми лікування із застосуванням бензилпеніцилінів пролонгованої дії  — прокаїну і бензатину.

Схеми лікування

·   превентивне лікування — бензатин-бензилпеніцилін (екстенцилін, ретарпен) 2,4 млн. ОД, одноразово;

·   сифіліс первинний — прокаїн-пеніцилін 3 млн. ОД в одну сідницю, бензатин-бензилпеніцилін 2,4 млн. ОД в іншу сідницю одночасно;

·   сифіліс вторинний свіжий — прокаїн-пеніцилін 3 млн. ОД в одну сідницю, бензатин-бензилпеніцилін 2,4 млн. ОД в іншу сідницю. Через 7 днів повторна ін’єкція 2,4 млн. ОД бензатин-бензилпеніциліну;

·   сифіліс вторинний рецидивний, сифіліс ранній прихований — прокаїн-пеніцилін 3 млн. ОД в одну сідницю, бензатин-бензилпеніцилін 2,4 млн. ОД в іншу сідницю. Через 7 днів бензатин-бензилпеніцилін по 2,4 млн. ОД в обидві сідниці.

 

1.8. Резервні методи лікування хворих на сифіліс

 

Проблеми стійкості  Treponema pallidum  до специфічних препаратів вибору — пеніцилінів практично не існує. Не знайдено клінічних або мікробіологічних доказів того, що збудник сифілісу може мати бета-лактамази чи інші механізми, що знижують чутливість до антибіотиків. Тому поняття резервні методи лікування сифілісу пов’язане з непереносимістю пеніциліну з боку організму хворого. Оскільки токсичність пеніцилінів у порівнянні з багатьма іншими антибіотиками досить низька, тому мова йде про алергічні реакції на пеніцилін.

Перед початком пеніцилінотерапії пацієнт(ка) ретельно розпитується про лікарську непереносимість та інші алергічні реакції в анамнезі. На основі ретельного опитування всі хворі поділяються на дві групи:

·   Група А — без алергії на пеніцилін в анамнезі.

·   Група Б — з чітко встановленою наявністю алергії до пеніциліну в анамнезі.

 

Хворим групи А проводиться провокаційна проба на переносимість (введення внутрішньошкірно 0,1мл ізотонічного розчину, що містить пеніцилін 1:10 000 від терапевтичної концентрації).  При позитивній внутрішньошкірній пробі, та при відсутності анафілактичних реакцій в анамнезі проводиться специфічна гіпосенсибилізація шляхом перорального призначення суспензії феноксіметілпеніциліну за відповідною схемою (стор. 15-16). Хворим групи Б провокаційні проби не проводяться, а призначається специфічний імунологічний тест (РАЛ — реакція агломерації лімфоцитів), яка дозволяє встановити сенсибілізацію in vitro. Хворим групи Б лікування проводиться лише в умовах стаціонару.

Слід пам’ятати, що відмовлятись від пеніцилінотерапії сифілісу треба лише за умови вираженої непереносимості, коли вживання цього антибіотика абсолютно небезпечне для хворого, незважаючи на специфічну десенсибілізацію. Є можливість розвитку анафілактичного шоку, синдрому Лайєла та інших подібних реакцій. У багатьох випадках, коли непереносимість проявляється лише висипом або незначним нездужанням, призначення антигістаміних препаратів, діуретиків, або кортикостероїдів дозволяє продовжити специфічну терапію. Конкретне рішення про відміну пеніциліну і перехід на резервні методи приймається за багатьох обставин (анамнез, клініка, стан організму, тощо). У практиці часто трапляються випадки, коли пеніцилін хворому на сифіліс не призначають тільки тому, що пацієнт вказав на непереносимість. Непереносимість повинна бути об’єктивно встановлена за допомогою специфічних імунологічних тестів — внутрішньошкірної проби та РАЛ з даною субстанцією. При наявності моноспецифічної позитивної реакції на пеніцилін рекомендовано спробувати провести специфічну десенсибілізацію, яка проводиться за відповідною методикою обов’язково в умовах стаціонару під наглядом алерголога.

 

Методика пероральної специфічної десенсибілізації у хворих з позитивною моноспецифічною  шкірною пробою на пеніцилін.

 

Десенсибілізація проводиться шляхом перорального прийому наростаючих доз феноксиметилпеніциліну у формі водної суспензії (таблиця 2). Відповідна доза феноксиметилпеніциліну — 1,3 млн. ОД розводиться в 30мл води для ін’єкцій та приймається перорально дрібними частинами кожні 15 хвилин у наростаючій кількості. Загальний час десенсибілізації — 3 години 45 хвилин.

 

Таблиця 2

 

Пероральна десенсибілізація для пацієнтів з позитивною пробою на пеніцилін

 

 

Після закінчення процедури через 30 хвилин призначається перша парентеральна ін’єкція натрієвої солі бензилпеніциліну (пеніциліну G) 10 тис. ОД. Через 3-4 години вводиться 20 тис. ОД обов’язково в нижню третину плеча, а не в сідницю. Розчиняти треба у воді для ін’єкцій або в ізотонічному розчині.  Через 30 хвилин, якщо стан пацієнта не змінюється, вводять 50 тис. ОД в сідницю, а через 4 години — 100 тис. ОД, потім переходять на необхідну разову дозу (в залежності від форми сифілісу). Увесь час потрібно уважно стежити за хворим: контролювати загальний стан та кров’яний тиск. Необхідно мати на поготові засоби протишокової терапії. Після проведення десенсибілізації лікування проводиться лише натрієвою сіллю бензилпеніциліну (пеніциліном G). Новокаїнова сіль та дюрантні препарати пеніциліну в цих випадках не призначаються!

Якщо нестерпність пеніциліну носить вузько специфічний характер, то можливо призначення напівсинтетичних пеніцилінів (ампіцилін, амоксіцилін). В залежності від фармакологічних властивостей цих препаратів вони призначаються  дорослим в дозах від 500 тис до 1 млн. ОД кожні 4-8 годин. Термін лікування (від 8 до 21 днів) та кількість курсів залежить від форми сифілісу. Перевага надається парентеральному шляху введення.

При абсолютній нестерпності всіх препаратів пеніцилінового ряду застосовуються антибіотики резерву: тетрацикліни, макроліди, цефалоспорини. Їх терапевтична ефективність значно нижча за пеніцилін, тому вони повинні використовуватись лише при абсолютній неможливості лікування препаратами пеніцилінового ряду. При тривалому вживанні (а це необхідно при лікуванні сифілісу) мають місце токсичні, алергічні реакції. Багато с цих препаратів не можуть застосовуватись у вагітних, дітей та хворих з супутньою патологією.

Схеми лікування хворих на сифіліс антибіотиками резерву: [4]

· доксициклін (вібраміцин, доксибене, юнідокс) 0,3г на добу, 14-28 діб;

· еритроміцин — 2,0-2,5г на добу, 14-28 діб;

· азітроміцин (сумамед) — 1,0г на добу, 10-21 діб;

· спіраміцин (роваміцин) — 6-9 млн. МО на добу, 10-21 діб;

· кларитроміцин (фромілід, клацид) — 0,5г на добу, 10-21 діб;

· цефтриаксон (роцефін, офрамакс, іфіцеф)[5] — 1,0г на добу 8-14 діб;

· цефотаксим (клафоран) — 2,0г на добу 8-14 діб;

· цефуроксим (зінацеф, зіннат) — 3,0г на добу 8-14 діб;

· цефіксим — 0,4г на добу 8-14 діб.

У випадку сильної реакції загострення Jarisch-Herxheimer пеніцилінотерапія не припиняється, а вводиться преднізолон 0,5 мг на 1 кг ваги тіла. Якщо через 6 годин реакція не вщухає, то ін’єкцію преднізолону повторюють.

Лікування хворих ан сифіліс антибіотиками резерву треба проводити кількома курсами, зокрема, при первинному серонегативному сифілісі – 1 курс, первинному серопозитивному – 3 курси, вторинному сифілісі та пізніх формах – 5 курсів.

 

 

1.9. Клініко-cерологічний контроль результатів лікування.

Серорезистентність

 

 

Клініко-серологічний контроль проводиться за місцем диспансерного обліку хворого (ШВД за місцем мешкання, або інша спеціалізована установа дерматовенерологічного профілю). Контроль здійснюється шляхом ретельного клінічного обстеження і постановки серологічних реакцій:

·   реакції зв’язування комплементу з кардіоліпіновим і трепонемним антигенами плюс мікрореакція преципітації з кардіоліпіновим антигеном (стандартний комплекс класичних серореакцій — КСР);

·   реакція імунофлуоресценції (РІФ);

·   реакція іммобілізації трепонем (РІТ);

·   імуноферментний аналіз (ІФА) — вибірковий і той, що підтверджує діагноз.

Періодичність та обсяг серологічного обстеження при контролі після лікування залежить від форми сифілісу та від динаміки негативації. Якщо негативація КСР та вибіркового ІФА підтверджується результатами РІФ, контроль припиняється раніше встановленого терміну.

Cерорезистентність — стан, коли після повноцінного лікування  раннього сифілісу КСР залишаються позитивними більше  ніж 1,5 роки для дорослих і більше ніж 9 місяців для дітей без тенденції до зниження титрів. Серорезистентість є лабораторною ознакою того, що остаточна санація організму від Treponema pallidum не настала і збудник залишився в організмі в неактивній формі без клінічних проявів. В цьому випадку призначається додаткове лікування. Позитивні серореакції після повноцінного лікування сифілісу зі строком зараження більше 2 років серорезистентністю не вважаються і не потребують додаткового специфічного лікування, якщо немає інших показань.

Лікування серорезистентності проводиться двома-трьома курсами з перервою 2-3 місяці за однією із запропонованих схем лікування сифілісу з строком зараження більше одного року (стор. 6), з обов’язковим неспецифічним (патогенетичним) лікуванням.

Хворі потребують ретельного обстеження для встановлення чинників, які могли призвести до серорезистентності: імунодефіцити, супутні захворювання, ВІЛ-інфекція, наркоманії-токсикоманії, алкоголізм, професійні отруєння, погане харчування та умови життя, тощо. На підставі результатів обстеження призначається комплексне лікування, спрямоване на корекцію виявлених розладів.

 

При цьому часто призначаються:

·   імуномодулятори, біостимулятори (тимоген, левамізол, метилурацил, пірацетам);

·   вітаміни, ферменти, мікроелементи;

·   гепатотропні заходи (гемодез, гепабене, ліпамід, есенціале, карсил, гліцерам);

·   опромінювання крові ультрафіолетовим світлом та лазером, мікрохвильове  опромінювання надниркових залоз, магнітотерапія.

 

Таблиця 3

 

Тривалість, обсяг і періодичність клініко-серологічного контролю після лікування сифілісу

 

 

 Зняття з обліку хворих на сифіліс

 

По закінченні клініко-серологічного нагляду всі хворі незалежно від форми сифілісу підлягають обстеженню терапевта, невропатолога, окуліста, отоларинголога.

Всім хворим на сифіліс у разі початку лікування пізніше 6 місяців після зараження рекомендується лікворологічне обстеження.

 

 

 

 

ГОНОРЕЯ

(випадки, передбачені шифром А.54 «Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я» Х перегляду).

 

Коротка клінічна характеристика

Інфекція, яка передається статевим шляхом (у дорослих), що проявляється уретритом, цервіцитом, сальпінгітом. Часто має безсимптомний перебіг. При тривалому перебігу вражає різні системи і органи, сечостатевий апарат.

Лабораторні критерії діагнозу:

§   виділення чистої культури типових грамнегативних оксидазопозитивних (або каталазопозитивних) диплококів (припустимо Neisseria gonorrhoeae) в клінічних зразках або

§   виявлення Neisseria gonorrhoeae в клінічних зразках шляхом визначення антигену (методом ІФА або непрямої імунофлуоресценції — РНІФ) або виявлення нуклеїнової кислоти збудника (методом полімеразної ланцюгової реакції) * або

§   виявлення грамнегативних внутрішньоклітинних диплококів в мазках з уретри у чоловіків.

 

Примітка:* У випадку виявлення антигена або нуклеїнової кислоти гонокока у дітей інфекція може бути зареєстрована тільки при наявності культуральної діагностики з визначенням оксидазного тесту.

 

 

Лікування  гонореї

 

Neisseria gonorrhoeae є типовим представником грамнегативних кокових бактерій і чутлива до багатьох антибактеріальних препаратів. Але ступінь чутливості залежить від штаму (ауксотипу) гонококів і наявності плазмідних або хромосомних бета-лактамаз та інших ферментів, що розщеплюють антибіотики. Гонококи пристосувались уникати захисних сил макроорганізму та дії антимікробних препаратів. Перенесена інфекція викликає лише нестійкий штамоспецифічний імунітет, який не запобігає новому зараженню завдяки мінливості поверхневих антигенів гонокока.

В умовах практики не завжди доцільно проводити ретельні бактеріологічні дослідження з визначенням чутливості виділених штамів гонокока до антибіотиків. Тут потрібен емпіричний підхід, коли лікар обирає терапевтичний засіб з декількох запропонованих, а потім оцінює клінічний і мікробіологічний ефект лікування. Але у випадках тривалого торпідного перебігу гонореї та її рецидивах, підтверджених бактеріологічно, необхідно встановити спектр чутливості до антибактеріальних засобів.

Оскільки в Україні пеніциліностійкі штами гонокока виділяються рідко, пеніцилін та його похідні поки що можуть бути рекомендовані при гонококовій інфекції. Але препаратами вибору вважаються  цефалосприни, аміноглікозиди та фторхінолони. Можна призначати також тетрацикліни, макроліди, монобактами.

 

Таблиця 4

Схеми лікування хворих на гонорею

 

Вагітні жінки та діти, у яких виявлено гонорею, лікуються за схемами ускладненої гонореї препаратами пеніцилінового ряду, цефалоспоринами та макролідами. Інші антибактеріальні препарати вагітним протипоказані. Дози для дітей визначаються за вагою тіла згідно з методиками для кожного препарату.

Імунотерапія вагітним не проводиться. Місцева терапія проводиться з обережністю.

Клініко-лабраторний контроль після лікування гонореї проводиться через 7-10 днів після закінчення лікування. Якщо існує можливість, то при цьому призначається не тільки бактеріоскопічне, а також й бактеріологічне обстеження. Повторний контроль проводиться через 1 місяць після першого, після чого хворий знімається з диспансерного обліку.

 

Хламідіоз

(випадки, передбачені шифром А.56 «Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я» Х перегляду).

Коротка клінічна характеристика

Інфікування Сhlаmуdіа tгасhоmаtis викликає уретрит, епідидиміт, цервіцит, сальпінгіт та інші синдроми, що виникають при передачі інфекції в переважній більшості статевим шляхом. Можливий безсимптомний перебіг. Інші синдроми, викликані Сhlаmуdіа tгасhоmаtis включають лімфогранульоматоз венеричний і трахому.

Лабораторні критерії діагнозу:

§   виділення Сhlаmуdіа tгасhоmаtis при культуральному методі дослідження, або

§   виявлення Сhlаmуdіа tгасhоmаtis в клінічних зразках шляхом визначення антигену (методом прямої і непрямої імунофлуоресценції), або

§   виявлення нуклеїнової кислоти збудника (методом полімеразної ланцюгової реакції), або

§   виявлення морфологічних структур Сhlаmуdіа tгасhоmаtis в мазках, пофарбованих за Романовським-Гімзою* та

§   виявлення IgG та IgA в сироватці крові методом ІФА.

Примітка:

* зважаючи на низьку чутливість методу, застосування дозволяється на період до впровадження вищевикладених сучасних лабораторних методик.

 

Лікування хламідіозу

Chlamydia trachomatis — облігатний внутрішньоклітинний паразит, якому притаманна стійкість до багатьох антибіотиків. При сечостатевому хламідіозі застосовують етіотропну, патогенетичну і симптоматичну терапію. Результати лікування залежать не тільки від своєчасності встановлення діагнозу захворювання, але й від ретельності та достатньої тривалості терапії. Вибір засобів терапії визначається наявністю ускладнень. Використовують ті засоби, які необхідні конкретному хворому, в залежності від локалізації запального процесу, характеру патологічних змін і загального стану організму. Найбільше значення в етіотропній терапії урогенітальної хламідійної інфекції мають антибіотики тетрациклінового ряду, макроліди, фторхінолони. Курс лікування триває 14-21 днів (при простатитах і хворобі Рейтера — до 1 місяця і більше). При необхідності курси лікування повторюють.

Хвороба Рейтера — хронічне захворювання, схильне до рецидивів, яке характеризується поєднаним ураженням сечостатевих органів (уретрит, простатит, вульвовагініт), суглобів (реактивний артрит), очей (кон’юнктивіт, увеїт, ірит), а також нерідко шкіри і слизових оболонок (баланіт, кератодермія, ерозії порожнини рота). 

 Лікувальні заходи при хворобі Рейтера можна умовно розділити на 3 основні напрямки:

1. Антитибактеріальна терапія.

2. Протизапальна терапія суглобового процесу.

3. Реабілітація.

 Антибактеріальна терапія хламідійної і/або мікоплазменої інфекції проводиться препаратами, описаними у відповідних розділах. При хворобі Рейтера застосування цих препаратів повинне відповідати наступним принципам:

·   максимальні добові дози;

·   тривалість терапії  4-6 тижнів (визначається індивідуально для кожного хворого);

·   переважно внутрішньовенне уведення лікарських препаратів.

 

Рекомендується призначення імуномодуляторів (тималін, левамізол), індукторів інтерферону (циклоферон, неовір), аутоультрафіолетового опромінення крові, внутрішньовенної і надвенної квантової терапії, а також адаптогенів. Для поліпшення проникнення антибіотика в зону запалення використовуються протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин, вобензим).

Поряд з курсом протибактеріальної терапії необхідно застосування протигрибкових препаратів (ністатин, дифлюкан), гепатопротекторів, антигістаминих препаратів, транквілізаторів і полівітамінів.

Для пригнічення запальної активності суглобового процесу в основному використовуються препарати трьох наступних груп:

·   нестероїдні протизапальні препарати;

·   кортикостероїди (глюкокортикоїди);

·   базисні препарати і цитостатики

 

До групи нестероїдних протизапальних препаратів відносять індометацин, ібупрофен, диклофенак, піроксикам, кетопрофен та ін. Препарати цієї групи призначаються переважно у вигляді свічок або в таблетках. При значній вираженості запального процесу, особливо в гострій стадії можливе застосування ін?єкційних форм. З метою попередження резистентності рекомендується кожні 10 діб змінювати застосовувані препарати. Глюкокортикоїди (преднізолон, триамцінолон, гідрокортизон, дексаметазон, бетаметазон та ін. припустимо застосовувати в гострій стадії і фазі загострення  короткими курсами протягом 5-7 днів з поступовим зниженням дози і переходом на нестероїдні протизапальні засоби. При цьому повинні строго враховуватися протипоказання до стероїдної терапії. Базисні препарати і цитостатики застосовуються при затяжних і хронічних формах хвороби Рейтера при недостатній ефективності перерахованих вище методів лікування. До них відносяться хінолінові похідні — делагіл, плаквеніл, Д-пеніциламін, солі золота, метотрексат, та ін. Призначаються фізіотерапевтичні процедури на уражені суглоби. Використовується фонофорез протеолітичних ферментів і кортикостероїдів, ультрависокі частоти, магнітне поле, інфрачервоний лазер, а також зігрівальні компреси з мазями знеболюючої дії. Реабілітаційні заходи повинні бути спрямовані на відновлення функції опорно-рухового апарата. Лікувальну фізкультуру призначають на найбільш ранніх етапах захворювання і її обсяг поступово збільшують у міру стихання запального процесу в суглобах. При м?язових атрофіях проводиться лікувальний масаж. Хворим показане санаторно-курортне лікування після зняття запального суглобового синдрому (радонові, сірководневі ванни, грязелікування). 

При лікуванні великими дозами антибіотиків широкого спектру дії необхідно враховувати можливість виникнення дисбактеріозу і кандидозу і призначати належне лікування. Хворим, які тривалий час одержують високі дози антибіотиків широкого спектру дії (тетрацикліни, хінолони, макроліди), рекомендовано прийом есенціале-Н у дозі 300-600мг 3 рази на день, починаючи за 1 тиждень до і закінчуючи через 1 тиждень після антибіотикотерапії.

При протипоказаннях до застосування тетрациклінів, фторхінолонів (вагітні, матері, що годуть дітей, новонароджені, діти до 14 років) або при розвитку побічних явищ призначають макроліди.

Приблизні разові та курсові дози антибактеріальних засобів для лікування хламідіозу.

Тетрацикліни:

·   Тетрациклін 2-2,5г на добу — 14-21 день, необхідність приймати препарат 4 рази на добу і погана переносимість хворими обмежує його застосування;

·   Доксициклін (вібраміцин, доксибене, юнідокс) — 0,2-0,3г на добу  14-21 день, внутрішньовенне введення підвищує ефективність, краще сприймається хворими;

Фторхінолони:

·   Ципрофлокасцин (ципринол), офлоксацин (таривід, заноцин), пефлоксацин (пефлацин, абактал) 0,2-0,5г всередину або в/в два рази на добу, 10-14  днів;

·   Фторхінолони, які виводяться переважно з сечею, можуть призначатися тривалими курсами: норфлоксацин (ноліцин, уробацид) в добовій дозі 0,8г можуть прийматись хворими до 5-8 тижнів та більше при хронічних простатитах та аднекситах.

Макроліди:

·   Еритроміцин — 2,0-2,5г на добу 14-21 день, необхідність приймати препарат 4 рази на добу і побічні реакції з боку шлунково-кишкового тракту обмежують його застосування;

·   азітроміцин (сумамед) — 0,5-1,0г на добу;

·   джозаміцин (вільпрофен) — 1,2-1,5г/добу;

·   кларитроміцин (фромілід, клацид) — 0,5-1,0г/добу;

·   роксітроміцин (рулід) — 0,3-0,45г/добу;

·   спіраміцин (роваміцин) — 6-9 млн. МО/добу; 

·   мідекаміцин (макропен) — 1,2-1,6 г/добу.

·   Антибіотики різних фармакологічних груп:

·   Ріфампіцин — 0,9-1,2г на добу протягом 3-5 тижнів.

·   Кліндаміцин (далацин) — вунутрішньовенно, або перорально 0,6г кожні 8 годин, курс лікування — 10-14 днів.

 

Терапія включає також підготовку імунної системи, фізіотерапевтичне і місцеве лікування, боротьбу з супутніми захворюваннями, конгестивними явищами в тазових органах, раціональний розпорядок життя, відповідну дієту (з забороною спиртних напоїв і прянощів).

 

МІКОПЛАЗMОЗ СЕЧОСТАТЕВИЙ

(шифр А.63.8 “Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я” Х перегляду), спричинений Мусорlаsта Hотіпіs, Urеарlаsma urealiticum.

 

Коротка клінічна характеристика

Сечостатевий мікоплазмоз — інфекція, що передається статевим шляхом і викликана генітальними мікоплазмами: Mycoplasma hominis, Mycoplasma genitalium і Ureaplasma urealiticum, які спричиняють уретрити, простатити, вагініти, цистити, сальпінгоофорити, аднексити, ендометрити, ураження заплідненого яйця, що в свою чергу викликає викидень, невиношування вагітності або формування внутрішньоутробної інфекції.

Лабораторні критерії діагнозу:

§   виділення чистої культури Uгеарlаsmа uгеаlуticum в клінічних зразках, або

§   виявлення Мусорlаsmа hоmіnіs або Uгеарlаsmа uгеаlуticum в клінічних зразках шляхом визначення антигену (методом реакції прямої і непрямої імунофлуоресценції), або

§   виявлення нуклеїнової кислоти збудника (методом полімеразної ланцюгової реакції).

Лікування мікоплазмозу

Терапія генітального мікоплазмозу повинна бути комплексною, патогенетично обґрунтованою і включати не тільки засоби впливу на збудник, але й підвищення захисних сил організму. Як і при інших запальних захворюваннях сечостатевих органів інфекційної природи, терапія повинна відповідати клінічному топічному діагнозу, стадії хвороби та особливостям патології у конкретного пацієнта. Необхідно ретельне вивчення анамнезу і всебічне обстеження хворого. Етіотропне лікування проводиться антибіотиками, активними щодо мікоплазм. Найбільш ефективні при лікуванні урогенітальних мікоплазмозів тетрациклін, його похідні, а також еритроміцин. З групи фторхінолонів найбільш ефективними при лікуванні мікоплазмозу є ципрофлоксацин, офлоксацин. Антибіотики призначають всередину або парентерально протягом 10-14 днів. Слід враховувати, що мікоплазмоз це багатовогнещеве захворювання і, отже, необхідно домагатися не тільки звільнення організму від мікоплазм, але й ліквідації наслідків їх впливу. Поряд з етіотропним лікуванням слід застосовувати заходи для підвищення захисних сил організму. Активне лікування урогенітального мікоплазмозу повинно поєднуватись з диспансерним наглядом: обстеженням і лікуванням осіб, які були в статевому контакті з хворим. У випадку стаціонарного лікування антибіотики застосовують також внутрішньом’язово або внутрішньовенно. При лікуванні хворих роблять інстиляції в уретру, сечовий міхур через катетер щодня протягом 10 днів розчину, що містить:

 

2 %  желатину — 50 мл;

олійного вітаміну А — 500 МО;

інсуліну — 200 ОД;

тетрацикліну — 1 млн. ОД.

 

Жінкам призначають піхвові ванночки з цього розчину щодня протягом 10-12 днів. При хронічному простатиті, везикуліті у чоловіків, а також ендометриті, сальпінгіті у жінок показані фонофорез з тетрацикліном, еритроміцином. Рекомендують також засоби місцевої терапії (бужування, масаж та ін.), фізіотерапії (діатермія, ультразвук, струми УВЧ та ін.), що застосовуються при хронічних урогенітальних інфекціях. При встановленні вилікуваності хворого на мікоплазмоз через 7-8 днів після закінчення лікування слід знову досліджувати виділення з різних осередків (уретра, парауретральні ходи, піхва, шийка матки ін.), в яких до лікування було виявлено мікоплазми, а також свіжовипущену сечу, секрет статевих залоз (передміхурової залози, сім’яних міхурців), еякулят. При повторному знайденні мікоплазм проводиться другий курс лікування. Він завершується лише тоді, коли за відсутності ознак запалення мікоплазми не виявляються. Звичайно достатньо 1-2 курси для пригнічення мікоплазменої інфекції, за умови, що статевий партнер також лікується. Особливе значення має спостереження за хворими після завершення лікування з приводу мікоплазмозу не менше 2-3 місяців.

 

  Трихомоніаз

(випадки, передбачені шифром А.59.0 «Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я»  Х перегляду).

 

Коротка клінічна характеристика

У людини паразитують 3 види трихомонад: Тrichomonas tеnах, що виявляється в порожнині рота; Тrichomonas hоminis — в шлунково-кишковому тракті, Тrichomonas vaginalis — в сечостатевому тракті. З цих трьох патогенною є тільки Т. vaginalis.

У жінок середовищем існування Т. vaginalis є слизова оболонка піхви, у чоловіків — передміхурова залоза і сім’яні міхурці. Сечовипускний канал може уражатися у обох статей. У більшості чоловіків трихомоніаз перебігає безсимптомно. Лікуванню підлягають хворі на трихомоніаз як з наявністю запальних явищ, так і при відсутності таких. Обов?язкове лікування носіїв диктується тим, що вони можуть бути джерелами зараження. Ефективними засобами лікування трихомоніазу є препарати з групи нітроімідазолів — метронідазол, орнідазол (тіберал), тінідазол.

 

Лабораторні критерії діагнозу:

§   виділення чистої культури Тгісhоmоnаs vаgіnаlіs в клінічних зразках, або

§   виявлення Тгісhоmоnаs vаgіnаlіs в нативному препараті, або

§   виявлення Тгісhоmоnаs vаgіnаlіs цитологічним методом (при фарбуванні за Романовським-Гімзою, метиленовим синім, акридиновим оранжевим), або

§   виявлення Тгісhоmоnаs vаgіnаlіs в клінічних зразках шляхом визначення антигену (методом реакції непрямої імунофлуоресценції), або

§   виявлення нуклеїнової кислоти збудника (методом полімеразної ланцюгової реакції).

 

 Лікування трихомоніазу

Наводиться декілька методик лікування трихомоніазу метронідазолом:

·   по 0,25г 2 рази на добу протягом 10 діб;

·   перші 4 доби по 0,25г 3 рази на добу, наступніі 4 доби — по 0,25г 2 рази на добу;

·   1-й день по 0,5г 2 рази, 2-й — 0,25г 3 рази, в наступні 4-й і 5-й дні — 0,25г 2 рази на добу;

·   по 0,5г 4 рази на добу протігом 5-7 діб. Рекомендують при хронічному, ускладненому трихомоніазі;

·   в 1-й день по 0,75-0,8г 4 рази, в 2-й — 0,4-0,5г 4 рази. Тривалість лікування 2 дні. Рекомендують при свіжому трихомоніазі, в т.ч. при змішаній інфекції (гонорея, сифіліс та ін.) з невеликою давниною захворювання;

·   100мл розчину, що містить 500мг метронідазолу, внутрішньовенно (крапельно) протягом 20 хвилин 3 рази на добу протягом 5-7 днів. Показаний при хронічному тривалому перебігу, частих рецидивах, що не піддаються лікуванню.

 Хворим призначають також тінідазол (по 2г одноразово). Тіберал призначається по 0,5г 2 рази на день 5 днів. Антибіотики і сульфаніламідні препарати при трихомоніазі не дають терапевтичного ефекту. Вони показані лише за наявності змішаної інфекції. Етіологічне видужання спостерігається не у всіх пацієнтів. Окремі хворі потребують додаткового лікування.

 Після стихання гострих запальних явищ можна проводити місцеве лікування (тільки після проведення уретроскопії і наявності показань) — промивання сечовипускного каналу метронідазолом (розчином для внутрішньовенного застосування), мірамістином, гібітаном (хлоргексидина біглюконатом), цидіполом, розчином срібла нітрату (1:1000-1:6000), ртуті оксицианіду (1:1000-1:6000), етакридіну лактату (1:2000) з наступними інстиляціями суспензії осарсолу з борною кислотою і глюкозою. Жінкам з вульвітом і вагінітом показані спринцювання, сидячі ванночки з настоєм квіток ромашки, трави шалфею. При бартолініті зазначені вище засоби вводять у  вивідні протоки залоз. При змішаній інфекції призначають комбіновані препарати: софрадекс (фраміцидина сульфат, граміцидин та дексаметазон) і гаразон (гентаміцин та бетаметазон). Для місцевого лікування застосовують комбінований препарат тержинан, до складу якого входять тернідазол, ністатін, неоміцину сульфат, преднізолон, олія гвоздики та герані, а також  комбінований препарат кліон D (0,5г метронідазолу і 0,15г нітрату міконазолу). Жінкам ці препарати призначають у вигляді піхвових таблеток 1 раз на день протягом 10 днів. Лікуванню підлягають обидва статевих партнери. Контроль вилікуваності проводять через 7-10 днів після лікування і після цього ще двічі з інтервалом 1 місяць. Лікування вагітних протитрихомонадними засобами рекомендується проводити в другому-третьому триместрі вагітності. Лікування новонароджених дівчаток полягає в механічному вилученні трихомонад шляхом промивання піхви через тонкий катетер настоями ромашки, шалфею, розчином фурациліну.

 

Генітальний кандидоз

(випадки, передбачені шифром А.59.0 «Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я»  Х перегляду).

 

Коротка клінічна характеристика

Збудниками сечостатевих мікозів найбільш часто є дріжжеподібні гриби роду Candida: C. albicans, C. krusei, C. tropicalis, C. pseudotropicalis, C. stellatoidea, C. parapsilosis, а також різні сполучення грибкових агентів, зокрема,  гриби роду Torulopsis (Torulopsis glabrata) у поєднанні з Candida. Дріжжеподібні гриби Candida і Torulopsis є умовно-патогенними мікроорганізмами. При відсутності патогенних чинників, що сприяють інфекції, і при нормальному функціонуванні імунної системи й неспецифічних факторів захисту вони займають свою “екологічну нішу” серед нормальної флори статевих органів і не спричинюють будь-яких патологічних змін. Пусковими механізмами є широке застосування антибіотиків і кортикостероїдів, ендокринні захворювання, нераціональне вживання протизаплідних засобів.

Можна виділити три клінічні форми обмеженого сечостатевого кандидозу:

·   Неускладнений кандидоз без патологічного тла виникає не частіше 3 разів на рік у зв'язку з впливом екзогенних факторів. Характеризується м'яким перебігом з низькою інтенсивністю клінічних проявів. Добре піддається місцевому лікуванню препаратами імідазольної групи.

·   Неускладнений кандидоз пов?язаний з ендогенними причинами: супутньою сечостатевою інфекцією (найчастіше хламідійною), ендокринною патологією, імунодефіцитом. Може мати хронічний перебіг з рецидивами, які супроводжуються вираженими клінічними проявами. Місцеве лікування викликає тимчасове поліпшення. Лікування без усунення патогенетичного тла неможливо.

Ускладнений висхідний урогенітальний кандидоз на тлі значного зниження захисних сил організму. Характеризується персистенцією і хронічним перебігом з тимчасовими поліпшеннями. Вимагає обов?язкового застосування

 

Лабораторні критерії діагнозу:

§   виділення чистої культури Candida albicans в клінічних зразках, або

§   виявлення Candida albicans при мікроскопії клінічних зразків, або

§   виявлення нуклеїнової кислоти Candida albicans (методом полімеразної ланцюгової реакції), або

§   виявлення антигену збудника імунофлуоресцентним методом.

 

Лікування кандидозу  

В лікуванні хворих на генітальний кандидоз застосовуються місцеві засоби у вигляді вагінальних таблеток і кремів і системні препарати, що діють на дріжжеподібні гриби. Місцеве лікування включає антибіотики (ністатин) і похідні імідазолу: клотримазол (канестен, кандибене, гіно-лотримін), міконазол (гіно-дактарин, гінозол), кетоконазол (нізорал), еконазол (декалін, гіно-певаріл), ізоконазол (гіно-травоген), тіоконазол (гіно-трозид), омоміказол (мікогал) і їх комбінаці ї( тержинан) (кліон D, гіналгін). Загальне лікування проводиться похідними триазолу: флуконазолом (дифлазон, дифлюкан, медофлюкон, мікосист) і інтраконазолом (орунгал).

Азольні похідні при вагітності застосовуються лише місцево в 2-3 триместрі!

Вагінальні таблетки ністатину по 100 тис. ОД призначаються на ніч 7-10 днів.

Вагінальні таблетки або супозиторії (звичайно містять 100-200мг похідних імідазолу — клотримазолу, міконазолу, ізоконазолу). Застосовують також натаміцин (пімафуцин) у вигляді піхвових таблеток або свічок, що містять по 0,1г препарату 1-2 рази на добу 3-6 днів. Призначають 3-6, іноді до 12 днів, на ніч. Таблетку потрібно ввести якнайглибше в піхву. Застосовують похідні імідазолу також у формі 1-2% кремів на гідрофільній основі. У формі кремів можна застосовувати екзодерил, тербінафін (ламізил). Креми застосовують на область вульви і на голівку статевого члена та препуціум. У випадках сполучення кандидозної інфекції з трихомонадною рекомендують  тержинан або кліон-D . Препарати вводять у вигляді вагінальних таблеток високо в піхву 1 раз на день протягом 10 днів. Статеві партнери і хворі чоловіки застосовують кліон-D усередину протягом 10 днів.

До антифунгальних препаратів системної дії ставляться наступні вимоги:

· висока активність проти Candida і Torulopsis;

· відсутність побічних ефектів.

Призначають кетоконазол (нізорал) внутрішньо по 0,2г два рази на добу під час їжі 2 тижні, потім 1 раз добу до досягнення клінічного ефекту (не більше 6 місяців).

Препарати флуконазол (діфлазон, медофлюкон і діфлюкан), ітраконазол (орунгал) швидко всмоктуються, мають мінімальну кількість побічних ефектів. Вони відносяться до пероральних протигрибкових засобів класу триазолів. В основі механізму їх антифунгальнї активності лежить гальмування синтезу ергостеролу шляхом взаємодії з цитохромом Р-450 грибкових клітин. Флуконазол застосовують одноразово в дозі 150-300мг. Для запобігання рецидивів можна застосовувати по 150мг в тиждень протягом тривалого часу (4-12 місяців). При торпідних формах генітального кандидозу приймають препарат всередину по 150-300мг до 7 діб. Ітраконазол рекомендується хворим на гостру форму сечостатевого кандидозу в дозі 200мг два рази в на добу протягом 1 дня, потім 200мг один рази на добу протягом 3-х днів; на хронічну форму — по 200мг один раз на добу протягом 6 днів, потім протягом трьох менструальних циклів по 100мг один раз на день у перший день циклу. В якості резервного препарату для системного лікування хворих на хронічний генітальний кандидоз можне бути застосований тербінафін (ламізил), який окрім дерматофітів пригнічує також й дріжджеподібні гриби. Тербінафін призначають по 0,25-0,5г (1-2 таблетки) 1 раз на добу 7-21 днів.

Для лікування кандидозу шкіри новонароджених рекомендується 1-2% водний розчин або 10% паста вікасолу або 1-2% водний розчин метиленового синього чи генцианвіолету.

При виявленні і встановленні джерела зараження і поширення кандидозу, своєчасному лікуванні статевих контактів нерідко можна попередити кандидозну інфекцію. Контроль вилікуваності проводиться триразовим обстеженням хворих протягом 3 міс. Боротьба з мікотичною інфекцією полягає в дотриманні правил особистої гігієни, ефективному лікуванні хворих і статевих контактів.

 

Гарднерельоз

Коротка клінічна характеристика

Гарднерельоз займає певне місце серед хвороб, що виникають в результаті статевих контактів. Захворювання є результатом інфікування піхви гарднерелою (Gardnerella vaginalis), відомої раніше як Наеmорhilus vaginalis. Gardnerella vaginalis — нерухома грамнегативна паличка, вперше виділена від хворих на вагініт Гарднером і Дьюксоном в 1955 р. На теперішній час встановлено, що цей мікроорганізм є умовно патогенним, тобто зумовлює патологію тільки за певних умов і часто в асоціації з іншими мікробами: Prevotella bividisients, Bacteroides ureoliticus/levii, Fusobacterium nucleatum, Mobilincus species, Peptostreptococcus prevotii/anaerobicus, Mycoplasma hominis, Ureaplasma urealiticum.

Інфекція, що викликається гарднерелами, контагіозна. Збудник передається статевим шляхом. Гарднерельоз часто діагностують у жінок, що часто змінюють статевих партнерів. Один з проявів інфекції — бактеріальний вагіноз — стан, коли виникає дисбаланс бактеріальної флори піхви. Gardnerella vaginalis виділяється у 60 % жінок з запальними захворюваннями сечостатевих органів. Частота виявлення цього мікроорганізму у чоловіків, що страждають на негонококові уретрити, від 2,5 до 3,5%. Відзначають змішане інфікування з хламідіями, мікоплазмами (уреаплазмами), гонококами, найпростішими (трихомонадами), грибами і анаеробними мікроорганізмами. Основними осередками інфекції є піхва, шийка матки, уретра. Існують дані про знаходження збудника в порожнині матки.

 

Лабораторні критерії діагнозу:

§   виявлення антигену Gardnerella vaginalis в клінічних зразках (методом реакції непрямої імунофлуоресценції), або

§   виявлення нуклеїнової кислоти збудника (методом полімеразної ланцюгової реакції), або

§   визначення ключових клітин анаеробної мікрофлори в нативних препаратах, або пофарбованих за Грамом; зміщення рН піхвового вмісту в лужний бік (4,5); позитивний результат амінотесту.

Лікування гарднерельозу

Лікування гарднерельозу найчастіше проводять метронідазолом або його аналогами. Призначають 0,5г два-три рази на добу протягом 7 діб. Останніми роками препаратом вибору є кліндаміцин (далацин Ц) в дозах 0,3-0,6г 4 рази на добу, 5-7 днів. При бактеріальному вагінозі застосовують 2% вагінальний крем. Вагітним призначають ампіцилін, макроліди в звичайних дозах. Існують данні про ефективність хелікоцину — комбінації амоксициліну (750мг) і метронідазолу (500мг). Призначають одну таблетку амоксициліну и одночасно одну таблетку метронідазолу три рази на день 6 днів. Для досягнення терапевтичного ефекту необхідно лікувати статевих партнерів.

 

   Генітальний герпес

(випадки, передбачені шифром А.60 «Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я» Х перегляду).

Коротка клінічна характеристика

Аногенітальний герпес передається, як правило, статевим шляхом, можливий і побутовий шлях зараження через предмети особистої гігієни, характеризується періодичною появою на шкірі та слизових оболонках аногенітальної ділянки герпетичних елементів (згрупованих дрібних пухирців розмірами 2-3 мм, ерозій, кірочок), пахвинною лімфаденопатією, загальними симптомами (лихоманка, головний біль, нездужання). Перебіг захворювання може бути рецидивуючим.

Лабораторні критерії діагнозу:

§   виділення вірусу простого герпесу в культурі клітин з клінічних зразків, або

§   виявлення вірусного антигену в клінічних зразках (методом реакції непрямої імунофлуоресценції), або

§   виявлення нуклеїнової кислоти збудника (методом полімеразної ланцюгової реакції), або

§   виявлення багатоядерних гігантських епітеліальних клітин в мазках, виготовлених із зішкрябків з поверхні аногенітальних уражень і пофарбованих за Тцанком та

§   визначення IgM та IgG в сироватці крові методом ІФА.

Лікування генітального герпесу

Більшість герпетичних уражень мають тенденцію до рецидивів та хронічного перебігу. Все це визначає комплексний підхід до лікування захворювань, зумовлених вірусом простого герпесу (ВПГ) з використанням етіотропних противірусних препаратів, імуностимуляторів, фізіотерапевтичних засобів. Таким ефективним препаратом для лікування геніального герпесу є ацикловір (зовіракс). Ацикловір призначають всередину, внутрішньовенно і місцево. Він добре проникає в клітини, має мінімальну токсичність, не викликає звикання, не накопичується в організмі, що дозволяє застосовувати його протягом тривалого часу. Оральні препарати ацикловіру показані для лікування герпетичних уражень шкіри і слизових оболонок. Вони застосовуються для попередження рецидивів і профілактики герпесвірусної інфекції (ГІ) у хворих з пригніченим імунітетом. Всередину препарат застосовують у вигляді таблеток  по 200, 400 і 800мг і суспензії по 200-400мг ацикловіру на кожні 5мл. Пацієнтам рекомендовано одну з цих доз 5 разів на день, приблизно через кожні 4 години, виключаючи нічну дозу. Лікування триває 5 днів, але у важких випадках курс лікування може бути подовжено до 7-10 діб. Лікування необхідно починати якомога раніше після появи герпетичних уражень. Ацикловір в ампулах для внутрішньовенного введення містить 250мг ацикловіру. Необхідна доза повинна вводитись крапельно протягом однієї години у дорослих — 5 мг/кг кожні 8 годин протягом 5-10 днів. Пацієнтам з ускладненими формами ГІ, а також особам з імунодефіцитами, доза ацикловіру становить 10 мг/кг ваги кожні 8 годин. Тривалість курсу лікування — 5-10 днів.

При лікуванні вагітних жінок доза ацикловіру з розрахунку 5-10мг/кг ваги вводиться внутрішньовенно, крапельно, протягом години, з інтервалом 8 годин, курс лікування 5-10 днів. У дітей віком від народження до 3 місяців доза ацикловіру для внутрішньовенного введення визначається виходячи з ваги тіла:  10мг/кг ваги. Доза вводиться крапельно протягом години кожні 8 годин. При лікуванні інфекцій ВПГ у дітей віком до 2 років рекомендується половина дози ацикловіру для дорослих, а дітям віком від 2 років — в дозі, як для дорослих. Лікування триває 5 днів. Однак за показанням іноді продовжують до 7-10 днів. Дозування ацикловіру для внутрішньовенного введення у дітей віком від 3 місяців до 12 років можна визначити за допомогою площі поверхні тіла: 250мг/м² поверхні тіла кожні 8 годин. Пацієнтам з герпетичним енцефалітом —500 мг/м² поверхні тіла кожні 8 годин за умови нормального функціонування нирок.

У випадках змішаного інфікування герпес + хламідії, мікоплазми або трихомонади, антихламідійне, антимікоплазмене і протитрихомонадне лікування призначають до початку  прийому ацикловіру.

Противірусний препарат — валацикловір (вальтрекс), призначається 500мг 2 рази на день протягом 5-10 днів. Високу ефективність вальтрекс показав і в дозі 250мг 3 рази на день при лікуванні хворих на геніальний герпес (ГГ), а також по 125мг 2 рази  на день для попередження рецидивів ГГ.

Ацикловір у формі крему (5%) наносять 5 разів на добу на осередки уражень відразу після появи ерозії, виразки або в продромальному періоді на місця, де передбачається виникнення висипу. Лікування продовжують 5-10 днів. Крем не слід наносити на слизові оболонки порожнини рота, ока, піхви. Для лікування хворих на герпетичний кон’юнктивіт використовують 3% (очну) мазь ацикловіру. Видавлену з тюбика смугу довжиною 10мм закладають в нижній кон’юнктивальний мішок 5 разів на день через 4 години. Курс лікування — 3 дні після зникнення запальних явищ в кон’юнктиві ока. Після застосування мазі може виникнути відчуття слабкого паління.

Для закріплення терапевтичного ефекту у хворих з частими рецидивами захворювання проводять тривале лікування ацикловіром (3-18 місяців) в дозі 400мг 2 рази на день або 200мг 4 рази на день.

Поряд з противірусними засобами спрямованої дії застосовують препарати, які коригують імунну систему і спроможні блокувати реплікацію вірусів: гропринозин, циклоферон, неовір. Гропринозин пацієнти одержують по 500мг 4 раз на день після їжі протягом 7 днів, після чого хворим призначають ацикловір. Через 8 днів гропринозин повторюють за тією ж схемою. Циклоферон випускається в ампулах по 2 мл (250мг 12,5% розчину), вводиться вунутрішньом’язово і внутрішньовенно. Хворим призначають 2мл (250мг) циклоферону 1 раз на добу на 1-й, 2-й, 4-й, 6-й, 8-й, 10-й і 12-й день лікування. В гострому періоді захворювання призначається 1 внутрішньовенна ін’єкція (4мл, 500мг), далі внутрішньом’язово або внутрішньовенно. Для закріплення терапевтичного ефекту можливо повторення курсу лікування.

Патогенетична і симптоматична терапія герпетичних уражень включає стимуляцію неспецифічної реактивності організму — (алое, аутогемотерапія), вітаміни групи В, аскорбінова кислота), антигістамінні препарати (супрастин, тавегіл, ебастін, лоратадин, фексофенадін). У випадках важкого перебігу ГІ з  інтоксикаційним синдромом проводиться внутрішньовенна інфузійна дезінтоксикаційна терапія. Пацієнтам призначають глюкозо-інсуліновий коктель (глюкоза 5% — 400мл, інсулін — 8 ОД, панангін — 10мл) або гемодез по 200мл внутрішньовенно. Інфузії цих препаратів проводять 1 раз на 2 дні, на курс лікування 3-5 інфузій.

Профілактика ГІ ускладнена спроможністю ВПГ зберігатися в організмі людини в лімфатичних вузлах та гангліях нервової системи. Слід уникати статевих або інших інтимних контактів в період загострення. Надійним засобом є особиста гігієна. Виправдана також первинна профілактика — попередження інфікування шляхом інформації про важливість дотримання здорового способу життя, що дозволяє уникнути чинників ризику зараження та виникнення рецидивів. Для успішної профілактики потрібно одночасне обстеження і лікування статевих партнерів, обов?язкова санація латентного осередку ГІ при первинному виявленні герпесу іншої локалізації, а також одночасне лікування супутніх захворювань. Загостренню захворювання сприяють різноманітні чинники: надмірне ультрафіолетове опромінення при тривалому перебуванні на сонці, надмірне охолоджєння, втома, менструація, стрес, депресія.

 

Генітальний папіломатоз

 

Коротка клінічна характеристика

Останніми роками в різних країнах світу спостерігається зростання цієї  статевої інфекції. Група вірусів папіломи людини (далі ВПЛ) — це ДНК-вмісні віруси (Papovaviridae) розміром 40-50нм, які виявляють тропність до багатошарового епітелію. Виділено близько 60 різновидів ВПЛ, що викликають різноманітну патологію, або паразитують в клітинах без будь-яких симптомів. Більше 20 типів ВПЛ можуть вражати слизові оболонки. Вони передаються здебільшого статевим шляхом.

Найбільш відомий клінічний прояв статевої інфекції, викликаної ВПЛ — гострокінцеві кондиломи (ГК), що являють собою доброякісні розростання епідермісу і сосочкового шару дерми. В ГК гіперплазований епідерміс зберігає типову будову, хоча ороговіння при цьому порушується (паракератоз). Звичайні ГК викликаються ВПЛ 6-11 типів і злоякісне переродження їх відбувається рідко. Однак, кондиломи можуть малігнізуватися при тривалому перебігу захворювання. Інші прояви ВПЛ інфекції геніталій — інтраепітеліальна неоплазія (піхви, шийки матки, статевого члена, анусу), папульоз Bowen, хвороба Buschke-Lowenstein, рак (вульви, цервіксу, статевого члена, анусу). Пухлини геніталий, як правило, викликаються типами ВПЛ 16, 18, 33. Ці віруси також передаються статевим шляхом.

Значно зростає частота ВПЛ-інфекції при вагітності — до 35% вагітних мають безсимптомну інфекцію. Часто гострокінцеві кондиломи, які виникли у вагітних, зникають після пологів самі, без лікування. Вірус папіломи людини може передаватися вертикально від матері дитині під час пологів або внутрішньоутроутрбно. Вірусна ДНК виявляється в амніотичній рідині у жінок з клінічними проявами ВПЛ-інфекції. Близько 50% дітей, народжених від матерів-носіїв ВПЛ-16 і 18, також були інфіковані. У таких немовлят дуже високий ризик розвитку ювенільних папілом гортані.

 

Лікування генітального папіломатозу

Терапія ВПЛ зводиться до симптоматичного лікування і спрямована на вилучення ділянок зміненого епітелію. Для цього застосовують фізичні методи: хірургію, електрокоагуляцію, кріотерапію, лазеротерапію; хімічні речовини: азотну, трихлороцтову та інші органічні кислоти, а також цитотоксичні препарати: подофілін, подофілотоксин. Відчутний ефект може мати імунотерапія — як специфічна (вакцини), так і неспецифічна (інтерферони). Часто застосовують комбіноване лікування.

Хірургічний метод найбільш інвазійний, він призначається при великих ГК з ознаками злоякісного переродження. Частіше застосовують електрохірургію. Метод потребує знеболювання. Висічення ГК за допомогою СО₂-лазеру менше пошкоджує навколишні здорові тканини і не таке болісне як електрокоагуляція. Шляхом регуляції потужності лазера, часу експозиції та розміру плями можна контролювати глибину коагуляції. Лазеротерапія — метод вибору при лікуванні ГК у вагітних. Слід зауважити, що дим, який утворюється при коагуляції та вапоризації ГК не можна вдихати, бо він містить пари ДНК вірусу. Потрібно працювати в масці.

Досить безпечним та ефективним способом лікування хворих на ВПЛ-інфекцію є кріодеструкція рідким азотом, або двоокисом вуглецю. Найбільш оптимальним є ритм заморожування та розморожування від 30 до 90 секунд, що забезпечує мінімальне пошкодження здорової тканини. Кріотерапія знеболювання не потребує. Процедури кріодеструкції повторюють через 10-15 днів.

Колломак – розчин, що містить саліцилову і молочну кислоту та полідоканол. Препарат наноситься на папіломи 2 рази на день на протязі 5 днів. При змащуванні треба бути обережним, щоб розчин не потрапив на здорову шкіру, що може призвести до дерматиту.

Трихлороцтова кислота використовується в концентрації 80-90%. Процедуру проводять 1 раз на тиждень протягом 5-6 тижнів. Треба бути обережним, щоб кислота не потрапила на здорову шкіру.

Солкодерм — розчин, що містить органічні кислоти та нітрат міді — застосовується для вилучення аногенітальних папілом. Препарат  у кількості 0,05-0,1мл наносять на утворення за допомогою аплікатора після попередньої обробки спиртом або ефіром. Одноразово можна обробляти не більш 5см² поверхні шкіри. Інколи проводять декілька сеансів з інтервалом 3-4 тижні.

Цитотоксичні препарати рослинного походження подофілін (далі ПФ) і подофілотоксин (далі ПФТ) найширше застосовуються в лікуванні аногеніального папіломатозу. Це складні смоли, які гальмують синтез ДНК: зв’язуються з апаратом мікротрубочок клітини та пригнічують транспорт нуклеїнових кислот, що запобігає поділу клітин. Встановлено, що основними діючими речовинами ПФ і  ПФТ є два мутагенних флавоноїди — кверцетин і кемферол. ПФ (10-25% розчин в етанолі або бензоїні) наносять на утворення 2 рази на тиждень протягом до 5 тижнів. Оброблене місце не можна мочити водою 6 годин. Якщо гіперкератоз сильно виражений, то спочатку декілька днів застосовують кератолітичний препарат колломак (розчин) або  кератолітичні мазі (3-5% саліцилову або молочну кислоту). При змащуванні треба бути обережним, щоб засіб не потрапив на здорову шкіру, що може призвести до дерматиту. ПФ не рекомендується при кондиломах піхви, уретри, цервікального каналу, ним не можна лікувати вагітних. ПФТ — найбільш активна фракція ПФ — випускається у вигляді 0,25; 0,3; і 0,5% розчинів або крему. Рекомендується призначати за такою схемою:  2 рази на день три дні, потім 4 дні перерва, потім знов 2 рази на день три дні і т.д. Курс лікування —  4-5 тижнів.

5-фторурацил (флуороурацил, accusite) — антагоніст піримідину, що порушує синтез клітинної та вірусної ДНК. Призначається у вигляді 5% мазі, крему, або гелю 1 раз на ніч протягом тижня, або 1-2 рази на тиждень декілька тижнів. Ефективний при уретральних та вагінальних кондиломах. Фторурацил можна застосовувати у пацієнтів з резистентними формами аногеніальних ГК після вилучення кондилом за допомогою кріотерапії та електрохірургії. Препарат протипоказано при вагітності.

При частих рецидивах ГК призначається імунотерапія. Interferon-a  (інтрон) уводиться в основу кондиломи 3 рази на тиждень протягом 3 тижнів в дозі не більше 15 млн. МО (розчин 10 млн. МО на 1мл води для ін’єкцій). У випадках тяжкого перебігу ГК ?-інтерферон уводиться підшкірно (1,5 млн. МО) 3 рази на тиждень, або внутрішньом’язово по 3 млн. МО через день протягом 4 тижнів.

 

Для обґрунтування діагнозу інфекції, що передається статевим шляхом, використовуються результати досліджень, виконаних із застосуванням  зареєстрованих МОЗ України тест-систем, інгредієнтів, медичних технологій в державних лабораторіях, лабораторіях комунальних лікувально-профілактичних закладів; відомчих, недержавних лабораторіях та лабораторіях навчальних та наукових закладів при наявності ліцензії та сертифікату акредитації Міністерства охорони здоров'я України.

Обов?язковою умовою є облік результатів досліджень лікарем-лаборантом, засвідчений підписом, штампом (або печаткою) закладу. Результати видаються на бланках, затверджених Міністерством охорони здоров'я України у 2001 році.

Результати лабораторних досліджень, які не відповідають одній із визначених умов, не можуть використовуватись для встановлення діагнозу інфекції, що передається статевим шляхом.

Встановлення діагнозу інфекції, що передається статевим шляхом без достатніх підстав, без дотримання вимог даної інструкції, а токож її облік, є порушенням Закону про статистику та наказу Міністерства охорони здоров?я України № 59 від 16.03.1999 року.

 

Суспільна і особиста профілактика венеричних хвороб

 

Медично-суспільна профілактика венеричних хвороб передбачає:

·   обов’язковий статистичний облік венеричних хворих;

·   якнайшвидше лікування після встановлення діагнозу;

·   обстеження всіх статевих, а при необхідності й побутових контактів хворого;

·   клініко-лабораторний контроль після лікування;

·   регулярне обстеження декретованих контингентів: донорів, працівників дитячих закладів, харчових підприємств різних форм власності, тощо;

·   активний скринінг груп підвищеного ризику: повій, наркоманів, осіб без певного місця мешкання, пацієнтів витверезників;

·   широке інформування населення через засоби масової інформації про способи запобігання венеричним хворобам, пропаганда презервативів та індивідуальних засобів профілактики;

·   духовне та статеве виховання молоді.

 

Затверджено

Наказ МОЗ України

від 07.06.2004 № 286

СТАНДАРТИ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ХВОРОБ, ЯКІ ПЕРЕДАЮТЬСЯ СТАТЕВИМ ШЛЯХОМ ТА ХВОРОБ ШКІРИ

№

з/п

 

Назва нозологічної форми

Шифр МКХ-10

Перелік діагностичних обстежень

Обсяг лікувальних заходів

Критерії якості

Середня тривалість лікування, дні З – загальний, Д – денний, А – амбулаторний

 

1

2	3	4	5	6	7
11	Фурункул обличчя Карбункул Абсцес	L 02.0	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Бактеріологічне обстеження виділень з рани, крові, включаючи визначення чутливості виділених збудників до хіміотерапевтичних препаратів. Консультації: хірурга, ендокринолога.	Дієта. Антибіотики широкого спектру дії, протизапальні препарати, імуностимулятори, вітаміни. Дезінтоксикаційна терапія. Коригування антимікробної терапії на підставі результатів визначення чутливості виділеної мікрофлори. Місцеве лікування.	Клінічна ремісія. Відсутність рецидивів захворювання.	10 З
22	Фурункул шиї, тулуба, плеча, передпліччя, стопи, гомілки, стегна (уск-ладнення лімфаденітом, лімфангоїтом)	L 02.1 L 02.2 L 02.3 L 02.4 L 02.5 L 02.6 L 02.7	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Бактеріологічне обстеження виділень з рани, крові, включаючи визначення чутливості виділених збудників до хіміотерапевтичних препаратів. Консультації: хірурга, ендокринолога.	Дієта. Антибіотики широкого спектру дії, протизапальні, імуностимулюючі, вазоактивні препарати; сорбенти, вітаміни, анальгетики. Коригування антимікробної терапії на підставі результатів визначен- ня чутливості виділеної мікрофлори. Місцеве лікуван-ня. Фізіотерапія.	Клінічна ремісія. Відсутність рецидивів захворювання.	8–10 З,
33	Піодермії, включа-ючи гангренозну (хронічна виразкова, хронічна поверхнева, дифузна стрептодермія)	L 08.0	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Бактеріологічне та мікологічне обстеження. Консультації: хірурга, ендокринолога.	Антибіотики широкого спектру дії, протизапальні, вазоактивні, імуностимулю-ючі, епітелізуючі препарати; вітаміни. Місцеве лікування. Фізіотерапія.	Клінічна ремісія. Відсутність рецидивів захворювання.	15 З + 15 Д
44	Імпетиго	L 01	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Біохімічне обстеження	Антибіотики широкого спектру дії, імуностимулятори, вітаміни. Місцеве лікуван-ня.	Клінічне загоєння.	10 Д
55	Дерматофітії з уражен ням воло-систої частини голови, бороди, поширення ураження шкіри у дорослих	В 35.0	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Аналізи волосся та лусочок на паразитарні гриби	Антигрибкова терапія (загаль-на), протизапальні, імуности-мулюючі препарати, вітаміни. Місцеве лікування.	Клінічна ремісія. Елімінація збудника.	20 З
66	Дерматофітії стоп та кистей а) (екзематизовані форми) у хворих різного віку	В 35.1   В 35.2	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Аналізи лусочок, шкіри на паразитарні гриби та бактеріальну флору. Біохімічні та імунологічні дослідження	Дієта. Антимікотична та антибактеріальна терапія. Протизапальні, десенсибілізу-ючі, імуностимулюючі пре-парати. Вітаміни. Місцеве лікування.	Дієта. Клінічна ремісія. Елімінація грибів у вогнищах ураження шкіри.	18 Д а) 18 З
77	Глибока дерматофітія	В 35	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Визначення антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА. Бактереологічне (мікологічне) дослідження на гриби, бактерії з вогнищ ураження.	Антимікотичні та антибак-теріальні препарати, проти-запальні, імуностимулюючі, вазоактивні препарати. Вітаміни. Місцеве лікування. Фізіотерапія.	Клінічна ремісія.	18 З
88	Оніхомікоз	В 35	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Дослідження нігтьових пластин на гриби, дріжжеподібні гриби.	Протигрибкові препарати. Протизапальні, імуностиму-люючі, вазоактивні препарати. Вітаміни. Оніхолітики. Кератолітики.	Клінічна ремісія. Елімінація грибів.	18 Д
99	Короста, розповсюджена, ускладнена піодермією	В 86	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА.  Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Аналізи на кліщі корости, бактеріологічне обстеження.	Антипаразитарні препарати місцевої дії. Протизапальні, антигістамінні препарати. Вітаміни. Відповідні протиепідемічні заходи.	Клінічна ремісія.	10 Д
110	Пухирчатка	L 10	Загальні аналізи крові, сечі, КСР, кал на яйця гельмінтів,  біохімічні та імунологічні дослідження. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА.  Флюорографія. Цитологічне дослідження на наявність клітин Тцанка.	Кортикостероїди. Цитостати-ки. Дезінтоксикаційна терапія. Анаболічні стероїди. Вітаміно-терапія. Протидіабетичні, гіпотензивні препарати. Препарати, що захищають слизову оболонку шлунка. Антибіотики. Адаптогени. Гепатотропні, фунгіцидні препарати. Препарати калію.	Клінічна ремісія.	30–35 З + 10–15 Д
111	Доброякісна хронічна пухирчатка Хейлі-Хейлі	Q 82.8	Загальні аналізи крові, сечі, КСР, кал на яйця гельмінтів, біохімічні показники крові: білкові фракції. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Імуноглобуліни сироватки. Цитологічне дослі-дження на наявність клітин Тцанка. Гістологічне дослідження.	Кортикостероїди. Антибіотики широкого спектру дії. Біостимулятори. Вітаміни А, Е, довготривало ДДС, ретиноїди. Зовнішнє ліку-вання.	Зменшення суб’єктивних відчуттів. Повна або часткова клі-нічна ремісія.	10–15 З + 10–15 Д
112	Пемфігоїд (Левера, бульозний пемфігоїд)	L 12	Загальні аналізи крові, сечі, КСР, кал на яйця гельмінтів, біохімічні показники крові: білкові фракції. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Імуноглобуліни сироватки. Цитологічне дослідження на наявність клітин Тцанка. Гістологічне дослідження. Консультація суміжних фахівців для включення можливості паранеопластичного характеру процесу	Кортикостероїдні, цитостатич-ні препарати. Диамінодисуль-фон. Гемосорбція. Плазмафе-рез. Лікування супутньої патології.	Припинення появи свіжих елементів висипу. Клінічна ремісія.	25–30 З
113	Герпетиформний дерматит Дюрінга	L 13	Загальні аналізи крові, сечі, КСР, кал на яйця гельмінтів, біохімічні показники крові, білкові фракції. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Імуноглобуліни сироватки. Цитологічне дослідження. Гістологічне та імуноморфологічне дослідження. Шкірна проба з йодом. Консультація суміжних фахівців для виключення можливості паранеопластичного характеру процесу. Консультація гастроентеролога. Виявлення фокальної інфекції	Дієта (виключення йоду та глютину). Сульфонові препа-рати. Кортикостероїди. Вітамінотерапія. Препарати кальцію. Місцеве лікування.	Клінічна ремісія.	25–30 Д
114	Атопічний дерматит: а) обмежений; б) розповсюджений.	L 20	Загальні аналізи крові, сечі, КСР, кал на яйця гельмінтів. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Флюорографія. Біохімічні, імунологічні дослідження. Консультації суміжних фахівців: гастроентеролога, ендокринолога, невропатолога.	Дієта. а) Десенсибілізуюча терапія. Седативні препарати. Санація вогнищ хронічної інфекції. Травні ферменти. Місцева терапія. б) Десенсибілізуюча терапія. Седативні препарати. Санація вогнищ хронічної інфекції. Травні ферменти. Стимулюючі препарати. Дезінтоксикаційна терапія. Місцева терапія.	а) Розсмоктування інфільтрації. Зникнення ліхеніфікації, екскоріацій, гіперемії. Зникнення свербежу б) Значне зменшення або відсутність інфільтрації, ліхеніфікації, свербежу, екскоріацій. Покращення загального стану хворого.	а) 15 Д б) 30 З
115	Контактний дерматит. Екзема гостра. Дерматити локалізовані	L 24	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА.  Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Біохімічні, імунологічні дослідження.	Уникнення причин захворю-вання. Десенсибілізуюча тера-пія. Седативні препарати. Травні ферменти. Лікування супутніх захворювань. Неспе-цифічна стимулююча терапія. Місцева терапія.	Зникнення гіперемії. Відсутність мокнуття, лущення. Припинення сверблячки.	10–15 Д
116	Екзема хронічна в стадії загострення	L 30	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА.  Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Біохімічні, імунологічні дослідження.	Десенсибілізуюча терапія. Кортикостероїдні препарати. Імуномодулюючі препарати. Седативні препарати. За-гальнозміцнювальні препа-рати. Місцеве лікування. Лікування супутньої патології. Антибактеріальна терапія при піококових ускладненнях.	Припинення загострення захворювання. Зникнення гіперемії, ін-фільтрації, везикульозного висипу, відсутність набряку, мокнуття, лущення, припинення свербежу.	10–15 З + 5–10 Д
117	Дерматит, спричинений лікарськими засобами: а) локалізований; б) генералізований.	L 23	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА.  Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Біохімічні, імунологічні дослідження.	а) Уникнення причин захворювання. Десенсибілізуючі препарати. Дезінтоксикаційна терапія. Травні ферменти. Місцеве лікування. б) Дезінтоксикаційна терапія. Десенсибілізуюча терапія. Кортикостероїдні гормони. Лікування супутніх захво-рювань. Седативні препарати. Загальнозміцнюючі препа-рати. Місцеве лікування.	Клінічна ремісія.	а) 10–15 Д б) 15–20 З
118	Нейродерміт вогнищевий	L 20.8	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА.  Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Біохімічні, імунологічні дослідження.	Уникнення причин захворю-вання. Десенсибілізуючі препарати. Травні ферменти. Місцеве лікування.	Припинення формування нових елементів висипу, гіперемії, лущення, суб’єктивних проявів захворювання. Зменшення або відсутність інфільтрації.	10–15 Д
119	Себорейний дерматит	L 21	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА.  Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Функціональні проби печінки. Консультація гастроентеролога, ендокринолога.	Дієта. Санація вогнищ інфекції. Десенсибілізуюча терапія. Седативні препарати. Санація патології шлунково-кишкового тракту. Вітаміно-терапія. Корекція ендокрин-них порушень.	Регрес висипу. Клінічна ремісія.	18–20 Д
120	Васкуліти а) поверхневі алергічні васкуліти; б) глибокі алергічні васкуліти	L 95	Загальні аналізи крові з тромбоцитами, сечі, калу на яйця гельмінтів, КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА.  Біохімічні та імунологічні дослідження. Консультації суміжних фахівців: терапевта, ендокринолога, судинного хірурга.	а) Кортикостероїдні гормони. Десенсибілізуюча терапія. Лікування супутніх захворювань. Стимулюючі препарати. Санація вогнищ інфекції. Зовнішня терапія. б) Кортикостероїдні гормони. Десенсибілізуюча терапія. Лікування супутніх захворю-вань. Стимулюючі препарати. Санація вогнищ інфекції. Дезінтоксикаційна терапія. Імунокоректори. Зовнішня терапія.	а) Припинення прогресування захворювання. Регрес висипу. б) Значне зменшення або зникнення інфільтрації. Припинення прогресування захворювання. Значне покра-щення загаль-ного стану хворого.	а) 15 Д б) 35 З
221	Обмежений псоріаз	L 40.0	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА.  Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Глюкоза крові. Функціональні проби печінки. Консультації суміжних фахівців: стоматолог, отоларинголог, гастроентеролог, невропатолог, ендокринолог.	Санація спалахів фокальної інфекції та супуньої патології. Місцеве лікування кератолітичними та кератопластичними мазями. Фізіотерапевтичне лікування.	Припинення загострення: зменшення інфільтрації висипу, повне або часткове зменшення лущення, гіперемії, припинення свербежу.	21 Д
222	Псоріаз волосистої частини голови	L 40.8	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА.  Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Глюкоза крові. Функціональні проби печінки. Консультації суміж-них фахівців: стоматолог, отоларинголог, гастроетеролог, невропатолог, ендокринолог.	Санація вогнищ фокальної інфекції та супуньої патології. Зовнішнє та фізіотерапевтичне лікування.	Припинення за-гострення: зменшення інфільтрації висипу, повне або часткове зменшення лущення, гіпе-ремії, припине-ння свербежу.	21 Д
223	Пустульоз долонний та підошвовий	L 40.3	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА.  Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Глюкоза крові. Функціональні проби печінки. Консультації суміжних фахівців (стоматолог, отоларинголог, гастроентеролог, невропатолог, ендокри-нолог). Біохімічні та імунологічні дослідження.	Санація вогнищ фокальної інфекції та супуньої патології. Десенсибілізуюча терапія. Седативні препарати. Препа-рати мікроциркуляторної дії. Вітаміни групи В, аскорбі-нова, нікотинова кислоти, ретинол. Ретиноїди. В тяжких випадках цитостатичні препа-рати. Зовнішнє та фізіо-терапевтичне лікування. Опромінення аутокрові.	Припинення загострення: зменшення інфільтрації висипу, повне або часткове зменшення лущення, гіперемії, припинення свербежу.	10 З + 13–15 Д
224	Псоріаз поширений, прогресуюча стадія	L 40.0	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА.  Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Біохімічні та імунологічні дослідження. Консультації суміжних фахівців: стоматолог, отоларинголог, гастроентеролог, невропатолог, ендокринолог.	Санація вогнищ фокальної інфекції та супуньої патології. Проведення гіпосенсибілізу-ючої та інфузійної терапії, транквілізуючі, снодійні препарати. Вітамінотерапія, аутогемотерапія, імуно-стимулююча терапія. Препа-рати мікроциркуляторної дії, адаптогени. Місцева терапія. Фізіотерапевтичне лікування.	Припинення формування нових елемен-тів висипу. Зникнення або значне змен-шення суб’єктивних проявів захворювання. Зменшення або  повна зникнення інфільтрації, гіперемії, висипу, лущення.	До 25 З
225	Псоріаз поширений ексудативна форма	L 40.8	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА.  Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Біохімічні та імунологічні дослідження. Консультації суміжних фахівців: стоматолог, отоларинголог, гастроентеролог, невропатолог, ендокринолог.	Проведення гіпосенсибілізу-ючої, інфузійної терапії, препарати кальцію, антигіста-мінні, снодійні, вегетотропні. Санація спалахів фокальної інфекції, корекція супутньої патології (кишково-шлунко-вого тракту), ентеросорбція. Кортикостероїдна та імуно-депресивна терапія. Зовнішнє лікування. Фізіотерапевтичне лікування після стихання загострених проявів.	Зникнення або зменшення гіперемії, екссудації, набряку, лу-щення, інфіль-трації, а також суб’єктивних проявів захво-рювання.	30–35 З
226	Псоріаз поширений стаціонарна стадія	L 40.0	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА.  Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Біохімічні та імунологічні дослідження. Консультації суміжних фахівців: стоматолог, отоларинголог, гастроентеролог, невропатолог, ендокринолог.	Проведення імуностимулюючої, розсмок-туючої терапії в комплексі з вітамінами, фізіотерапев-тичним лікуванням. Ретино-їди. В деяких випадках проведення імунодепресивної терапії (метотрексат, сандімун тощо). Зовнішнє лікування.	Розсмоктування інфільтратив-них елементів висипу, змен-шення гіпере-мії, лущення бляшок, від-сутність суб’єктивних проявів захво-рювання.	10­–15 3 + 10–15 Д
227	Псоріатична еритродермія	L 40.8	Загальні аналізи крові, сечі, цукор крові. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА.  Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Консультації суміж-них фахівців: стоматолог, отоларинголог, гастроентеролог, невропатолог, ендо-кринолог. Біохімічні (протромбіновий індекс, час кровотечі, глюкоза крові, функціональні проби печінки) та імунологічні дослідження. В деяких випадках консультація терапевта та судинного хірурга.	Проведення інфузійної терапії, в разі випадків із застосуванням кортикостеро-їдних препаратів, цитоста-тиків, препаратів калію, сечогінних. Дезінтоксикаційна терапія. Симптоматична тера-пія (снодійні, вегетотропні, антигістамінні, гепатотропні, серцево-судинні препарати). Фізіотерапевтичне лікування. Опромінення аутокрові, плазмофорез. Зовнішнє ліку-вання.	Припинення прогресування захворювання. Зникнення або часткове змен-шення набряку, гіперемії, лу-щення елемен-тів висипу. Відсутність суб’єктивних проявів захворювання.	40–45 З
228	Генералізований пустульозний псоріаз	L 40.1	Загальні аналізи крові, сечі, кал на яйця гельмінтів, австралійський антиген, КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Консультації суміжних фахівців (стоматолог, отоларинголог, гастроентеролог, невропатолог, ендокринолог). Флюорографія грудної клітки. Біохімічні (протромбіновий індекс, час кровотечі) та імунологічні дослідження. В деяких випадках консультація терапевта та судинного хірурга.	Проведення інфузіонної терапії. Кортикостероїдні препарати, цитостатики, пре-парати калію, сечогінні. Симптоматична терапія (сно-дійні, вегетотропні, антигіста-мінні, гепатотропні, серцево-судинні препарати). В деяких випадках імунодепресивна терапія (метотрексат, санді-мун). Вітамінотерапія. Засто-сування ретиноїдів, препа- ратів мікроциркуляторної дії. Фізіотерапевтичне лікування. Опромінення аутокрові, плазмаферез. Зовнішнє лікування.	Припинення прогресування захворювання. Зникнення пустульозних елементів висипу. Змен-шення набряку та гіперемія елементів, лущення. Зменшення або повне виду-жання.	40–45 З
229	Псоріатична артропатія	L 40.5	Загальні аналізи крові, сечі, кал на яйця гельмінтів, австралійський антиген, КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Консультації суміжних фахівців (стоматолог, отоларинголог, гастроентеролог, невропатолог, ендокринолог, кардіоревматолог). Флюорографія грудної клітини. Біохімічні та імунологічні дослідження. Ревмопроби. Аналіз крові на ревматоїдний фактор, проба Ваалера-Розе. Рентгенологічне обстеження кісток та суглобів. В деяких випадках консультація терапевта та судинного хірурга.	Застосування препаратів протизапальної нестероїдної дії. Анаболічні стероїди. Препарати, які запобігають подальшій резорбції кісток. Симптоматична терапія. Гемодез. Кортикостероїди. Імуно- та протеїнотерапія. Вітаміни. Ретиноїди. В деяких випадках імунодепресанти. Фізіотерапевтичне лікування. ЛФК. Плазмаферез.	Запобігання подальшій резорбції кісток, функці-ональних анкілозів. Зменшення болю та на-бряку в сугло-бах, ранкової скутості. Збільшення активного та пасивного руху в суглобах.	30–40 З
330	Парапсоріаз	L 41	Загальні аналізи крові, сечі. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Цукор крові. Функціональні проби печінки. Імунологічні та гістологічні дослідження. Консультації суміжних фахівців.	Вітамінотерапія. Судинні препарати. Кортикостероїди. Десенсибілізуючі засоби. Антибіотики. Зовнішнє лікування. Фізіотерапія.	Припинення прогресування захворювання. Повний чи частковий регрес висипу.	20–25 Д
331	Рожевий лишай Жибера	L 42	Діагноз базується на клінічних даних. Загальні аналізи крові, сечі. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА.  Флюорографія. Цукор крові.	Гіпоалергічна дієта. Обмеження водних процедур. Антибіотики широкого спектру дії. Препарати кальцію. Антигістамінні препарати. Місцево: масляні та водні збовтувані суміші. Кортикостероїдні мазі.	Клінічна ремісія.	20 Д
332	Червоний плескатий лишай	L 43	Загальні аналізи крові, сечі. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Цукор крові. Функціональні проби печінки.	Дезінтоксикаційні, десенсибілізуючі, судинні, седативні препарати. Препарати вісмуту. Кортикостероїди. Вітаміно-терапія. Санація вогнищ хронічної інфекції. Лікування супутньої патології. Зовнішнє та фізіотерапевтичне лікуван-ня.	Припинення прогресування захворювання. Повний чи частковий регрес висипу.	25–30 Д
333	Гніздова алопеція	L 63	Загальні аналізи крові, сечі. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Цукор крові. Функціональні проби печінки. Гормональні дослідження. Аналіз крові на токсоплазмоз. Консультація ендокринолога, невропатолога, отоларинголога, гінеколога.	Вітамінотерапія. Біогенні стимулятори. Препарати цинку. Седативні препарати. Гормональні препарати. Кортикостероїди. Зовнішнє та фізіотерапевтичне лікування.	Припинення прогресування процесу. Повна або  часткова клінічна ремісія.	28–30 Д
334	Юнацькі конглобатні вугрі Абсцедуючі вугрі	L 70	Загальні аналізи крові, сечі. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Цукор крові. Функціональні проби печінки. Аналіз на Demodex. Бактеріологічне дослідження. Посів з вогнищ запалення на чутливість до антибіотиків. Кров на стерильність.	Препарати, що зменшують салоутворення. Антибактері-альна терапія. Вітаміно-терапія. Імуномодулюючі засоби. Гормональні препара-ти. Зовнішнє та фізіотера-певтичне лікування.	Припинення прогресування захворювання. Регрес висипу.	20–25 Д       30 З
335	Розацеа Рожеві вугрі	L 71	Загальні аналізи крові, сечі. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Цукор крові. Функціональні проби печінки. Аналіз на Demodex. Консультація гастроентеролога.	Антипаразитарні засоби. Лікування супутньої патології шлунково-кишкового тракту. Десенсибілізуюча терапія. Вітамінотерапія. Судинні препарати. Зовнішнє лікуван-ня. Кріотерапія.	Регрес вугревих елементів висипу. Зменшення гіперемії і інфільтрації.	21 Д
336	Вітиліго	L 80	Загальні аналізи крові, сечі. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Біохімічні, імунологічні дослідження. Консультація невропатолога, ендокринолога, отоларинголога.	Засоби регуляції дофамінового обміну, корекція порушень нервової та ендокринної систем, санація вогнищ хронічної інфекції. Вітамінотерапія. Фотосенси-білізуючі засоби.	Припинення прогресування процесу. Повна або часткова репігментація.	30–45 А
337	Кератодермії	L 86	Загальні аналізи крові, сечі. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Цукор крові. Біохімічні, імунологічні дослідження. Гормональні дослідження.	Вітамінотерапія. Корекція гормональних порушень. Десенсибілізуюча терапія. Седативні засоби. Фізіо-терапія. Зовнішнє лікування.	Припинення прогресування процесу. Регрес або зменшення проявів гіперкератозу. Відсутність або зменшення суб’єктивних порушень.	15–18 Д
338	Склеродермія	L 94	Загальні аналізи крові, сечі. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Цукор крові. Біохімічні, імунологічні дослідження. ЕКГ. Рентгенографія шлунково-кишкового тракту. Протеїнограма сироватки крові. Ревмопроби. Консультація терапевта.	Унітіол. Судинні, проти-запальні, антималярійні препа-рати. Ферментативні препар-ати. Зовнішнє та фізіотера-певтичне лікування.	Припинення прогресування процесу. Переведення в неактивну фазу захворювання.	15–20 З + 10–15 Д
339	Дерматополіміозит	M 33	Загальні аналізи крові, сечі. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Цукор крові. Біохімічні, імунологічні дослідження. ЕКГ. Протеїнограма сироватки крові. Ревмопроби. Консультація терапевта.	Кортикостероїдні, цитоста-тичні препарати. Дезінток-сикаційна терапія. Анаболічні стероїди. АТФ. Симптоматич-на терапія. Зовнішнє лікування.	Припинення прогресування процесу. Переведення в неактивну фазу захворювання. Зменшення загальної слаб- кості та слабко-сті м’язів.	30–35 З + 10–15 Д
440	Червоний вовчак а) дискоїдний б) дисемінований	L 93	Загальні аналізи крові, сечі. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Цукор крові. Біохімічні, імунологічні дослідження. ЕКГ. Протеїнограма сироватки крові. Ревмопроби. Дослідження та LE-клітини. Консультація терапевта.	Кортикостероїди. Протималя-рійні, протизапальні несте-роїдні, фотозахисні препарати. Антибіотики, десенсибілізуючі засоби. Вітамінотерапія. Зовнішнє лікування.	Припинення прогресування захворювання. Розсмоктуван-ня інфільтра-тивних елемен-тів.	а) 20–25 З б) 25–30 З
441	Грибоподібний мікоз	L 92	Загальні аналізи крові, сечі. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Біохімічні та імунологічні дослідження. Гістологічне дослідження шкіри, при необхідності — лімфатичних вузлів. Консультація онколога, гематолога.	Кортикостероїдна, цито-статична терапія. Гепато-тропні засоби. Препарати, що стимулюють кровотворення. При необхідності антибакте-ріальна, фунгіцидна терапія. Антиоксиданти. Зовнішнє лікування.	Припинення прогресування захворювання. Повний або частковий регрес висипу. Зменшення сверблячки. Запобігання розвитку інфекційних ускладнень. Подовження повної або часткової клінічної ремісії.	25–30 З + 10 Д
442	Саркома Капоші	С 46	Загальні аналізи крові, сечі. КСР. Визначення антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Біохімічні, імунологічні, гістологічні дослідження.	Цитостатичні кортикосте-роїдні судинні препарати. Зовнішнє лікування.	Припинення прогресування хвороби. Повне чи часткове розсмокту-вання.	25–30 З
443	Некробіоз ліпоїдний	L 92.1	Загальні аналізи крові, сечі. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Біохімічні показники, білок загальний, білкові фракції, імуноглобуліни крові. Гістологічне дослідження. Консультація ендокринолога.	Корекція вуглеводного обміну. Ангіопротектори. Проти-запальні препарати. Гепарино-терапія. Зовнішня терапія.	Повна або часткова клінічна ремісія.	25 Д
444	Іхтіоз	Q 80	Загальні аналізи крові, сечі. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Флюорографія. Біохімічні та імунологічні дослідження.	Вітамінотерапія. Ретиноїди. Загальнозміцнюючі засоби. Анаболічні стероїди. Зовнішнє та фізіотерапевтичне лікуван-ня.	Поліпшення стану шкіри.	30 Д
445	Вірусні бородавки	В 07	Загальні аналізи крові, сечі. КСР. Кал на яйця гельмінтів. Визначення антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА.	Антивірусні, імуностимулю-ючі препарати, вітаміни. Кріотерапія, діатермокоагу-ляція. Місцеве лікування: антивірусні мазі, креми.	Клінічна ремісія.	7 А, включаючи спостереження
446	Контагіозний молюск	В 08.1	Загальні аналізи крові, сечі. КСР. Кал на яйця гельмінтів. Визначення антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА.	Антивірусні, імуностимулю-ючі препарати, вітаміни. Кріо-терапія, діатермокоагуляція. Місцеве лікування: антиві-русні, антисептичні засоби.	Клінічна ремісія.	10 А або Д
447	Піогенна гранульома	L 98.0	Загальні аналізи крові, сечі. КСР. Кал на яйця гельмінтів. Визначення антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА. Бактеріологічне, гістологічне та мікологічне обстеження.	Ексцизія. Діатермокоагуляція. Кріотерапія. Антибіотики широкого спектру дії, вітаміни. Місцеве лікування.	Клінічна ремісія.	10 Д
448	Заїди (внаслідок кандидозу)	В 37	Загальні аналізи крові, сечі. Цукор крові. КСР. Кал на яйця гельмінтів. Визначення антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА. Мікологічне обстеження на гриби, дріжджі.	Антимікотичні, імуности-мулюючі, протизапальні препарати, вітаміни. Місцеве лікування.	Клінічна ремісія. Елімінація дріжджей.	10 А або Д
449	Заїди (внаслідок нестачі рибофлавіну)	Е 53.0	Загальні аналізи крові, сечі. Цукор крові. КСР. Кал на яйця гельмінтів. Визначення антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА.  Мікологічне та бактеріологічне обстеження.	Протизапальні, імуностиму-люючі препарати. Вітаміни (особливо групи В). Місцеве лікування.	Клінічна ремісія.	7–10 А або Д
550	Туберкульоз шкіри	А 18.4	Загальні аналізи крові, сечі. Цукор крові. КСР. Визначення антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА. Кал на яйця гельмінтів. Біохімічні дослідження. Рентгенографія органів грудної клітини. Бактеріоскопія мокротиння. Діаскопія шкіри (феномен яблучного желе). Виявлення симптому западіння гудзиковим зондом. Реакція Манту. Імунологічне дослідження Т- і В-систем імунітету. Патогістологічне дослідження.	Туберкулостатична хіміотерапія. Підвищення імунного статусу. Зовнішня терапія. Вітамінотерапія, антиоксиданти, імуномодуля-тори, анаболічні стероїди. Лікувальне харчування. Фізіотерапевтичне лікування.	Клінічна ремісія, відсутність рецидивів.	10–12 міс. З 10–12 міс. Д Диспансерне дослідження на протязі 5 років
551	Хейліт	К 130	Загальні аналізи крові, сечі. Цукор крові. КСР. Визначення антитіл до Tr. Pallidum методом ІФА.  Кал на яйця гельмінтів. Біохімічні дослідження. Мікологічні дослідження. Консультація гастроентеролога.	Вітамінотерапія. Антигіста-мінні, фунгіцидні препарати. Корекція порушень з боку шлунково-кишкового тракту. Зовнішня терапія.	Клінічна ремісія.	10–15 А

 

 

СТАНДАРТИ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ХВОРОБ, ЯКІ ПЕРЕДАЮТЬСЯ СТАТЕВИМ ШЛЯХОМ

 

 

№

п№ з/п

Нозологічна форма	Шифр   МКХ- 10	Перелік Діагностичних обстежень	Обсяг лікувальних заходів	Критерії якості	Середня тривалість лікування, дні
11.	Ранній сифіліс Первинний сифіліс статевих органів, анальної області, іншої локалізації	А51.0 А51.1 А51.2	1.   Загальні аналізи крові та сечі 2.   Біохімічне дослідження кров 3.   дослідження сироватки крові на наявність антитіл до ВІЛ 1-2 типів 4.   Аналіз крові РВ, ІФА, РІФ 5.   Аналіз мазка на ГН, 6.   ТР 7.   Дослідження на бліду трепонему 8.   Аналіз калу на яйця гельмінтів (далі я/г).	1. Антибіотики; 2. Імуномодуля-тори; 3. Препарати, що стимулюють метаболічні процеси.	Клінічне видужання. Нормалізація показників серологічних дослід-жень.	12 З   14 Д   14-18 А
2 2.	Вторинний сифіліс шкіри та слизових оболонок (сифілітична алопеція, лейкодерма)	А51.3   L99.8	1. Загальні аналізи крові та сечі  2. Біохімічне дослід-ження крові  3. дослідження сироватки крові на наявність антитіл до ВІЛ 1-2 типів. 4. Аналіз крові РВ, ІФА, РІФ. 5. Аналіз мазка на ГН, ТР. 6. Дослідження на бліду трепонему. 7. Аналіз калу на я/г.	1. Антибіотики; 2. Імуномодуля-тори; 3. Препарати, що стимулюють метаболічні процеси; 4. Вітаміни групи В.	Клінічне видужання. Нормалізація показників серологічних дослід-жень.	14-18 З 16-21 Д 21-28 А
3 3.	Інші форми вторинного сифілісу (менінгіт, іридоцикліт, окулопатія, міозит, періостит, враження тазових органів у жінок, лімфаденопатія) Ранній сифіліс латентний Ранній сифіліс неуточнений	А51.4 G01 H22.0 H55.8 M63.0 M90.1 N74.2   A51.5 A51.9	1. Загальніаналізи крові та сечі 2. дослідження сироватки крові на наявність антитіл до ВІЛ 1-2 типів. 3. Аналіз крові РВ, ІФА, РІФ. 4. Аналіз мазка на ГН, ТР. 5. Аналіз калу на я/г. 6. Консультації невропатолога, офталь-молога, інших фахівців. 7. Дослідження спиномозкової рідини. 8. Біохімічне. дослідження крові.	1. Антибіотики; 2. Імуномодуля-тори; 3. Препарати, що стимулюють метаболічні процеси; 4. Вітаміни групи В; 5. Аутогемоте- рапія; 6. АУФОК.	Клінічне видужання. Нормалізація показників серологічних дослід-жень.	16-18 З   18-21 Д   21-30 А
34.	Пізній сифіліс Сифіліс серцево-судинної системи (перикардит, аортальна недостатність, легенева недостатність, ендокардит, міокардит, церебральний артеріїт, аневризма аорти, аортит)	А52 А52.0 І39.0 І39.1 І39.3 І39.8 І41.0 І68.1 І79.0 І79.1	1. Загальніаналізи крові та сечі. 2.дослідження сироватки крові на наявність антитіл до ВІЛ 1/2 типів. 3.Дослідження сироватки крові на наявність антитіл (IgM та/або IgG) до збудника сифілісу Treponema pallidum методом ІФА. 4.Аналіз мазка на ГН, ТР. 5. Аналіз калу на я/г. 6.Консультації .невропатолога, кардіолога. 7. Дослідження спиномозкової рідини. 8. Біохімічне дослідження крові.	1. Антибіотики; 2. Імуномодуля-тори; 3. Препарати, що стимулюють метаболічні процеси; 4. Вітаміни групи В; 5. Аутогем-отерапія; 6. АУФОК; 7. Серцево-судинні препарати.	Клінічне видужання. Нормалізація показників серологічних досліджень.	28-36 З   28-42 Д
55.	Симптоматичний нейросифіліс (пізній: менінгіт енцефаліт полінейропатія атрофія зорового нерву ретробульбарний неврит неврит слухового нерва артропатія Шарко Безсимптомний нейросифіліс Неуточнений нейросифіліс Кісток та суглобів	А51.1   G01 G05.0G63.0H48.0H48.1H49.0M14.6 А52.2 А52.3	1. Аналізи крові та сечі. 2. Аналізи крові на СНІД. 3. Аналіз крові РВ, ІФА, РІФ. 4. Аналіз мазка на ГН, ТР. 5. Аналіз калу на я/г. 6.Консультації .невропатолога, офтальмолога, інших фахівців. 7. Дослідження спиномозкової рідини. 8.Рентгенологічне дослідження. 9. Біохімічне дослідження крові.	1. Антибіотики; 2. Імуномоду-лятори; 3. Препарати,  що стимулюють метаболічні процеси; 4. Вітаміни групи В; 5. Аутогемо-терапія; 6. АУФОК; 7. Неврологічні препарати.	Клінічне видужання. Нормалізація показників серологічних досліджень.	28-36 З 28-42 Д
66.	Інші симптоми пізнього сифілісу (епісклерит, хоріоретиніт, перитоніт, бурсит) сифіліс легенів, печінки, м’язів, синовіальний, кісток. Пізній прихований сифіліс Пізній неуточнений сифіліс	А52.7 H19.0   H32.0 K67.2 M73.1 J99.8 K77.0 M63.0 M90.2 A52.8 A52.9	1. Загальніаналізи крові та сечі. 2. дослідження  сироватки крові  на  наявність антитіл до ВІЛ 1-2 типів. 3. Аналіз крові РВ, ІФА, РІФ. 4. Аналіз мазка на ГН, ТР. 5. Аналіз калу на я/г. 6. Консультації необхідних фахівців. 7. Рентгенологічні дослідження.  8.  Біохімічне дослід-ження крові.	1. Антибіотики; 2. Імуномодуля-тори; 3. Препарати, що стимулюють метаболічні процеси; 4. Вітаміни групи В; 5. Аутогемо-терапія; 6. АУФОК; 7. Симптома-тична терапія.	Клінічне видужання. Нормалізація показ-ників серо-логічних досліджень.	28-36 З 28-42 Д
47.	Інші та неуточнені форми сифілісу Латентний сифіліс неуточнений ранній або пізній Сифіліс неуточнений	А53 А53.0   А53.9	1. Загальні аналізи крові та сечі.  2. дослідження. сироватки крові на наявність антитіл до ВІЛ 1-2 типів. 3. Аналіз крові РВ, ІФА, РІФ. 4. Аналіз мазка на ГН, ТР. 5. Аналіз калу на я/г.  6. Біохімічне. дослідження крові.	1. Антибіотики; 2. Імуномодуля-тори; 3. Препарати, що стимулюють метаболічні процеси; 4. Вітаміни групи В; 5. Аутогемо-терапія.	Клінічне видужання. Нормалізація показ-ників серо-логічних дослід-жень.	28-40 Д 28-34 З
58.	Ранній вроджений сифіліс Ранній вроджений сифіліс симтоматичний Ранній вроджений сифіліс прихованний Ранній вроджений сифіліс неуточнений	А50 А50.0   А50.1 А50.2	1. Загальніаналізи крові та сечі.  2. дослідження сироватки крові на наявність антитіл до ВІЛ 1-2 типів. 3. Аналіз крові РВ, ІФА, РІФ. 4. Аналіз калу на я/г. 5. Консультації невропатолога, педіатра, офтальмолога. 7. Рентгенологічні дослідження.  8. Біохімічне дослідження крові.	1. Антибіотики; 2. Препарати, що стимулюють метаболічні процеси; 3. Вітаміни групи В.	Клінічне видужання. Нормалізація показників серологічних дослід-жень.	14-21 З 14-28 Д
99.	Пізня вроджена офтальмопатія Пізній вроджений нейросифіліс Інші форми пізнього вродженого сифілісу з симптомами (тріада Гетчінсона) Пізній вроджений латентний сифіліс Пізній вроджений неуточнений сифіліс Вроджений неуточнений сифіліс	А50.3 А50.4 А50.5   А50.6 А50.7 А50.9	1. Загальні аналізи крові та сечі.  2. дослідження сироватки крові на наявність антитіл до ВІЛ 1-2 типів. 3. Аналіз крові РВ, ІФА, РІФ. 4. Аналіз калу на я/г. 5. Консультації невропатолога, педіатра, офтальмоло-га. 6. ЕКГ. 7. Дослідження спиномозкової рідини. 8. Біохімічне дослідження крові.	1. Антибіотики; 2. Препарати, що стимулюють метаболічні процеси; 3. Вітаміни групи В; 4. Аутогемо-терапія; 5. АУФОК.	Клінічне видужання. Нормалізація показників серологічних досліджень.	21-28 З 21-35 Д
610.	Гонококова інфекція (гостра, хронічна, ускладнена, дитяча) Гонококова інфекція нижнього відділу сечостатевого тракту без абсцедування періуретральних або придаткових залоз	А54	1. Загальні аналізи крові та сечі.  2. дослідження сироватки крові на наявність антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА. 3. Аналіз крові РВ. 4. Бактеріоскопія та бактеріологічне дослід-ження на ГН і ТР. 5. Дослідженння секрету передміхурової залози. 6. Мазок на гарднерелу. 7. Засів на міко- та уреаплазму. 8. Біохімічне дослідження крові.	1. Антибіотики; 2. Сульфаніл-аміди; 3. Препарати, що стимулюють метаболічні процеси; 4. Місцеве лікування; 5. Консультації необхідних фахівців.	Клінічне видужання..	1-3 З 3-7 Д 1-10 А
111.	Гонококова інфекція нижнього відділу сечостатевого тракту з абсцесом періуретральних або придаткових залоз Гонококовий тазоперитоніт та інші гонококові сечостатеві інфекції Гонококова інфекція ока (кон’юктивіт, іридоцикліт) Гонококова інфекція кістково-м’язової системи (артрит, синовіїт, тендосеновіїт, бурсит, остеомієліт) Гонококовий фарингіт Гонококова інфекція аноректальної області Інші гонококові інфекції Гонококова інфекція неуточнена	А54.1 А54.2 А54.3 Н13.1 Н22. А54.4 М01.3 М68.0 М73.0 М90.0 А54.5 А54.6   А54.8 А54.9	1. Загальні аналізи крові та сечі.  2. дослідження сироватки крові на наявність антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА. 3. Аналіз крові РВ. 4. Бактеріоскопія та бактеріологічне дослід-ження на ГН і ТР. 5. Дослідженння секрету передміхурової залози. 6. Мазок на гарднерелу. 7. Засів на міко- та уреаплазму. 8. Біохімічне дослідження крові.	1. Антибіотики; 2. Сульфаніламіди; 3. Препарати, що стимулюють метаболічні процеси; 4. Місцеве лікування; 5. Консультації необхідних фахівців.	Клінічне видужання.	7-14 З 10-16 Д 10-21 А
1 12.	Захворювання, що передаються статевим шляхом, спричинені хламідіями. (кон’юктивіт) Хламідійні інфекції нижнього відділу сечостатевого тракту (уретрит, цистит, цервіцит,  вульвовагініт) Хламідійні інфекції тазових та інших сечостатевих органів (епідидиміт, орхіт) Запальне враження тазових органів у жінок Хламідійна інфекція сечостатевого тракту неуточнена Хламідійна інфекція аноректальної області Хламідійний фарингіт Хламідійна інфекція,  що передається статевим шляхом іншої локалізації	А56   Р39. А56.0   А56.1 N51.1   N74.4   A56.2   A56.3   A56.4   A56.8	1. Загальні аналізи крові та сечі. 2. Біохімічне дослідження крові. 3. дослідження сироватки крові на наявність антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА. 4. Аналіз крові РВ. 5.  Бактеріоскопія та бактеріологічне дослід-ження на ГН і ТР. 6. Дослідженння секрету передміхурової залози. 7. Визначення антигену  Chl. trachomatis методом ІФА.  8.Визначення антитіл (IgG) до  Chl. Tracho-matis, Chl. psittaki, Chl. Pneumoniae методом ІФА. 9.Визначення антигену Chl.trachomatis методом РІФ.	1. Антибіотики; 2. Сульфаніл-аміди; 3. Препарати, що стимулюють метаболічні процеси; 4. Місцеве лікування; 5. Вітаміни групи В; 6. Аутогемо-терапія; 7. АУФОК; 8.Консультації необхідних фахівців; 9. Симптома-тична терапія.	Клінічне видужання.	18-23 З 18-28 Д 18-45 А
813.	Трихомоніаз Урогенітальний трихомоніаз Трихомоніаз інших локалізацій Трихомоніаз неуточнений	А59 А59.0 А59.8 А59.9	1. Аналізи  крові  та сечі. 2. дослідження сироватки крові на наявність антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА. 3. Аналіз крові РВ. 4. Бактеріоскопія та бактеріологічне дослід-ження на ГН і ТР. 5. Виявлення найпростіших 6. Біохімічне дослідження крові.	1. Препарати для лікування прото-зойних інфекцій; 2. Вітаміни групи В; 3. Аутогемо-терапія; 4. АУФОК; 5. Імуномоду-лятори; 6. Інстіляції.	Клінічне видужання.	5-10 Д 3-7 З 1-14 А
914.	Аногенітальна герпетична вірусна інфекція Герпетична вірусна інфекція генітальна та урогенітальна Герпетична вірусна інфекція навколоанальної області та прямої кишки Герпетична вірусна інфекція навколоанальної області неуточнена	А60   А60.0   А60.1     А60.9	1. Загальні аналізи крові та сечі. 2. дослідження сироватки крові на наявність антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА. 3. Аналіз крові РВ. 4. Бактеріоскопія та бактеріологічне дослідження на ГН і ТР. 5. Виявлення вірусспецифічного антигену вірусу простого герпесу (РПГА, РІФ). 6. Біохімічне дослідження крові.	1. Антивірусні препарати; 2. Вітаміни групи В; 3. Аутогемо-терапія; 4. АУФОК; 5. Імуномоду-лятори; 6. Інстіляції; 7.Хімічні де-структивні методи;  8.Лазеротерапія; 9.Кріотерапія.	Клінічне видужання.	14-16 З 14-18 Д 1-10 А
115.	Контагіозний молюск	ВО8.1	1. Загальні аналізи крові та сечі. 2. дослідження сироват-ки крові на наявність антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА. 3. Аналіз крові РВ. 4. Бактеріоскопія та бактеріологічне дослід-ження на ГН і ТР. 5.Виявлення вірусспе-цифічного антигену вірусу простого герпесу (РПГА, РІФ). 6. Біохімічне дослід-ження крові.	1. Антивірусні препарати; 2. Вітаміни групи В; 3. Аутогемо-терапія; 4. АУФОК; 5. Імуномоду-лятори; 6. Антибіотики; 7. Хімічні деструктивні методи.	Клінічне видужання.	1-5 Д 1-7 А
116.	Аногенітальні бородавки (венеричні)	А63.0	1. Загальні аналізи крові та сечі. 2. дослідження сироватки крові на наявність антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА. 3.Аналіз крові РВ. 4. Бактеріоскопія та бактеріологічне дослід-ження на ГН і ТР. 5.Виявлення вірусспе-цифічного антигену вірусу простого герпесу (РПГА, РІФ). 6. Біохімічне дослід-ження крові.	1. Антивірусні препарати 2. Вітаміни групи В 3. Аутогемо-терапія 4. АУФОК 5. Імуномодуля-тори 6. Кріотерапія.	Клінічне видужання.	1-7 Д 1-10 А
117.	Захворювання, що передаються статевим шляхом неуточнені (мікоплазмоз, уреаплазмоз)	А64	1. Загальні аналізи крові та сечі.  2. дослідження   сироватки крові на   наявність антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА. 3.Аналіз крові РВ. 4. Бактеріоскопія та бактеріологічне дослід-ження на ГН і ТР. 5.Бактеріологічний засів на мікоплазми та уреаплазми. 6. Біохімічне дослідження крові.	1. Антибіотики; 2. Імуномодуля-тори; 3.Сульфаніламіди; 4. АУФОК; 5. Вітаміни групи В; 6. Інстіляції.	Клінічне видужання.	7-14 З 10-18 Д 14-18 А
118.	Бактеріальний вагіноз (гарднерельоз)		1. Загальні аналізи крові та сечі.  2. дослідження сироватки крові на наявність антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА. 3.Аналіз крові РВ. 4. Бактеріоскопія та бактеріологічне дослід-ження на ГН і ТР. 5.Виявлення найпростіших.  6. Біохімічне дослідження крові.	1. Препарати для лікування протозойних інфекцій; 2. Вітаміни групи В; 3. Антибіотики; 4. АУФОК; 5. Імуномоду-лятори; 6. Інстіляції.	Клінічне видужання.	7-14 З 10-16 Д 10-18 А
119.	Хвороба Рейтера	М02.3	1. Загальні аналізи крові та сечі. 2. дослідження сироватки крові на наявність антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА. 3. Аналіз крові РВ. 4. Бактеріоскопія та бактеріологічне дослід-ження на ГН і ТР. 5. Дослідження секрету передміхурової залози. 6. Мазок на гарднерелу. 7. Засів на міко- та уреаплазму. 8. РГ, ПІФ,  РНІФ на хламідії. 9. ПЛР на хламідії. 10. УЗД органів малого тазу. 11. Біохімічне дослідження крові.	1. Антибіотики; 2. Сульфаніламі-ди; 3. АУФОК; 4. Вітаміни групи В; 5. Препарати,що стимулюють метаболічні процеси; 6. Місцеве лікування; 7. Аутогемотера-пія; 8. Консультації необхідних фахівців; 9. Симптоматична терапія.	Клінічне видужання.	18-28 З 18-35 Д
120.	Неспецифічні та негонококові уретрити	N34.1	1. Загальніаналізи крові та сечі. 2. дослідження сироватки крові на наявність антитіл до ВІЛ 1-2 типів та Tr. Pallidum методом ІФА. 3. Аналіз крові РВ. 4. Бактеріоскопія та бактеріологічне дослід-ження на ГН і ТР. 5. Бактеріологічний засів на патогенну мікрофлору.  6. Біохімічне дослідження крові.	1. Антибіотики; 2. Сульфаніламі-ди; 3. АУФОК; 4. Вітаміни групи В; 5. Імуномодуля-тори; 6. Інстіляції.	Клінічне видужання.	7-12 З 10-16 Д 10-16 А

 

Умовні скорочення:

РВ – реакція Васермана, ВІЛ – вірус імунодефіциту людини, ГН – гонокок, ЕКГ – електрокардіограма, ІФА – імуноферментний аналіз, ПІФ – пряма флюорісценція, РІТ – реакція імобілізації трепонем, РІФ – реакція імунофлюоресценції, ТР – трихомонада, УЗД – ультразвукове дослідження, А – амбулаторне лікування, З – загальне лікування, Д - денний стаціонар, КСР - клініко-серологічні реакції.

 

 

Затверджено

Наказ МОЗ України

від 07.06.2004 № 286

 

 

 

 

Інструкція

з профілактики  трансфузійного сифілісу в роботі станцій, відділень переливання крові та шкірно-венерологічних диспансерів,  лікувально-профілактичних закладів

 

 

Протягом останніх років в Україні реєструється висока захворюваність на сифіліс. В окремих регіонах зберігається стійка тенденція до подальшого погіршення епідемічної ситуації, реєструються випадки вродженого сифілісу та набутого сифілісу серед дітей та підлітків, зростає відсоток пізніх та латентних форм сифілісу.

Несприятлива епідемічна ситуація з венеричних хвороб серед населення України, висока питома вага випадків самолікування, лікування зазначених захворювань поза межами спеціалізованих закладів, значна кількість прихованих форм даних захворювань, а також інтенсивна міграція населення потребують зміни підходів до організації профілактичної роботи щодо боротьби з росповсюдженням інфекцій, зокрема сифілісу, що передається трансфузійним шляхом. Необхідність організаційної перебудови роботи служби крові та дерматовенерологічної служби з питань профілактики трансфузійного сифілісу зумовлена рекомендаціями ВООЗ, підписанням Україною міжнародних угод з прав людини.

Профілактика трансфузійного сифілісу повинна складатися з поетапного здійснення наступних заходів:

1. Інформування донорів перед здачею крові, плазми або кісткового мозку про відповідальність (адміністративну та кримінальну) про приховування захворювання на сифіліс або раніше перенесеного захворювання на сифіліс.

2. Ретельне клініко-імунологічне обстеження донорів перед кожною перед здачею крові, плазми або кісткового мозку.

3. Відбракування крові або її компонентів, заготовлених від донорів, у яких спостерігається позитивна або сумнівна імунологічна реакція на сифіліс.

4. Реалізація територіальними органами охорони здоров?я та лікувально-профілактичними закладами комплексних планів з боротьби з поширенням трансфузійного сифілісу.

 

НА ЗАКЛАДИ СЛУЖБИ КРОВІ ПОКЛАДЕНО ОБОВ?ЯЗКИ ЩОДО ВИКОНАННЯ НАСТУПНИХ ЗАХОДІВ:

   

1. Відбір донорів

1.1. До виконання донорських функцій допускаються особи, які зобовязані пред?явити паспорт або документ, що засвідчує особу та місце її проживання.

1.2. Перед кожною крово/плазмоздачею необхідно провести передтестове консультування  особи, яка виявила бажання здати кров або плазму.

1.3. Особа, яка виявила бажання здати кров, плазму, або кістковий мозок попереджується про те, що наявність у неї сифілісу та інших захворювань, що можуть передаватися трансфузійним шляхом, є протипоказанням для виконання донорських функцій.

Необхідно отримати підпис зазначеної особи у формах медичної документації ф405у, ф406у та  ф407у. 

Особу, яка виявила бажання здати кров/плазму, необхідно проінформувати щодо відповідальності за приховування відомостей про наявні або перенесені захворювання на сифіліс та інші хвороби, що можуть передаватися трансфузійним шляхом, а також проінформувати її, що виконання донорських функцій можливе щонайменше через добу після вживання алкогольних напоїв, психотропних лікарських засобів, їжі, яка містить значну кількість жирів та  гострих приправ.

 

 

2. Обстеження донорів та осіб, що виявили бажання здати кров:

 

 

2.1. Обстеження здійснюється перед кожною крово/плазмоздачею лікарем-дерматовенерологом.

2.2. Перед кожною крово/плазмоздачею лікар-дерматовенеролог повинен провести співбесіду з метою виявлення в анамнезі  перенесеного сифілісу раніше або на даний момент та проведеного превентивного лікування з приводу статевого контакту з особою, хворою на сифіліс.

2.3. При здійсненні об?єктивного обстеження лікар-дерматовенеролог зобов?язаний:

-  ретельно оглянути всі шкірні покриви та видимі слизові оболонки;

-  вивчити візуально та пальпаторно стан кісткової системи та лімфовузлів;

-  врахувати можливість наявності не лише активних проявів сифілісу, а й ознак, що можуть свідчити про сифіліс в минулому, у тому числі вроджений сифіліс,  для якого характерні рубці, дистрофії, зміни зубів, кісток, вкорочення мізинця тощо.

2.4. Лабораторне обстеження донорської крові.

Для технічного виконання робіт з постановки відповідних реакцій залучаються лаборанти зі спеціальною підготовкою з питань лабораторної діагностики сифілісу.  Оцінка та підпис результатів аналізів є виключно компетенцією завідуючого лабораторією або лікаря-лаборанта.

Обстеження донорської крові на сифіліс проводиться методом імуноферментного аналізу.

При отриманні негативних результатів кров може використовуватися для приготування компонентів і препаратів крові.

У разі отримання позитивних результатів проводиться повторне тестування сироватки крові згідно з інструкцією до тест-системи, яка при цьому використовується.

У разі підтвердження аналізу як позитивного, еритроцитарна маса та плазма, отримана від цього донора, знищуються.

В лабораторії повинен бути журнал обліку донорів з позитивними, слабопозитивними та сумнівними результатами імунологічних досліджень.

2.5. У дерматовенерологічному закладі для підтвердження чи спростування позитивного результату імуноферментного аналізу  обов?язково проводять обстеження донора за методом імобілізації трепонем або методом імунофлюоресценції.

 

 

3. Заходи при виявлені осіб з позитивними імунологічними реакціями та таких, відносно яких є підстави запідозрити у них наявність захворювання на сифіліс:

 

 

3.1. При виявленні особи з підозрою на наявність клінічного сифілісу інформація про неї з детальним викладенням реєструється у відповідному журналі (додаток 1).

3.2. Особі пропонують звернутися в спеціалізований медичний заклад для подальшого обстеження та лікування, а також персонально попереджають про відповідальність за розповсюдження венеричних хвороб та видається направлення до територіального державного дерматовенерологічного закладу.

3.3. При наявності у донора клінічних ознак, що дозволяють запідозрити сифіліс та позитивних результатах імунологічного обстеження крові у особи інформація щодо неї протягом доби письмово передається до територіального дерматовенерологічного закладу.

3.4. Лікар дерматовенерологічного закладу ( відділу) служби крові повинен постійно заповнювати журнал обліку донорів з позитивними результатами імунологічного обстеження (додаток  2).

3.5. Кров та плазма від донорів з позитивними результатами обстеження на сифіліс є  абсолютним браком.

3.6. Дані про донорів з позитивним результатом обстеження заносяться до Національного і регіонального реєстрів донорів як дані про осіб, яким відмовлено в виконанні донорських функцій.

На дерматовенерологічні заклади покладаються наступні обов?язки:

1. Контроль за проведенням заходів щодо профілактики трансфузійного сифілісу на території обслуговування дерматовенерологічного  диспансеру (відділення, кабінету), в тому числі контроль за лабораторною службою крові з питань діагностики сифілісу. Організаційно-методичне забезпечення заходів профілактики природженого сифілісу.

2. Виявлення серед хворих на венеричні захворювання (зокрема, на сифіліс)  шляхом збирання детального анамнезу осіб, які є донорами крові та її компонентів (***). Результати опитування заносяться до первинного медичного документу.

*** - при захворюванні на первинний сифіліс потрібно з?ясувати, чи не був хворий донором за останні 6 місяців. При захворюванні на вторинний, рецидивний, ранній прихований та на пізні форми сифілісу потрібно з?ясувати, чи не був хворий донором за останні 2 роки.

3. Попередження хворих на сифіліс про те, що донорами крові та її компонентів, тканин і органів вони не можуть бути протягом життя. Попередження оформляється документально з підписом хворого.

4. Проведення розшуку, обстеження, а при потребі, і лікування донорів та інших осіб, що направлені закладами служби крові.

5. Обстеження донорів з позитивними імунологічними реакціями на сифіліс здійснюється шляхом спільного використання серологічних, імунологічних реакцій та при застосуванні реакції імобілізації трепонем та реакції імунофлюоресценції двічі з інтервалом у 1 місяць.

6. Надання допомоги закладам служби крові при обстеженні донорів перед здачею крові при масовій заготівлі крові або у випадках, коли проведення огляду осіб, що виявили бажання здати кров, в закладах служби.

7. Оперативного розшуку, притягнення до обстеження реципієнтів гемотрансфузійних середовищ, якщо встановлено, що дані середовища заготовлені від хворих або від осіб, які раніше хворіли на сифіліс.

8. Превентивного лікування реципієнтів гемотрансфузійних середовищ відповідно до “Методики діагностики, лікування і профілактики інфекцій, які передаються статевим шляхом”,

*** Превентивне лікування реціпієнта, якому було перелито кров хворого на сифіліс, проводиться за однією з методик, рекомендованих для первинного серопозитивного (вторинного свіжого) сифілісу, якщо з моменту трансфузії пройшло не більше, ніж 2 місяці.

 Рекомендовано також дворазове введення екстенциліну, ретарпену по 2400000 ОД з інтервалом в 1 тиждень.

Якщо термін після переливання крові хворих на сифіліс складає від 3 до 6 місяців, то реціпієнту проводиться клініко-серологічний контроль з інтервалом 2 місяці тривалістю 6 місяців.

 Якщо після переливання крові пройшло понад 6 місяців, то проводиться одноразове клініко-серологічне обстеження.

 

 

 

ЖУРНАЛ

Обліку осіб, які відсторонені від крово/плазмоздачі з причини клінічної підозри на сифіліс

 

№

з/п

Дата	ПІП, рік народ ження	Адреса	Місце роботи	Причина відсто- ронення	Дата направ лення на обстеження в дермато- венеро-логічний заклад	Дата пись мового повідом-лення дер- матовенерологічного закладу	Кінце-вий Ре-зуль-тат обсте- ження
1	2	3	4	5	6	7	8	9

 

ЖУРНАЛ

Обліку донорів, у яких виявлені позитивні, слабопозитивні та сумнівні серологічні реакції при обстеженні на сифіліс,

клінічної підозри на сифіліс

 

№

з/п

Дата	ПІП, рік  народження	Адреса	Місце роботи	Резуль- тати ІФА та КСР	Відміт ка про бракування крові чи її компо-нентів	Дата письмо- вого повідом- лення дермато- венерологічного закладу	Кінце- вий результат обсте- ження
1	2	3	4	5	6	7	8	9

 

 

 

 

 

 

 

Затверджено

Наказ МОЗ України

від 07.06.2004 № 286

 

 

П Р И М І Р Н Е   П О Л О Ж Е Н Н Я

про головного позаштатного спеціаліста зі спеціальності “дерматовенерологія” Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки Крим,  управлінь охорони здоров’я обласних, Севастопольської міської, Головного управління охорони здоров’я та медичного забезпечення Київської міської державних адміністрацій

 

1.   Головним спеціалістом зі спеціальності дерматовенерологія адміністративно-територіального органу охорони здоров?я призначається висококваліфікований спеціаліст, що має вищу медичну освіту, первинну спеціалізацію з дерматовенерології, першу або вищу кваліфікаційну категорію з дерматовенерології, як правило, головний лікар шкірно-венерологічного диспансеру.

2.   Головний спеціаліст зі спеціальності дерматовенерологія адміністративно-територіального органу призначається територіальним органом охорони здоров?я  і підпорядковується йому та головному спеціалісту-дерматовенерологу МОЗ України.

3.   Головний спеціаліст зі спеціальності дерматовенерологія адміністративно-територіального органу має такі завдання, як розробка та проведення заходів, спрямованих на профілактику інфекцій, що передаються статевим шляхом, шкірних захворювань; впровадження у практику лікувально-профілактичних закладів нових методів діагностики та лікування хворих з метою зміцнення здоров?я населення, зниження захворюваності, у тому числі з тимчасовою втратою працездатності, інвалідності та смертності населення. У своїй роботі він керується цим положенням, наказами та вказівками територіального органу охорони здоров?я та іншими нормативними актами.

4. Головний спеціаліст зі спеціальності дерматовенерологія адміністративно-територіального органу виконує наступні функції:

4.1. Планує роботу дерматовенерологічної служби на рік і перспективу.

4.2. Здійснює контролюючі функції з фахових питань у медичних закладах та кабінетах всіх форм власності на підвідомчій території..

4.3. Консультує лікарів дерматовенерологів лікувально-профілактичних закладів, незалежно від форми власності.

4.4. Готує і подає керівникові органу охорони здоров?я для відповідного затвердження проекти наказів з питань дерматовенерології.

4.5. Організовує і проводить фахові наради, семінари та конференції.

4.6. Поквартально оцінює за матеріалами статистичних звітів ефективність роботи дерматовенерологічної служби, її профілактичного і лікувального напрямків.

4.7. Готує документи та звіти за фахом для органу управління охорони здоров?я.

4.8. Своєчасно інформує орган управління  охорони здоров?я про складні епідемічні ситуації, надзвичайні випадки, порушення організації дерматовенерологічної служби, виконання планів, програм тощо.

4.9. Консультує хворих, направлених з лікувально-профілактичних закладів.

4.10. Розглядає звернення, скарги і заяви громадян з питань надання дерматовенерологічної допомоги.

4.11. Аналізує фактичний матеріал і використовує його для визначення необхідних заходів по зниженню рівня захворюваності.

4.12. Оцінює методи роботи, спрямовані на протидію розповсюдженню інфекцій, які передаються статевим шляхом, та заразних захворювань шкіри,  проводить експертну оцінку дерматовенерологічної допомоги.

4.13. Вивчає стан і якість медичної дерматовенерологічної допомоги шляхом організації періодичних перевірок лікувально-профілактичних закладів.

5. Головний спеціаліст зі спеціальності дерматовенерологія адміністративно-територіального органу має право:

5.1. Ініціювати впровадження заходів дисциплінарного порядку стосовно осіб, працюючих у лікувально-профілактичних закладах різних форм власності, які допустили порушення чинних наказів та інструкцій щодо профілактики та обліку хворих на інфекції, які передаються статевим шляхом.

 

 

 

Затверджено

  Наказ МОЗ України

від 07.06.2004 № 286

 

 

Примірне положення

про шкірно-венерологічний диспансер

 

1. Шкірновенерологічний диспансер (далі диспансер) є самостійним спеціалізованим лікувально-профілактичним закладом призначеним для:

–  надання консультативно-діагностичної та лікувально-профілактичної допомоги населенню на закріпленій території;

– здійснення профілактичних та протиепідемічних заходів, які попереджують розповсюдження заразних хвороб шкіри та інфекцій, що передаються статевим шляхом.

  1.2. Діяльність диспансеру здійснюється у відповідності до чинного законодавства України, підзаконних актів, наказів, розпоряджень та вказівок вищестоячих органів  управлінняохорони здоровўя, статуту диспансеру та цього положення.

  1.3. Диспансер є юридичною особою, яка володіє відокремленим майном, має реєстраційний номер, рахунки в банківських установах або регіональних відділеннях Держказначейства України, самостійний баланс, печатку зі своїм найменуванням, спеціальні бланки та інші реквізити, необхідні для його діяльності.

1.4. Фінансування диспансеру здійснюється за рахунок бюджетів різних рівнів та інших надходжень у відповідності до чинного законодавства.

1.5. Головний лікар диспансеру призначається та звільнюється з посади у  встановленому чинним законодавством порядку.

1.6. Про свою роботу диспансер звітує перед відповідним органом управління охорони здоровўя.

1.7. Структура та штатний розклад диспансеру затверджується відповідним органом охорони здоров?я.

1.8. Диспансер може бути клінічною базою кафедр шкірно-венерологічних хвороб вищих медичних навчальних закладів (медичних університетів, академій та факультетів).

1.9. Майнові права, порядок і джерела фінансування, порядок обліку та звітності закріплюються за диспансером Статутом диспансеру.

2. Основні завдання діяльності диспансеру:

2.1. Надання висококваліфікованої спеціалізованої консультативно-діагностичної і лікувально-профілактичної дерматовенерологічної допомоги населенню в амбулаторних і стаціонарних умовах з використанням ефективних медичних технологій і дотриманням диспансерних принципів в роботі з хворими на інфекції, які передаються статевим шляхом  та захворюваннями шкіри.

2.2. Розробка та планування цільових програм всіх видів діяльності дерматовенерологічної служби.

2.3. Проведення спільно з центрами держсанепіднагляду контролю за інфекціями, які передаються статевим шляхом та заразними хворобами шкіри.

2.4. Організаційно-методичне керівництво діяльністю лікувальних закладів всіх форм власності на території діяльності з питань консультативної, діагностичної, лікувально-профілактичної допомоги населенню, профілактики шкірних захворювань та інфекцій, які передаються статевим шляхом.

2.5. Здійснення контролю за якістю діагностики, лікування , профілактики та обліку шкірних захворювань і інфекцій, які передаються статевим шляхом  на закріплених територіях у медичних закладах всіх форм власностіна підставі чинних регламентуючих документів.

2.6. Впровадження в практику лікувально-профілактичних закладів сучасних технологій в організації роботи з профілактики, діагностики та лікування хвороб, що передаються статевим шляхом та захворювань шкіри.

2.7. Організація спільно з центрами здоровўя заходів з профілактики інфекцій, які передаються статевим шляхом та заразних шкірних хвороб, пропаганди здорового способу життя серед населення закріпленої території.

2.8. Організація і проведення нарад, конференцій і семінарів з актуальних питань дерматовенерології. 

2.9.  Проводити контроль діяльності лабораторій всіх форм власності, що здійснюють діагностику інфекцій, що передаються статевим шляхом.

3. Права та відповідальність диспансеру:

3.1. Диспансер має право самостійно планувати та здійснювати свою діяльність в межах національних та регіональних програм з профілактики інфекцій, які передаються статевим шляхом, дерматозів, заразних захворювань шкіри у відповідності до діючої нормативної бази.

3.2. Визначати перспективи свого розвитку, виходячи з рівня захворюваності на інфекції, які передаються статевим шляхом, заразні захворювання шкіри, а також необхідності забезпечення розвитку служби.

3.3. Брати участь в експертній діяльності з оцінки ефективності організаційно-методичних, профілактичних і лікувально-діагностичних заходів в лікувально-профілактичних закладах всіх форм власності на закріпленій території.

3.4. Змінювати організаційно-штатну структуру диспансеру, виходячи з умов його діяльності, рівня захворюваності на інфекції, які передаються статевим шляхом, заразні шкірні захворювання та інші хвороби шкіри, відповідно до Статуту диспансеру та за узгодженням з відповідним органом охорони здоров?я.

3.5. Диспансер несе відповідальність за:

-   своєчасне і якісне надання дерматовенерологічної допомоги населенню на закріпленій території з забезпеченням всього комплексу профілактичних, діагностичних і лікувально-реабілітаційних заходів;

-   організацію і проведення профілактичних і протиепідемічних заходів з попередження інфекцій, які передаються статевим шляхом і заразних шкірних захворювань;

-   організацію і проведення навчання кадрів лікувально-профілактичних закладів на закріпленій території в межах своєї компетенції;

-   достовірність статистичних даних, які подаються органам державної та галузевої статистики;

4. Структура диспансеру.

4.1. Диспансер може мати в своїй структурі наступні підрозділи:

а) диспансерне відділення;

б) стаціонарне (стаціонарні) відділення, стаціонари денного перебування;

в) організаційно-методичний відділ (кабінет);

г) клініко-діагностична лабораторія;

д) серологічна лабораторія;

е) бактеріологічна лабораторія;

ж) гістологічна лабораторія;

з) фізіотерапевтичне відділення (кабінет)

та інші підрозділи, виходячи з потреб диспансеру та в межах виділених асигнувань.

  4.2. Фінансово-економічна служба, транспортна служба, медархів, харчоблок, господарська служба, віварій та інші.

  4.3. При диспансері можуть організовуватись відділення (кабінет) періодичних профілактичних медичних оглядів, відділення (кабінет) функціональної діагностики, скабіозорій, косметологічне відділення (кабінет), стаціонари на дому, кабінети анонімного обстеження і лікування та інші з утриманням за рахунок спеціального фонду.

 

Затверджено

Наказ МОЗ України

від 07.06.2004 № 286

 

 Інструктивно-методична вказівка по виявленню інфекцій,

які передаються статевим шляхом у хворих з запальними процесами сечостатевої сфери

 

 

1. Виявлення сифілісу серед амбулаторних та стаціонарних пацієнтів акушерсько-гінекологічного та урологічного профілю.

1.1.  Детальний огляд шкіри статевих органів та видимих слизових оболонок.

  – При наявності патологічних висипань на шкірі та видимих слизових оболонках сечостатевих органів хворі направляються на консультацію до дерматовенеролога.

  1.2. Обстеження ІФА та КСР проводять:

–  всім хворим акушерсько-гінекологічного та урологічного профілю, які перебувають на стаціонарному лікуванні;

– всім пацієнтам акушерсько-гінекологічного та урологічного профілю, яким проводяться оперативні втручання, в тому числі, штучне переривання вагітності.

  1.3. Обстеження методом ІФА та РМА:

– всім пацієнтам акушерсько-гінекологічного та урологічного профілю, які вперше звернулись за медичною допомогою в поточному році;

– всім пацієнтам акушерсько-гінекологічного та урологічного профілю, у яких виявлені інфекції, які передаються статевим шляхом.

  1.4. Обстеження на сифіліс вагітних проводиться у відповідності з „Методикою діагностики, лікування і профілактики інфекцій, які передаються статевим шляхом”.

2. Обстеження для виявлення гонореї, трихомоніазу, хламідіозу та уреаплазмозу здійснюють  наступним категоріям хворих: 

а) жінкам з:

  - запаленнями придатків матки з частими загостреннями;

  - ендоцервіцитами та ерозіями шийки матки, особливо у жінок, які не вагітніли і не народжували;

  - гострими або рецидивуючими бартолінітами;

  - розладами менструального циклу;

  - первинним і вторинним безпліддям, особливо коли цьому передували запальні процеси геніталій (при відсутності вираженого недорозвинення геніталій);

- запалення сечового міхура та різні дизуричні розлади;

- запалення матки та придатків після штучного аборту чи пологів.

  б ) чоловікам з:

  - гострими та хронічними уретритами і уретропростатитами;

  - простатитами;

  - везикулітами;

  - орхітами та орхіепідидимітами;

  - безпліддям.

3. Лікування та подальший диспансерний нагляд за хворими на інфекції, які передаються статевим шляхом (крім сифілісу) може здійснюватись за місцем встановлення діагнозу за умови ведення передбаченої облікової, звітної та іншої медичної документації.

4. Інформація про статевих партнерів вищевказаного контингенту хворих при виявленні інфекцій, які передаються статевим шляхом направляється лікарю-дерматовенерологу.

5. Прийнятними для використання в акушерсько-гінекологічній та урологічній практиці для діагностики інфекцій, які передаються статевим шляхом є методи передбачені в “Методи діагностики, лікування і профілактики інфекцій, які передаються статевим шляхом”.

6. Обов?язковою передумовою обстеження є згода проінформованого пацієнта.

Затверджено

Наказ МОЗ України

від 07.06.2004 № 286

 

 

 

Примірне положення про

 лікаря-дерматовенеролога

 

 

1.   Загальні положення.

1.1. Лікар-дерматовенеролог — спеціаліст з медичною освітою зі  спеціальності “лікувальна справа”, який пройшов первинну спеціалізацію з дерматовенерології (інтернатура, курси спеціалізації) та отримав сертифікат лікаря-спеціаліста.

Лікарі, які не пройшли вказаної підготовки до роботи не допускаються.

1.2. В своїй роботі лікар-дерматовенеролог керується цим положенням та іншими нормативними документами України.

1.3. Лікар-дерматовенеролог здійснює свою діяльність в державних, комунальних, відомчих медичних закладах, а при наявності ліцензії МОЗ України в недержавних медичних закладах, а також в порядку приватної практики.

1.4. Лікар-дерматовенеролог веде прийом населення з дерматовенерології (для дітей — лікар-дерматовенеролог дитячий). 

2. Обов?язки лікаря-дерматовенеролога.

2.1. Організація безпосереднього надання дерматовенерологічної допомоги населенню.

2.2. Здійснення клініко-діагостичної, лікувально-профілактичної, диспансерної, реабілітаційної діяльності з використанням необхідних сучасних методів клінічної діагностики та лікування.

2.3. Дотримання вимог лікарської етики та медичної деонтології, загальних морально-етичних норм.

2.4. Проведення протиепідемічної роботи у відповідності з діючими нормативними документами. Роз?яснення пацієнту його прав та обов?язків, медико-соціальних та юридичних наслідків при порушенні ним адміністративного та кримінального законодавства.

2.5. Проведення санітарно-просвітницької роботи серед населення з  профілактики шкірних, заразних шкірних хвороб та інфекцій, які передаються статевим шляхом, формування засад здорового способу життя.

2.6. Впровадження в практику роботи шкірно-венерологічних та інших ЛПЗ новітніх методів діагностики, лікування та профілактики шкірних хвороб та інфекцій, які передаються статевим шляхом.

2.7. Проведення системного аналізу своєї діяльності, забезпечення своєчасного  заповнення та ведення облікової та звітної медичної документації.

2.8. Систематичне підвищення своєї професійної кваліфікації.

 

3. Права лікаря-дерматовенеролога.

3.1. З відома керівника ЛПЗ і в межах посадової інструкції проводити оцінку виконання нормативних документів щодо профілактики інфекцій, які передаються статевим шляхом та хвороб шкіри лікарями всіх спеціальностей.

3.2. Залучати у необхідних випадках лікарів інших фахів для консультування та корекції лікування хворих.

3.3. Змінювати тактику лікування хворих, керуючись станом пацієнта та даними діагностичного обстеження.

3.4. Віддавати розпорядження і вказівки середньому та молодшому медичному персоналу, контролювати їх виконання.

3.5. Брати участь в нарадах, науково-практичних конференціях, семінарах та з?їздах за фахом.

3.6. Отримувати інформацію, необхідну для виконання своїх обов?язків.

4.   Відповідальність лікаря-дерматовенеролога.

4.1. Несе відповідність за чітке, своєчасне виконання обов?язків, передбачених цим Положенням та Правил внутрішнього трудового розпорядку ЛПЗ.

4.2. Несе персональну відповідальність за правильну та своєчасну лікувально-діагностичну допомогу хворим. За неналежне виконання обов?язків, що потягло за собою шкоду здоров?ю або смерть пацієнта, несе відповідальність відповідно до чинного законодавства.

 

Затверджено

Наказ МОЗ України

від 07.06.2004 № 286

 

 

Перелік заходів у мережі лікувально-профілактичних закладів з виявлення інфекцій, які передаються статевим шляхом

 

Загально-лікувальна мережа є важливою ланкою у виявленні хвороб, що передаються статевим шляхом.

 

1. В закладах загально-лікувальної мережі проводяться наступні заходи з виявлення інфекцій, які передаються статевим шляхом:

1.1. Серологічні дослідження на інфекції, які передаються статевим шляхом проводяться всім хворим, які перебувають у стаціонарі, та один раз на рік особам, які звертаються за амбулаторно-поліклінічною допомогою.

1.2. Планові оперативні втручання без попереднього серологічного обстеження на сифіліс не допускаються.

1.3. Для виявлення гонореї, трихомоніазу, уреаплазмозу, хламідіозу для загально-лікувальної мережі є прийнятними методики передбачені в додатку 4.

2. З метою активного виявлення інфекцій, які передаються статевим шляхом  у закладах загально-лікувальної мережі, лікарям незалежно від фаху необхідно старанно оглядати шкіру та слизові оболонки хворих. При наявності патологічних висипань або/і виділень з сечостатевих органів хворого необхідно направити на консультацію до дерматовенеролога.

 2.1. Кожна помилка у виявленні інфекцій, які передаються статевим шляхом, допущена у загально-лікувальній мережі повинна обговорюватись на лікарських конференціях лікувальних закладів, де допущено помилку. Безпосередню відповідальність за розгляд таких випадків несуть заступники головних лікарів по лікувальної роботи лікарень.

 2.2. Особи, у яких виявлено вісцеральні ураження сифілітичною інфекцією та сифіліс сердцево-судинної, нервової та кістково-м?язової систем (тощо) отримують лікування в профільних відділеннях загально-лікувальної мережі, або спеціалізованих закладах.

 2.3. Особи з екстрагенітальними ураженнями хламідійною інфекцією отримують лікування у відділеннях, відповідних локалізації процесу.

 2.4. Облік і звітність з питань інфекцій які передаються статевим шляхом здійснюються закладами загально-лікувальної мережі на підставах, передбачених відповідним наказом МОЗ України.

 

---