стандарти надання медичної допомоги в Україні
 

Навігація

За напрямком медицини


Респіраторний  дістресс-синдром дорослих (РДСД); Протокол надання медичної допомоги


  • Без офіційної назви
    • Додаток до наказу МОЗ №437 від 31-08-2004
    • Тема, опис документа: Протокол надання медичної допомоги
    • Вид допомоги: амбулаторний, стаціонарний, цільова група: діти
    • Напрямок медицини: Дитяча анестезіологія
    • Клінічний стан, патології: Респіраторний  дістресс-синдром дорослих (РДСД)
тиберал


Респіраторний  дістресс-синдром дорослих (РДСД)

Шифр МКХ 10 – J 80

 

     Синонімами РДСД є шокове легке,  вологе  легке, легке  після масивних гемотрансфузій,  синдром гіалінових  мембран,  синдром  ригідного легкого,  некардіогенний  набряк  легень.  Причини, які  приводять до   розвитку синдрому можуть бути пов”язані з безпосереднім пошкодженням легень з боку дихальних шляхів (­­­респіраторні інфекції,  вдихання агресивних газів,   утоплення  в морської і прісної воді,  контузія легкого)   так і з боку крові - шок,  сепсис,  політравма,  підвищений  внутрішньочерепний тиск,  важкі метаболічні розлади. Невважаючи  на численні этіологічні  фактори, у ГДН такого типу, основне значення у механізмі її   розвитку є  порушення  трансмембранного транспорту газів. Синдром відноситься до паренхіматозного типу ГДН летальність у дітей складає біля  60%.

 Критерії діагностики

 Клінічні і параклінічні:

 Клінічну картину ГДН відрізняють  дві  характерні  риси:

-   Клінічні і лабораторні ознаки  гіпоксії, які не ліквідуються інгаляцією кисню, наприклад РаО2 < 55 мм.рт.ст. при FiО2 (фракція кисню во вдихаємому повітрі)  > 0,5;

- Дісемінована двостороння інфільтрація легень, що підтверджується рентгенологічно з симптомами  затруднення вдиху, "надривне" дихання. Хоча  на клінічну картину РДСД впливає  основна патологія, що викликає синдром, але  дві вищевказані основні риси є завжди.

 

В своєму розвитку синдром проходить 4 стадії:

1. Гострого пошкодження.

2. Латентну (через 6-48 год.) 

3. Гострої  дихальної недостатності.

4. Важких  фізіологічних порушень.

 

         В перших двох стадіях типова симптоматика, яка б могла свідчить про можливість розвитку синдрому,  відсутня.

     Третя стадія -  гострої  дихальної недостатності, розвивається  раптово і супроводжується значним збільшенням  частоти дихання, цианозом, притупленням  перкуторного тону над легенями, ослабленням дихання при аускультації, дрібнопузирчастими хрипами. Іноді відокремлюється рідке, піністе, забарвлене кров’ю харкотиння. Чітко видно, як перенапружуються м”язи хворого для забезпечення необхідного об”єму, працюють крила  носа, допоміжна  мускулатура. Різко знижуються життєва ємкість легень (до 1/3 від норми) і напруга кисню  в артеріальній крові. Альвеоло-артеріальна різниця по кисню зростає, а  альвеолярний шунт складає біля  20% серцевого викиду. Виникає метаболічний  ацидоз. Рентгенологічно з”являються  численні плями  над усіма полями легень. Гіпоксемія, яка толерантна до оксігенотерапії.

Для четвертої стадії характерні важкі фізіологічні порушення пов”язані з  фіброзом легеневої  паренхіми і скороченням дихальної поверхні  легень.

Лікування:

     1. Негайне усунення гострої гіпоксемії:

- Дихання 100% киснем на протязі 1 години, потім FiO2 повинно бути не більше 50%.

- Спонтанне дихання у режимі ПТКВ (позитивний тиск в кінці видоху).

- Величина позитивного оперу  видоху  визначається індивідуально (в середньому 8 см вод.ст.), а  критерієм ефективності є усунення гіпоксемії.

  1. При відсутності ефекту – переведення дитини на ШВЛ в режимі ПТКВ.

- Вибір оптимальних параметрів вентиляції (бажано зменшений об”єм вдиху з підвищеною частотою дихання).

- Кінетична дихальна терапія – вентиляція хворого навперемінно в положенні на боку і животі, віброперкусія грудної клітини.

      3. Антибактеріальна терапія антибіотиками розширеного спектру дії.

      4. Рентгенологічне обстеження легень

      5. Вимірювання газів крові

      6.Використання штучного сурфактанту, якщо дитина в віці  

         новонародженості.