ПРОТОКОЛ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ХВОРИМ НА ПІЄЛОНЕФРИТ

 

Інформація про розробників

Інститут нефрології АМН України, 02125, Київ, вул.. П.Запорожця 26

 тел. 512 64 74.

Колесник М.О. – д.мед.н., професор, директор Інституту;

Дудар І.О. – д.мед.н., керівник відділу еферентної терапії;

Степанова Н.М. – к.мед.н., провідний науковий співробітник.

 

 

Вступ.

Пієлонефрит (ПН) – це неспецифічне інфекційно-запальне захворювання ниркового інтерстицію з послідовним ураженням усіх ниркових структур, що призводить до формування вогнищевого нефросклерозу.

На сьогодні не існує єдиної точки зору стосовно КЛАСИФІКАЦІЇ інфекцій сечової системи взагалі та пієлонефриту зокрема, що утруднює практичну роботу лікарів. Наведемо найбільш розповсюджені з них:

Класифікація   тубулоінтерстиціальних хвороб (ВООЗ,1985)

Гострий  інфекційний тубулоінтерстиціальний нефрит  (гострий ПН): бактеріальний;  грибковий, вірусний.

Гострий тубулоінтерстиціальний нефрит, асоційований з системними інфекціями: стрептококова інфекція групи А;  дифтерія;  токсоплазмоз; легіонельоз; бруцельоз; вірусна інфекція; інші  варіанти. 

Хронічний  інфекційний тубулоінтерстиціальний нефрит  (хронічний пієлонефрит):  необструктивний рефлекс-асоційований  хронічний ПН;  хронічний  обструктивний ПН; ксантогранульоматозний ПН;  малакоплакія;  мегалоцитний інтерстиціальний нефрит; інші варіанти.

Специфічні інфекції нирок: туберкульоз, лепра, сифіліс,  епідемічна геморагічна  лихоманка; інші варіанти.

 

 

За МКХ – 10 гострого та хронічного пієлонефриту, як самостійних рубрик, не існує.

N10 Гострий тубуло-інтерстиціальний нефрит;

N11 Хронічний тубуло-інтерстиціальний нефрит;

N12 Неуточнений гострий чи хронічний тубуло-інтерстиціальний нефрит.

Класифікація пієлонефриту Н. А. Лопаткіна (1974)

1. А. Гострий

 серозний

 гнійний (вогнищевий, абсцедуючий, дифузний)

 некротичний

Б. Хронічний: фаза активного запалення, фаза латентного запалення,

  фаза ремісії.

2.  А. Однобічний Б. Двобічний

3.  А. Первинний   Б. Вторинний

 

Морфологічна класифікація пієлонефриту  

(В.В. Серов та співавтори, 1985):

1) пієлонефрит з мінімальними змінами  

2) пієлонефрит з тубулоінтерстиціальним компонентом (12,8%);

3) пієлонефрит зі стромально-клітинним компонентом (45,3%);

4) пієлонефрит зі стромально-судинним компонентом (11,2%);

5) змішана форма (11,4%);

6) зморщування нирки.

 

Ми пропонуємо наступну класифікацію пієлонефриту, яка адаптована до клінічної практики:

Пієлонефрит

Гострий:

-неускладнений;   -ускладнений;

-катаральний;

-апостематозний;

-гнійний;

-емфізематозний;

-пієлонефрит вагітних.

 Хронічний:

 -неускладнений;   -ускладнений;

-фаза загострення; -фаза латентного перебігу; -фаза ремісії.    Додаткові характеристики:

гіпертензія, транзиторна ниркова недостатність, хронічна ниркова недостатність

 

Необхідно розмежовувати поняття гострий пієлонефрит, хронічний пієлонефрит   та   рецидивуюча інфекція: реінфекція, загострення, невдале лікування.

 Реінфекція - 80% рецидивуючої інфекції-це відновлення бактеріурії з ра­ніше виділеним чи іншим мікроорганізмом як етіологічним фактором через 7-10 днів після адекватної терапії. Той же мікроорганізм зустрічається, якщо він перси-стує в периуретральній ділянці. Реінфекцію можна попередити різноманітними профілактичними методами (див. нижче).

Загострення - це відновлення бактеріурії (тим самим мікроорганізмом) до 7-21 дня після адекватного лікування антибіотиками, що спочатку призвело до стерилізації сечі. Тому бакпосів сечі  треба робити на 7-11 день після закінчення курсу антибак­теріальної терапії. Найчастіше загострення зустрічається  при урологічній патології.

Невдале лікування - це неможливість досягти стерильності сечі під час терапії (недостатня взаємодія хворого і лікаря, неадекватне дозування, нечут­ливість мікроорганізму до уросептика, який використовується, зниження клубочкової фільтрації, зниження біодоступності препарату (гіпопротеїнемія).

 

Приклади формування клінічного діагнозу:

на догоспітальному етапі або в стаціонарі, як попередній, може бути встановлений діагноз: інфекція сечової системи (ІСС), але протягом 3 – 7 днів він повинен бути визначений топічно (уретрит, цистит, пієлонефрит, простатит).

Гострий неускладнений пієлонефрит.

Хронічний ускладнений пієлонефрит у фазі загострення. Двобічний полікістоз нирок. Артеріальна гіпертензія. Хронічна ниркова недостатність I ступеню.

 

Мета розробки: підвищити ефективність лікування хворих на гострий пієлонефрит  та хронічний пієлонефрит .

 

Завдання розробки:

1. Визначити алгоритм діагностики  хворих на гострий та хронічнийпієлонефрит.

2. Розробити протокол лікування хворих на гострий ПН та хронічний ПН.

3. Визначити критерії ефективності лікування, реабілітаційні заходи та принципи диспансеризації пацієнтів хворих на пієлонефрит.

 

Сфера застосування протоколу:  міські та  обласні нефрологічні стаціонари, міські та обласні нефрологічні центри, Інститут нефрології.

 

Діагностичні критерії.

Насамперед необхідно встановити яка інфекція сечової системи має місце у хворого: неускладнена чи ускладнена. Встановлення критеріїв ускладнених інфекцій є важливим, оскільки визначає об’єм та тривалість лікування, а також умови його проведення (амбулаторно чи в стаціонарі). Особливості неускладненого та ускладненого пієлонефриту подані в табл.1.

 

Таблиця-1.Діагностичні критерії неускладненого та ускладненого пієлонефриту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гострий пієлонефрит.

Загальноклінічні симптоми:

? підвищення температури тіла до фебрильних цифр;

? пропасниця, проливний піт;

? артралгії та міалгії;

? може бути картина бактеріемічного шоку.

? головний біль, інколи запаморочення;

? тошнота, блювота;

Місцеві симптоми:

? біль та напруга м’язів у поперековій ділянці;

? дизурія, ніктурія, полакіурія;

? імперативні сечовипускання.

Загальний аналіз крові:

? лейкоцитоз, зміщення лейкоцитарної формули вліво;

? підвищення ШОЕ.

Загальний аналіз сечі:

? лейкоцитурія (піурія);

? протеінурія та еритроцитурія (може бути мінімальною або відсутня);

? циліндрурія.

 Бактеріологічне дослідження сечі та видова ідентифікація збудника:

? рівень бактеріурії ? 10⁵  КУО/мл;

? найчастіші збудники – E. Coli, staphylococcus, streptococcus, klebsiella,

proteus, еnterobacter, рseudomonas.

Біохімічний аналіз крові:

? підвищення рівня С-реактивного білку;

? підвищення рівня  a _2- та  g-глобулінів;

?  можливе підвищення рівня сечовини та креатиніну;

? зниження концентрації загального білка (у важких випадках);

? гіперглікемія (у важких випадках);

? гіпербілірубінемія (у важких випадках);

? гіперфібриногенемія, зниження рівня антитромбіну III та

  фібринолітичної активності (ознаки ДВС-синдрому).

Ультразвукове дослідження:

? збільшення в об’ємі ураженої нирки, потовщення та зниження

ехогеності паренхіми за рахунок її набряку та гіперемії, збільшення

кортико-медулярного індексу, розширення чашково-мискової системи.

 

Хронічний пієлонефрит.

При загостренні:

? клінічна картина та зміни лабораторних і інструментальних показників

аналогічні змінам при гострому ПН.

При латентному перебізі:

Клінічні симптоми:

? періодичне “безпричинне” підвищення температури тіла до

субфебрильних цифр;

? періодично напади пропасниці, особливо у нічний час;

? загальна слабкість, втомлюваність, головний біль;

? тошнота, блювота;

? сухість шкіри;

? підвищення артеріального тиску.

Місцеві симптоми:

? відчуття болю (ниючого характеру) та важкості у поперековій ділянці;

? дизурія, ніктурія, полакіурія;

Загальний аналіз крові:

? лейкоцитоз, зміщення  лейкоцитарної формули вліво (не обов’язково);

? прискорення швидкості зсідання еритроцитів (ШЗЕ).

Зміни у аналізах сечі:

? помірна лейкоцитурія;

? можлива еритроцитурія;

? помірна протеїнурія (до 1,5 г/л);

? циліндрурія.

Біохімічний аналіз крові:

? можуть спостерігатися патологічні зміни аналогічні змінам при гломерулонефриті, але вони менше виражені а частіше взагалі відсутні.

Ультразвукове дослідженнянирок:

? асиметричні зміни  розмірів нирок;

? розширення та деформація чашково-мискової системи;

? зменшення нирки (нирок) у розмірі;

? зменшення товщини паренхіми (як вогнищевого, так і тотального

характеру);

? відсутнє чітке диференціювання синуса від паренхіми. 

Екскреторна урографія:

? розширення та деформація чашечок, мисок та сечоводів;

? асиметрія розмірів нирок;

? зміни показників рено-кортикального індексу, позитивний симптом  Ходстона.

Стандарти параклінічних досліджень.

Таблиця-2. Лабораторні дослідження.

Обов`язкові:

Вид обстеження

На етапі  діагностики та лікування	Примітки
загальний аналіз крові	На етапі діагностики та при контролі лікування
біохімічний аналіз крові  з протеїнограмою, визначенням рівню креатиніну та сечовини	На етапі діагностики та при контролі лікування
загальний аналіз сечі	1 р/тиждень та при контролі лікування	1р/міс у період профілактичного лікування
бактеріальне дослідження сечі з визначенням чутливості до антибіотиків	До початку лікування, на 7-10 день, контроль	1р/3міс у період профілактичного лікування
двостаканна проба	На етапі діагностики та при контролі лікування
визначення добової екскреції білка	На етапі діагностики та при контролі лікування
аналіз сечі за Нечипоренком	На етапі діагностики та при контролі лікування
визначення продуктів деградації сполучної тканини (С-реактивний білок)	На етапі діагностики та при контролі лікування
визначення продуктів деградації фібріну в сироватці крові	На етапі діагностики
печінкові проби (АлТ, АсТ, білірубін і його фракції)	На етапі діагностики
визначення рівня глюкози крові	На етапі діагностики

 

Додаткові  дослідження:

? серологічні дослідження для визначення антитіл у складі Ig G, M

до вірусів кору, цитомегалії, герпеса, тощо;

? обстеження на TORCH-інфекцію;

? лейкоцитарна формула сечі;

? дослідження  вмісту уратів, фосфатів, оксалатів у крові та їх екскреція з сечею;

? пункційна біопсія нирки.

Таблиця-3.  Інструментальні дослідження

Вид обстеження

На етапі  діагностики та лікування	Примітки
Контроль артеріального тиску	При наявності артеріальної гіпертензії	щоденно
Контроль ваги тіла	При набряках	щоденно
	В інших випадках	1 раз на 1-2 місяці
ЕКГ	На етапі діагностики	одноразово та за необхідністю
УЗД нирок та сечовивідної системи	На етапі діагностики та при контролі лікування	за наявності показань – раз на півроку
УЗД органів черевної порожнини	На етапі діагностики	одноразово та за необхідністю
Рентгенологічне дослідження сечової системи	На етапі діагностики за необхідністю	одноразово
Радіонуклідні дослідження (непряма ренангіографія, динамічна та статична реносцинтіграфія)	На етапі діагностики та при контролі лікування	одноразово та за необхідністю

 

Консультації спеціалістів:

  ? уролога;

  ? гінеколога;

  ? окуліста (за необхідністю);

  ? кардіолога (за необхідністю);

  ? ендокринолога (за необхідністю).

Таблиця-4.Характеристика методів діагностики *,**,***.

 

Метод дослідження

Чутливість	Специфіч-ність	Прогнос-тична цінність	Правдо-подіб-ність	Безпечність	До-ступ-ність	Вар-тість	Співвідношення вартість-/ефектив-ність
Загальний аналіз сечі	***	***	***	***	***	***	*	***
Добова протеїнурія	*	*	*	*	***	***	*	*
Проба за Нечипо-ренком	***	***	***	***	***	***	*	**
Лейко-цитарна формула сечі	***	**	**	***	***	**	*	**
Посів сечі на стерильність	***	*	**	***	***	**	**	**
Загальний аналіз крові	*	*	*	*	***	***	*	*
Визначення загального білку крові, холестерину, протеїнограма	*	**	**	**	**	**	*	**
Печінкові  проби (АлТ, АсТ, білірубін і його фракції)	**	*	**	**	**	**	*	**
Коагулогра-ма	*	*	*	**	**	**	*	*
Визначення рівня глюкози в крові	*			*	*	*	*
Імунологічні дослідження крові з визначенням АСЛ-О, IgG, M, A, комплементу (С3-фракція), ЦІК	*	*	*	*	**	*	**	*
Дослідження вмісту уратів, фосфатів, оксалатів	*	*			**	±	**	*
Електрокардіографія	*	*	*	**	***	*	*	*
УЗД сечової системи	*	**	*	*	*	*	*	*
УЗД органів черевної порожнини	*	**	*	*	***	*	*	*
Радіонуклідні дослідження (непряма ренангіографія, динамічна та статична реносцинтігра-фія)	**	*	***	*	**	±	**	**
Визначення продуктів деградації сполучної тканини (С-реактивний білок)	*	*	*	* * *	**	*	**	**
Визначення продуктів деградації фібрину в сироватці крові	* *	* *	*	*	**	±	* *	*
Вірусологічні дослідження для виявлення маркерів гепатиту В, С, дельта	**	***	***	***	***	±	***	***
Обстеження на TORCH-інфекцію	**	***	***	***	***	±	***	***
Серологічні дослідження для визначення антитіл у складі Ig G, M до вірусів кору, цитомегалії, герпеса, тощо)	**	***	***	***	***	±	***	***

***висока оцінка ;** задовільна оцінка; *  низька оцінка (ціна); ±  проблематична оцінка

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

Лікування гострого ПН здійснюється в умовах урологічного або нефрологічного (за умов виключення необхідності оперативного втручання) стаціонарів. Хронічний ПН у фазі загострення лікується у нефрологічному стаціонарі та включає режим, дієту, призначення антибактеріальної терапії та симптоматичних засобів в залежності від важкості, ускладнень, додаткових характеристик та супутньої патології. Амбулаторне лікування можливе у хворих з неважким гострим або загостренням хронічного пієлонефриту при відсутності інтоксикаційного синдрому. Основою лікування є антибактеріальна терапія. При гострому ПН антибактеріальна терапія призначається емпірично, після посіву сечі на стерильність і визначення чутливості до антибіотиків та уточнення діагнозу. При загостренні хронічного, враховуючи дані попередніх бактеріальних досліджень сечі. Обсяг і тривалість терапії залежить від віку, статі хворого, наявності ускладнень, супутньої патології та частоти рецидивів.

Таблиця-5. Чутливість флори, що найчастіше виявляється у сечі при пієлонефриті

 

Вид бактерії

Чутливість
висока	помірна
E. Coli	Цефалоспорини Фторхінолони Хінолон – 5-НОК	Амінопеніциліни Аміноглікозиди Нітрофурани
Klebsiella	Цефалоспорини Ко-тримоксазол	Аміноглікозиди Налідоксова кислота Нітрофурани
Enterobacter	Цефалоспорини Аміноглікозиди Ко-тримоксазол	Нітрофурани Піпемідова кислота
Proteus	Цефалоспорини Аміноглікозиди Ко-тримоксазол	Налідоксова кислота
Pseudomonas	Цефалоспорини-3 Аміноглікозиди	Поліміксини

 

Антибактеріальне лікування пієлонефриту подано у  табл.6.

Терапія гострого ПН

Принципи:

1. При неможливості виконати посів сечі лікування слід починати із за­стосування антибактеріальних препаратів широкого спектру дії.

2. За відсутності позитивної клініко-лабораторної динаміки протягом 48 годин антибактеріальний препарат слід змінити.

3. Антибактеріальне лікування слід продовжувати до повної клініко-лабо­раторної  ремісії.

4. При підозрі на формування апостематозу слід призначити внітрішньовенно мефоксин 1-2 г кожні 8 годин, тієнам 250-1000 мг через 6-12 годин, фтор-хінолони 400-1000 мг/добу.

5. Дозування антибактеріальних засобів співвідносити з функціональним станом нирок, при його порушенні використовувати препарати з переважно печінковим шляхом метаболізму (цефоперазон, цефобід, цефтріаксон).

6. За наявності порушеного функціонального стану нирок можливим є засто­сування препаратів з нирковою секрецією; перша доза середньотералевтична, наступ­на доза та інтервал між введеннями залежить від рівня швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ більше 30 мл/хв - 1/2 дози через 12 годин, при ШКФ менше 30 мл/хв 1/2 дози через 24 години). (Варіанти):

1) Антибіотики (гентаміцин в/в 1,5 мг/кг, а потім 1 мг/кг 2 рази на день в/в + +ампіцилін 1 г/6 годин+в/в гідратація + сечогінні + еуфілін + анальгетики.

Щодоби потрібно контролювати креатинінемію.

Якщо функція нирок порушена, гентаміцин замінити на цефтріаксон (1-2 г/добу), або цефуроксим (1,5 г/6 годин), або цефтазидим (2 г/8 годин).

При ШКФ більше 30 мл/хв доза стандартна.

При ШКФ більше 10, але менше 30 мл/хв в/в 2 г, потім по 1 г кожні 12 годин.

При ШКФ менше 10 мл/хв 2,0 в/в, потім 1 г кожні 24 години.

Об'єм пиття - 2-2,5 л/добу.

Так лікувати треба 7-14 днів, якщо ПН неускладнений, якщо є ускладнення

Антибактеріальну терапію продовжують до 6 тижнів. Або:

2) Протягом 3 місяців хіміопрепарат залежно від антибіотикограми — 2 тижні хіміо-, 2 тижні фітопрепарат, потім 1 тиждень хіміо-, 3 тижні фітопрепарат. Підтримуюча доза фурагіну (1/2-1/3 від вихідної дози 1 раз на ніч 4-6 тижнів).

Або:

3) Безперервна хіміотерапія протягом 6-8 тиж. (з протигрибковими препаратами).

Або:4) 2-4 тижневий курс антибіотиків + уросептики, міняючи препарати відповідно антибіотикограмі кожні 10 днів. Після нормалізації аналізів 2-3 місяці переривчастий курс уросептиків на фоні фітотерапії.

5) Антибіотики + уросептики протягом 12 тижнів, потім протягом 3-9 міся­ців - переривчаста терапія.

Якщо в сечі виявляють синьогнійну паличку, доцільно призначити аміно-глікозиди, антипсевдомонадні пеніциліни або цефалоспорини III покоління.

При важких формах ПН препаратами вибору, які призначаються в/в у мак­симальній дозі з урахуванням функціонального стану нирок, є фторхінолони, цефалоспорини III покоління та карбапенеми (антибіотики стратегічного резерву, при безуспішності попередньої терапії).

Таблиця-6.    Лікування пієлонефриту

 

Патологічний стан

Найчастіші збудники	Ускладнюючі фактори	Рекомендоване лікування
		препарати вибору	альтернативні препарати	шляхи введення та тривалість терапії
Гострий чи загострення хронічного неускладне-ного пієлонефриту	E. Coli, staphylococcus sapr., klebsiella, proteus		норфлоксацин 0,4г – 2 р/д ципрофлоксацин 0,5г – 2 р/д левофлоксацин 0,25г –  1 р/д пефлоксацин 0,4г – 2 р/д амоксицилін/клавуланат 0,625г – кожні 8 годин	цефтибутен 0.4г – 1 р/д цефаклор 0,5г – 3 р/д цефуроксим 0,5г – 3 р/д цефіксим 0,4г – 1-2 р/д	перорально протягом 10-14 діб
			левофлоксацин 0,5г – 1 р/д пефлоксацин 0,4г – 2 р/д амоксицилін/клавуланат 1,2г – кожні 8 годин ампіцилін/сульбактам 3,0г – 4 р/д	цефуроксим 1,5г – кожні 8 годин цефоперазон 2г – кожні 8 годин цефтриаксон 2,0г – 2 р/д іміпенем, меропенем 0,5г – кожні 8 годин	парентерально до нормалізації t? тіла
		вагітність (з 14 до 20 тиж.)	норфлоксацин 0,4г – 2 р/д ципрофлоксацин 0,5г – 2 р/д левофлоксацин 0,5г – 1 р/д пефлоксацин 0,4г – 2 р/д	цефаклор 0,5г – 3 р/д цефуроксим 0,5г – 3 р/д цефіксим 0,4г – 1-2 р/д амоксицилін/клавуланат 0,625г – 3 р/д	перорально, не менш двох тижнів (визначається клініко-лабораторно)
			цефтріаксон 2г – 1-2 р/д цефуроксим 0,75г – 3 р/д амоксицилін/клавуланат 1,2г – кожні 8 годин	гентаміцин, тобраміцин 3-5 мг/кг 1р/д ампіцилін/сульбактам 3,0г – 3 р/д	парентерально до нормалізації t? тіла
Гострий чи загострення ускладненого пієлонефриту	E. Coli, staphylococcus, klebsiella, proteus, еntero-bacter, рseudomonas	цукровий діабет; використання імуносупресантів; реціпієнти ниркових трансплантантів; інструментальні дослідження; пацієнти похилого віку, що прикуті до ліжка	цефтибутен 0,4г – 1 р/д	амоксицилін 0,5г – 3 р/д	перорально протягом 14 діб
			норфлоксацин 0,4г – 2 р/д ципрофлоксацин 0,5г – 2 р/д левофлоксацин 0,25г –  1 р/д пефлоксацин 0,4г – 2 р/д амоксицилін/клавуланат 0,625г – кожні 8 годин	цефтибутен 0.4г – 1 р/д цефаклор 0,5г – 3 р/д цефуроксим 0,5г – 3 р/д цефіксим 0,4г – 1-2 р/д	перорально протягом 10-14 діб
		ризик розвитку уросепсису	іміпенем, меропенем 0,5г – кожні 8 годин левофлоксацин 0,5г – 1 р/д пефлоксацин 0,4г – 2 р/д амоксицилін/клавуланат 1,2г – кожні 8 годин ампіцилін/сульбактам 3,0г – 4 р/д	цефуроксим 1,5г – кожні 8 годин цефоперазон 2г – кожні 8 годин цефтриаксон 2,0г – 2 р/д гентаміцин, тобраміцин 3-5 мг/кг 1р/д амікацин 15 мг/кг – 1 р/д	парентерально до нормалізації t? тіла
Рецидивую-чий  перебіг пієлонефриту			норфлоксацин 0,4г – 2 р/д ципрофлоксацин 0,5г – 2 р/д левофлоксацин 0,5г – 1 р/д пефлоксацин 0,4г – 2 р/д	цефаклор 0,5г – 3 р/д цефуроксим 0,5г – 3 р/д цефіксим 0,4г – 1-2 р/д амоксицилін/клавуланат 0,625г – 3 р/д	перорально, не менш двох тижнів (визначається клініко-лабораторно)
			ко-тримоксазол – 0,24г  1 р/д нітрофурантоїн 0,05г 1 р/д	цефалексин 0,25г – 1 р/д норфлоксацин 0,2г – 1 р/д ципрофлоксацин 0,1г –  1 р/д офлоксацин 0,1г – 1 р/д	3 – 6 міс

Принципи лікування хронічного ПН:

1) комплексність (не тільки антибактеріальна терапія) лікування має бути: етіологічним; патогенетичним; підвищення резистентності нирки до інфекції (покращання кровообігу, обмінних процесів);

2) чим важчий перебіг, тим триваліше лікування;

3) протирецидивна терапія;

4) санаторно-курортне лікування.

Кожне загострення лікується як гострий ПН, але курс лікування продов­жується до 6 тижнів.

Об'єм антибактеріальної терапії визначається видом збудника, ступенем важ­кості хвороби, станом функції нирок.

Принципи лікування зворотної інфекції

1.За умови рецидиву - ліквідація обструкції, лікування простатиту, антибактеріальна терапія 6-8 тижнів, як при гострому ПН.

2. При реінфекції - якщо більше 3 епізодів на рік, необхідна довготривала профілактика:

триметоприм-сульфометоксазол - 180/90 мг на добу чи 3 дні на тиждень;

нітрофурантоїн - 50 мг/день;

триметоприм - 50 мг (1/2 таб/день).

Фітотерапія проводиться не більше 2-3 тижнів, у фазі неповної ремісії;

збори повинні складатися не більше, як із 3 трав;

 протипоказання до фітотерапії:

- гіпероксалурія,

- ниркові дисплазії,

- аномалії розвитку нирок і сечовивідної системи.

Режим фізичного навантаження

У періоді розгорнутих клінічних проявів – ліжковий щадний режим протягом щонайменше  тижня від початку захворювання (чи загострення).

Розширення режиму (кімнатний) - при зменшенні активності патологічного процесу. Поступове включення лікувальної фізкультури.

Період ремісії - загальний режим за віком з обмеженням тривалого ортостатичного навантаження,  виключенням переохолоджень.

На фоні протирецидивної терапії рекомендовано продовжити   амбулаторне  спостереження. Протипоказані фізичні та психічні перевантаження, переохолодження.

Наявність гіпертензії у хворих на пієлонефрит вимагає зменшення у раціоні солі та продуктів з підвищеним її вмістом (ковбаси, коп­ченості, гострі сири, шинка). Не можна вживати соління, копченості, свіжий кріп та петруш­ку — продукти, багаті на сіль та ефірні олії.

Дієтотерапія

Дієта № 7 з  обмеженням гострої їжі, приправ, кухонної солі. Прийом 2-2,5 л рідини переважно у вигляді настоїв лікарських рослин. При розвитку ХНН– обмеження білку. Поза загостренням, при нормальному артеріальному тиску, прийом солі може не обмежуватись. Хворим  з необструктивним пієлонефритом, рекомендують включати до харчування кавуни, дині та гарбуз.

Гіпотензивні препарати

Як правило, призначаються при рівні діастоличного тиску вище за 95 мм рт.ст. Препаратами вибору є інгібітори АПФ,. Докладніше гіпотензивну терапію викладено у "Протоколі лікування хворих з артеріальною гіпертензією та ураженням нирок».

Моніторинг хворих.

Перший контрольний  бакпосів сечі необхідно виконувати на 7-10 день після нормалізації клініко-лабораторних показників захворювання. При підтвердженій ерадикації збудників – обстеження через 1 міс або продовження лікування (рецидивуючий перебіг). Якщо у бакпосіві сечі збудник визначається – курс лікування продовжити альтернативною групою препаратів на 7-14 діб до повної ерадикації збудника.

Визначення специфічних збудників (при TORCH-інфекції)  проводитьсячерез 1,5 місяця після закінчення лікування.

При лікуванні матерів, які годують немовлят, треба враховувати, що в молоко не потрапляють: амоксицилін, піперацилін, азлоцилін, цефоперазин, цефобід, нітрофурани.

Їм протипоказані: оксихіноліни; препарати налідиксової кислоти; фторхіно-лони; левоміцетини; тетрацкліни; аміноглікозиди; сульфаніламіди; триметоприм.

Протирецидивна терапія.

Основними причинами рецидивуючого перебігу захворювання є: рецидив, реінфекція та неадекватне лікування. Диференціювати реінфекцію та рецидив можно лише за допомогою регулярного микробіологічного обстеження сечі. Також причинами рецидивуючого перебігу можуть бути: неправильна інтерпретація результатів бактеріального дослідження сечі, неадекватна доза антибактеріальних препаратів, недостатня тривалість лікування та неадекватна профілактика.

Виходячи з практичних потреб адекватної оцінки бактеріурії пропонуємо алгоритм інтерпретації результатів бактеріального дослідження сечі (рис.1).

Протирецидивне лікування  проводиться  від 2 місяців до 2 років. Наприклад:

І тиждень місяця - клюквовий морс, відвар шипшини, вітаміни. II, III - польовий хвощ (І дес. ложка), корінь солодки (І ст. л.), толокнянка

(І дес. ложка).

IV - антибактеріальні препарати. Або:

І місяць: лист берези, шишки хмелю, кримська троянда ( квіти);

II місяць: плоди суниці, польовий хвощ;

III місяць: листя толокнянки, листя брусники, плоди шипшини.

Плюс: екстракт алое, ехінацин або імунал перші 2 тижні кожного місяця.

Профілактика загострень хронічного ПН: санація вогнищ інфекції, усунен­ня причин, які заважають відтоку сечі, факторів ризику, зокрема безсимптомна бактеріурію у вагітних треба лікувати.

Застосовувати катетер лише в крайніх випадках з наступним призначенням антибактеріальних засобів (5-НОК - 8 таб/добу).

 

Критерії  ефективності лікування ПН:

·   одужання- повна нормалізація клініко-лабораторних показників (гострий ПН);

·   клініко-лабораторна ремісія - відсутність клінічних проявів, нормалізація лабораторних показників крові, зменшення лейкоцитурії та відсутність діагностично-значущої бактеріурії (хронічний ускладнений ПН);

·   без ефекту – відсутність позитивної динаміки клініко-лабораторних

  показників.

 

Критерії ефективності застосованої  терапії визначаються:

  тривалістю ремісії;

  ознаками хронізації ПН; 

  частотою рецидивування;

  якістю життя пацієнта;

 

Диспансеризація здійснюється нефрологом в поліклініці за місцем проживання.

При ремісії ПН - повне клініко-лабораторне обстеження, а потім рентгенологічне обстеження - 1 раз на 6 місяців. При хронічній нирковій недостатності (ХНН) - раз на 2-3 місяці, при її швидкому прогресуванні - щомісячно повне клініко-лабораторне обстеження.

При латентному ПН - виключити фізичні перевантаження, переохолодження, перегрівання, роботу в  нічні зміни.

При рецидивуючому перебізі з частими загостреннями  показана денна робота у теплому, сухому приміщенні.

II група інвалідності  показана при наявності злоякісної гіпертензії та ХНН II ступеня.

 

 

 

 

 

 

Посів сечі

 

 

 

 

бактеріурія 102 - 104  КУО/мл

 

 

бактеріурія відсутня

 

 

інфікування

відсутність інфікування

інфікування

   

 

лікування не потрібне

лікування

 

полімікробна

один вид бактерій

 

 

 

контамінації нема

 

 

			Відносні показання до терапії
	Абсолютні показання до терапії

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Алгоритм інтерпретації результатів бактеріального дослідження сечі

Література.

1. Березняков И. Г. Инфекции мочевых путей: диагностика, лечение, профилактика. Лекция для врачей. Харьков: ГП ХМЗ ФЭД, 2002.

2. Березняков И. Г. Профилактика рецидивирующих циститов у женщин // Провизор.— 2002.— С. 30-33.

3. Slack R. C. B. Urinary infections. In: Greenwood D., editor. Antimicrobial chemotherapy. 4th ed. Oxford, New York: Oxford University Press; 2001: 212-21.

4. Norrby S. R. Urinary tract infections. In: O'Grady F., Lambert H. P., Finch R. G., Greenwood D., editors. Antibiotics and chemotherapy. 7th ed. New York: Churchill Livingstone; 1997: 792-9.

5. Дворецкий Л. И., Лазебник Л. Б., Яковлев С. В. Диагностика и лечение бактериальных инфекций у пожилых.— М.: Универсум паблишинг, 1997.

6. Schaeffer A. J. Urinary tract infection in men — state of art. Infection 1994; 22 Suppl. 1: S19-21.

7. Яковлев С. В. Пиелонефрит в практике врача-терапевта. Инфекции в амбулаторной практике.— М.: Центр по биотехнологии, медицине и фармации, 2002.— С. 74-81.

8. Gilbert D. N., Moellering R. C., Sande M. A., editors. The Sanford guide to antimicrobial therapy 1999. 29th ed. Hyde Park (VT): Antimicrobial Therapy, Inc.; 1999.

9. Felmingam D., Arakawa S. Resistance among urinary tract pathogens. Experience outside the USA. Clin. Drug Invest. 2001, 21 Suppl. 1: 7-11.

10. Страчунский Л. С., Белоусов Ю. Б., Козлов С. Н., редакторы. Практическое руководство по антиинфекционной химиотерапии.— М.: Боргес, 2002.

11. Страчунский Л. С., Козлов С. Н. Современная антимикробная химиотерапия.— М.: Боргес, 2002.

12. Warren J. W., Abrutyn E., Hebel J. R., Johnson J. R., Schaeffer A. J., Stamm W. E. Guidelines for antimicrobial treatment of uncomplicated acute bacterial cystitis and acute pyelonephritis in women. Clin. Infect. Dis. 1999; 29: 745-58.

13. Naber K. G. Optimal management of uncomplicated and complicated urinary tract infections. Adv. Clin. Exp. Med. 1998; 7: 41-6.

14. Talan D. A., Stamm W. E., Hooton T. M., Moran G. J., Burke T., Iravani A., et al. Comparison of ciprofloxacin (7 days) and trimethoprim-sulfamethoxazole (14 days) for acute uncomplicated pyelonephritis in women. JAMA 2000; 1583-90.

15. Krcmery S., Hromec J., Demesova D. Treatment of lower urinary tract infection in pregnancy. Int. J. Antimicrob. Agents 2001; 17 (4): 279-282.

16. Finkelstein R., Kasis E., Reinhertz G. Community - aquired UTI in adults: a hospital viewpoint // J. Hosp. Infections.-1998.-Vol. 38, № 3.-P. 193-202.

17. Garin E.H. Campos A., HomsyY. Primary vesicoureteral reflux: review of current concepts // Pediatr. Nephrol.-1998.- Vol. 12, №3.-P. 249-256.

18. Goluszko P., Moseley S.L, Truong L.D. Development of experimental model of chronic pyelonephritis with Escherichia coli 075: k5:H - bearing Dr fimbriae: mutation in the dry region prevented tubulointerstitial nephritis // J. Clin. Invest.-1997.- Vol. 99, №7.-P. 1662-1672.

19. Guentzel M. Escherichia, Enterobacter, Serratia, Citro-bacter, and Proteus // Infectious diseases involving geni-tourinary system.-Medmicro.-1996.-Vol. 26.-P. 237-245.

20. Guibert J. Bacteriology of urinary germs responsible for pyelonephritis // Revue du Practicien,-1993.-Vol. 43, № 9.- P.1081-1085.

21. GuptaR.,GuptaS.,GangulyN.K. Roleoftype-1 fimbriae in the pathogenesis of chronic pyelonephritis in relation to reactive oxygen species//J. Med. Microbiol.-1997.-Vol.46, №5.- P.403-406.

22. Guyer D.M., Kao J.S., Mobley H.L. Genomic analysis of a pathogenicity island in uropathogenic E. coli CFT 073. Distribution of homologous sequences among isolates from patients with pyelonephritis, cystitis, and catheter-associated bacteriuria and from fecal samples // Infect. Immun.-1988.-Vol. 66, № 9.-P. 4411-4417.

23. HaleW.B., Van derWoude M.W., Braaten B.A. Regulation of uropathogenic E.coli adheson expression by DNA methylation // Mol. Genet. Metab.-1998.-Vol. 65, № 3.-P. 191-196.

24. Harel J., Martin C. Virulence gene regulation in pathogenic Escherichia coli // Vet. Res.-1999.-Vol. 30, № 2-3.- P. 131-155.

25. Hirose T. Interstitial nephropathy due to chronic bacterial pyelonephritis // Nippon Rinsho.-1995.-Vol. 53, № 8.- P. 1963-1968.

26. Hooton T.M., Stamm W.E. Diagnosis and treatment of uncomplicated urinary tract infection // Infect. Dis. Clin North Amer.-1997.-Vol. 11, № 3.-P. 551-581.

27. Huland H. Pyelonephritische Narbenbilding // Urologe - Ausgabe A 1993.-Bd.32, № 1 .-S. 16-21.

28. Jacobson S.H., Brauner Y.L. Soluble interleukin-6 receptor, interleukin-10 and granulocyte colony-stimulating factor in acute pyelonephritis: relationship to markers of bacterial virulence and renal function // Nephron.-1998.-Vol. 80, № 4.- P. 456-462.

29. Johnson D.E., Lockatelli C.V., Russel R.S., Hebel J.R. Comparison of E.coli strains recovered from human cystitis pyelonephritis infections in transurethrally challenged mice // Infect. Immun. J.-1998.-Vol. 66, № 7.-P. 3059-3065.

30. Johnson J.R. Virulence factors in Escherichia coli urinary tract infection //Clin. Microbiol. Rev.-1991.-Vol. 4, № 1.- P.80-128.

31. Kernels S., Gabastou J.M., Bernet-Camard M.F. Human cultured intestinal cells express attachment sites for uropatho-genic Escherichia coli bearing adherins of the Dr adherin family // FEMS Microboil. Lett.-1994.-Vol. 119, № 1-2.-Р. 27-32.

32. Kiningham R.B. Asymptomatic bacteriuria in pregnancy// Amer. Family Physician.-1993.-Vol. 47, № 5.-P. 1232-1238.

33. KrcmeryS., Dubrava M. Fungal urinary tract infection in patients at risk// Int. J. Antimicrob. Agents.-1999.-Vol. 11.- P.3-4.

34. Kurowski К. The women with dysuria // Amer. Family Physician.-1998.-Vol. 57, № 9.-P. 2155-2164, 2169-2170.

35. Lim J.K., Gunther N. W. 4th, Zhao H. In vivo phase variation of E. coli type 1 fimbrial genes in women urinary tract infections//Infect. Immun. J.-1998.-Vol. 66, №7.-P. 3303-3310.

36. Lindsay E., Nicolle M.D. Screening for asymptomatic bacteriuria in the elderly // Canadian Task Force on the Periodic Health Examination / Canadian Guide to Clinical Preventive Health Care.-Ottawa: Health Canada, 1994.-P. 966-973.

37. Loefler I. J. P. Microbes, chemotherapy, evolution and folly// Lancet.-1996.-Vol. 348, № 9043.-P. 1703-1704.

38. Majd M., Rushton V.G., Jantausch B. Relationship among vesicoureteral reflux, p-fimbriated Escherichia coli, and acute pyelonephritis in children with febrile urinary tract infection // J. Pediatrics.-1991.-Vol. 119, № 4.-P. 578-585.

39. Marre R., Hacker J. Contribution of cloned virulence factors from uropathogenic Escherichia coli strains to nephropatho-genicity in an experimental rat pyelonephritis model // Infect. Immun.-1986.-Vol. 54, № 3.-P. 761-767.

 

 

Головний нефролог МОЗ України

Професор   М.О.Колесник

 

Форма інформованої згоди пацієнта

Я,___________________ одержав роз»яснення з приводу діагнозу і інформацію щодо особливостей перебігу захворювання.

Мені запропоновано план обстеження і лікування  пієлонефриту  згідно ПРОТОКОЛУ , отримав повні роз»яснення про характер, цілі і тривалість, можливі несприятливі ефекти діагностичного процесу а також у тім, що я повинен робити під час їх проведення.

Я ознайомлений з необхідністю дотримання режиму у ході лікування, регулярно приймати медикаментозні  препарати, негайно повідомляти лікаря  про будь-яке погіршення самопочуття, погоджувати з лікарем всі додаткові призначення медикаментів і їх вживання.

Я сповіщений, що недотримання рекомендацій лікаря, режиму прийому препарату, безконтрольне самолікування  можуть ускладнити лікування і негативно позначитися на стані здоров»я.

Мене проінформували про ймовірний перебіг захворювання при відмові від лікування.

Я мав можливість задати будь-які питання, які мене цікавлять стосовно стану свого здоров»я, захворювання і лікування  і одержав на них задовільні відповіді.

Я одержав інформацію про альтернативні методи лікування, а також їх вартість.

 

Бесіду провів лікар_____________________________підпис

 

Пацієнт  погодився з запропонованим планом лікування у чому розписався

_____________________________,

 

чи розписався його законний представник____________________________,

чи свідки, які присутні при бесіді____________________________________

 

 

Пацієнт не погодився з запропонованим планом лікування у чому розписався_____________________________,

 

чи розписався його законний представник____________________________,

чи свідки, які присутні при бесіді