стандарти надання медичної допомоги в Україні
 

Навігація

За напрямком медицини


Пріапізм; Галузевий стандарт


  • Протокол ведення хворих.Пріапізм.
    • Додаток до наказу МОЗ №604 від 06-12-2004
    • Тема, опис документа: Галузевий стандарт
    • Вид допомоги: амбулаторний, стаціонарний, цільова група: не вказано
    • Напрямок медицини: Урологія
    • Клінічний стан, патології: Пріапізм



 

„ ЗАТВЕРДЖУЮ „

 

 

 

 

 

 

 

 

ГАЛУЗЕВИЙ СТАНДАРТ

МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ.

„ Протокол ведення хворих. Пріапізм N 48.3.

1. Область застосування.

Галузевий стандарт “Протокол ведення хворих. Пріапізм.” призначений для застосування в системі охорони здоров'я України.

2. Нормативні посилання.

Галузевий стандарт підготовлений з метою виконання доручення Президента України від 06.03.2003 № 1-1/152 ( п. а 2 ), щодо розробки клінічних протоколів.

3. Позначення і скорочення.

RW – реакція Вассермана.

4. Загальні положення.

Галузевий стандарт “Протокол ведення хворих. Пріапізм” створений з метою нормативного забезпечення реалізації доручення Президента України від 06.03.2003 № 1-1/132 ( п. а 2 ).

Галузевий стандарт "Протокол ведення хворих. Пріапізм" розроблений для рішення наступних задач:

- встановлення однакових вимог до порядку діагностики, лікування, профілактики, метафілактики хворих на пріапізм;

-  уніфікації розробок базових   програм обов'язкового   медичного страхування та оптимізації медичної допомоги пацієнтам хворим на пріапізм;

- забезпечення оптимальних обсягів, доступності і якості медичної допомоги, що пропонується пацієнту в медичних закладах і на території України у рамках державних гарантій забезпечення громадян безкоштовною медичною допомогою;

- область поширення дійсного стандарту – урологічні відділення лікувально-профілактичних закладів всіх рівнів, спеціалізовані урологічні відділення, Інститут урології АМНУ.

Вимоги  дійсного  стандарту можуть  бути  застосовані  до  пацієнтів  хворих  на  пріапізм.

5. Ведення галузевого стандарту „Протокол ведення хворих.  Пріапізм"

Галузевий стандарт „Протокол ведення хворих. Пріапізм" розроблено співпрацівниками відділу сечокам’яної хвороби Інституту урології АМН України,

Завідуючий відділом - професор, д.м.н. Дзюрак Валерій Семенович, т. 216-86-39. т.216-57-59.

Провідний науковий співробітник – к.м.н. Зубко Володимир Іванович, т.216-53-34.

Система ведення передбачає взаємодію Інституту урології АМН України з усіма зацікавленими організаціями.

6. Загальні питання.

Пріапізм - стійка, патологічна, болісна ерекція статевого члена, не пов'язана із статевим бажанням та збудженням. Це поліетіологічне захворювання, частість розповсю­дження серед урологічної патології сягає 0,4%.

Розрізнюють гострий та хронічний перемежований пріапізм.

6.1.1.  Клінічна картина гострого пріапізму.

  Основними проявами захворювання є ерегований, гіперімійований, іноді синюшний статевий член, часто дугообразно зігнутий до живота. При цому  збудженню та кровонабряку підлягають тільки каверносзі тіла, в той же час збудження спонгіозних  тіл голівки статевого члена та сечовивідного каналу не відмічаеться, кровонабряк їх не збільшуеться. Ця обставина зберігає акт сечовидилення майже вільним.

Болісна патологічна ерекція при пріапізмі за рахунок кровонабряку тільки кавернозних тіл статевого члена не сприяє сексуальному потягу, статевий акт не закінчується єякуляцією та оргазмом, патологічна ерекція не зникае і стан хворого тільки погіршується.

6.1.2. Етіологія та патогенез гострого пріапізму.

Відомості про пріапізм з'явилися дуже давно, одначе далеко не всі питання етіології та патогенезу цього страждання висвітлені до сього­дення. Він виникає в любому віці, але у дітей буває дуже рідко, частіше всього цей стан зустрічається у віці 20-50 років.

 Існує багато станів і захворювань, що можуть супроводжуватися розвитком пріапізма. У залежності від етіологічних факторів їх розділяють на наступні групи:

1. Нейрогенні стани, до яких відносяться травми та пухлини головного та спинного мозку, розсіяний склероз, спиномозкові сухоти, менінгіт, енцефаліт, стискання спинного мозку чи „кінського хвоста".

2. Психогенні фактори: істерія, неврастенія, психоневроз на підставі еротичних фантазій, тривала стимуляція статевих центрів.

3. Травматичні фактори: ушкодження статевого члена, промежини, калитки, крововиливи в порожнину тазу та позаочеревного простору, надмірна статева активність.

4. Запальні захворювання: простатит, тромбофлебіт тазових вен, навколоуретральний абсцес, апендицит, епідемічний паротит, сифіліс, тиф, сказ, туляремія.

5. Гематологічні фактори: серповидно-клітинна анемія ( в тому числі носійство ), лейкоз, коагулопатія, мієломна хвороба, первинна тромбоцитемія, первинна тромбоцитемія, гиперфібриногенемія, застосто-сування антикоагулянтів при гемодіалізі або плазмоферезі. Біля 30% всіх випадків пріапізму викликано гематологічними захворюваннями.

6.   Новоутворення: первинний рак статевого члена або уретри, метастази пухлини передміхурової залози, сечового міхура або прямої кишки; внаслідок цього – порушення венозного відтоку з кавернозних тіл.

7.   Дія лікарняних препаратів ( до 25% випадків пріапізму ), токсинів
та хімічних речовин.

8.   Ідіопатичний пріапізм ( етіологічний фактор не встановлений ).

  Розрізнюють два типи патологічної гемодинаміки. При першому  - венозний відтік з кавернозних тіл порушений, що призводить до стазу крові (низькотоковий, ішемічний пріапізм ). При другому - підвищений артеріальний приплив крові при збереженому або навіть підвищеному венозному кровотоку ( висококровотічний, неішемічний пріапізм ). Ці стани обумовлені  порушенням  регуляторної діяльності клапаноподібних утворень (polsters ) артерій та вен забеспечуючих кровообіг статевого члена, діяльність яких підпорядкована регуляції спинальними, корковими та підкорковими центрами.

  Будь яка причина, призводяща до надмірно тривалої ерекції викликає стаз крові в кавернозних тілах, що, в свою чергу, призводить до підвищення в’язкості крові. Підвищується рівень гістаміну, що сричиняє набряк перетинок кавернозних тіл та призводить до ще більшого порушення відтоку крові. Тривала ерекція на протязі кількох днів, внаслідок гіпоксії, може привести до розростання сполучнотканинних волокнин, фіброзній індурації кавернозних тіл і в наслідку – до сексуального розладу. Крім цього, цей стан може ускладнитись тромбозом глибокої вени статевого члена та періпростатичних венозних судин.


6.1.3. Діагностичні заходи при гострому пріапізмі.

Діагноз гострого пріапізма не викликає утруднень. Однак для встановлення причин, що викликають його, необхідно провести ретельне клінічне обстеження. Обов'язковий збір докладного анамнезу, що повинний включати всі питання, що стосуються скарг, етіологічних факторів, даних про життя і сексуальне поводження пацієнта.

При фізикальному обстеженні необхідний огляд не тільки статевого члена, але і загальне клінічне обстеження. В зоні статевого члена та промежини можна виявити первинні і вторинні злоякісні пухлини. Обов'язковий огляд черевної порожнини, де іноді виявляють об'ємні утворення, венозні колатералі черевної стінки, що є ознаками порушень венозного відтоку по нижній порожнинній вені. Оцінюється неврологічний статус, відзначаються ознаки тромбофлебіту, набряклості нижніх кінцівок, досліджується пряма кишка, передміхурова залоза й інші статеві органи.

Що стосується лабораторних методів, то обов'язковим є дослідження крові для виявлення гематологічних захворювань, запальних, злоякісних і токсичних процесів, що може включати визначення формули крові, ШОЭ, коагулограми й ін. При підозрі на сифіліс необхідно виконати серологічні проби. У кожному конкретному випадку проводяться спеціальні дослідження. Можливе проведення рентгенологічних, радіоізотопного досліджень, комп'ютерної томографії або эхографії для виявлень первинних пухлин, метастазів, запальних захворювань, туберкульозу. За допомогою кавернозографії можна досліджувати відтік крові по венозних судинах. При його відсутності важко сподіватися на успіх консервативного лікування..

6.1.4. Загальні підходи до лікування хворих  з гострим пріапізмом.

Випадок гострого пріапізму вимагає термінової госпіталізації хворих і початку лікувальних заходів. Нелікований або погано лікований пріапізм може продовжуватися кілька годин, днів, місяців, після чого болі й ерекція поступово зменшуються. Адекватна ерекція після цього часто не відновлюється. Якщо пріапізм триває не більш 24 годин, зміни тканини кавернозного тіла мінімальні. У випадку тривалості приступу більш 36 - 48 годин зміни часто стають необоротними.

Лікування повинне включати заходи для негайного припинення ерекції і корекцію основного захворювання, що з'явилося причиною пріапізму. Насамперед пацієнтові призначають холодні компреси, накладення п'явок до кореня статевого члена, седативні засоби (препарати брому, валеріани, транквілізатори й ін.), аналгетики (анальгін, баралгин, наркотики), спазмолітичні препарати (галідор, но-шпа, папаверин і ін.) і гіпотензивні засоби. Доцільне призначення антикоагулянтів (дикумарин, неодикумарин, фібринолізин, гепарини, фенилин, клексан, фраксіпарін та ін.) під контролем за протротромбіновим часом. Використовуються протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин, терелін та ін.). Проводяться новокаїнові блокади: пресакральна, паранефральна, ішиоректальна. У деяких випадках до успіху приводить спиномозкова, перидуральна анестезія або інтубаційний наркоз.

Нова ера в лікуванні пріапізму настала після початку застосування альфа-адренергічних агентів. Внутрікавернозно вводяться эпінефрін, фенілэфрін, эфедрін. Ефективним може виявитися внутрікавернозне введення дофаміна (2 — 4 мкг/кг) або адреналіна ( 0,25 — 0,5 мл. 0,1% розчину на 20 мл. фізрозчина ). Ерекція може зникути через кілька хвилин після введення. Варто здійснювати контроль за артеріальним тиском.

Іноді купування приступу відбувається в результаті аспірації крові з кавернозних тіл і постійної перфузії розчину новокаїну з гепарином до появи яскравочервоної рідкої крові.

При відсутності ефекту від консервативної терапії через 36 годин після початку захворювання показане оперативне лікування. Серед хірургічних методів використовують форсований масаж статевого члена на тлі антикоагулянтів, поздовжні розрізи білкової оболонки, перев'язка або эмболізація артерій статевого члена.

Однією з розповсюджених операцій є спонгіокавернозний шунт, принцип якого полягає в утворенні анастомозу між спонгіозним і кавернозним тілами. Патогенетично цей метод обґрунтований тим, що відтік крові по спонгіозному тілу не порушується. Існує кілька модифікацій цього методу. Принцип операції по Вінтеру полягає в утворенні фістули між спонгіозним і кавернозним тілами за допомогою біопсийной голки через голівку статевого члена з двох сторін. Провадиться аспірація крові і промивання кавернозних тіл ізотонічним розчином хлориду натрію.

Відповідно до методу Аль Хораба розріз роблять на спинальній стороні голівки статевого члена, оголюють кавернозне тіло і видаляють частину білкової оболонки. Вичавлюють кров і розріз голівки ушивають

Спосіб Ebbehoj нагадує попередній, однак у даному випадку провадиться розріз губчатого і кавернозного тіл одним скальпелем.

Спонгіокавернозний розріз по Квакелсу полягає в утворенні півовальних отворів у кавернозних і спонгіозних тілах і формуванні анастомозу між ними. Операцію проводять в області промежини.

При використовуванні ціх методик, іноді, необхідна ще одна операція по закриттю фістули, що утворилася в результаті першої операції і посилює  витік крові.

Застосовується також інший тип операцій — сафенокавернозний анастомоз по Грайнаку. Він полягає у відведенні крові з кавернозного тіла у велику підшкірну вену стегна. Для цього перев’язують і перетинають вени, що впадають у велику підшкірну вену, мобілізують її, перев’язують, відтинають периферичний кінець і через підшкірний тунель підводять до кавернозного тіла. Там попередньо формують эліпсовидне віконце і видавлюють темну густу кров. Далі утворюють анастомоз. Ця методика оперативного втручання найбільш поширена і дає найкращі результати.

Останнім часом при гострому пріапізмі з посиленим артеріальним припливом виконується эмболизация внутрішніх статевих артерій аутологічним тромбом, тобто виготовленим із крові самого хворого, шляхом селективної катетеризації внутрішніх здухвинних артерій, що припиняє приплив крові і знімає приступ. Надалі наступає аутоліз тромбу, відновлюється кровообіг і здатність до фізіологічної ерекції. Але цей метод іноді призводить до стійкого тромбозу артерій і подальшій гангрені статевого члена.

6.2.1. Клінічні ознаки хронічного перемежованого пріапізму.

Хронічний перемежований пріапізм відрізняється від гострого тим, що ерекція турбує хворого тільки під час сну, припиняючись відразу після пробудження. Однак цей стан може тривати протягом декількох місяців і навіть років, доводячи пацієнтів до знемоги внаслідок хронічного недосипання.

Пацієнти скаржаться на постійні пробудження по ночах унаслідок (як вони вважають) появи ерекції. Як правило, після пробудження ерекція зникає. Напруга статевого члена супроводжується почуттям болю, локального жару. Ерекції не зв'язані із статевім бажанням і після статевого акту можуть ще підсилюватись та частішати. Сексуальні розлади, що зустрічаються в цих хворих, найчастіше, відсуваються на другий план.

На початку захворювання періоди пробудження бувають рідко, а при повному розвитку хвороби частішають до 2 – 5 разів за ніч. Унаслідок недосипання хворі стають млявими, розбитими, їхній настрій і працездатність знижені. Постійне і болісне безсоння, хвороблива ерекція невротизують пацієнта, змушують його звертатися до лікарів різного профілю, погоджуючись на будь-які медичні втручання.

6.2.2. Етіопатогенетичні версії хронічного пріапізму.

Этіопатогенез хронічного пріапизму не зовсім ясний. У деяких хворих він розвивається на тлі нервовопсихічних порушень (неврози, шизофренія, залишкові явища травм і органічних ушкоджень головного мозку), запальних захворювань передміхурової залози. Іноді в анамнезі виявлялися інструментальні маніпуляції на насінному горбику.

Той факт, що лікування жіночими статевими гормонами приводить до поліпшення стану хворих, свідчить про участь гормонального фактора в розвитку захворювання.

В анамнезі деяких хворих маються сексуальні розлади, що розвивалися ще до появи перемежованого пріапізму, і які, як правило, фіксують увагау пацієнтів на їхній сексуальній сфері.

Найбільш поширена гіпотеза, відповідно до якої хворий просинається внаслідок депресивного стану, для якого характерні симптоми розладу сну. Ерекція, що виявляється під час сну, є фізіологічною, звичайно супроводжує фазу швидкого сну, періоди якого повторюються 4 - 5 разів протягом ночі. У нормі людина не просинається під час появи цих симптомів, а у випадку пріапизму пацієнт фіксує увагу саме на ерекції, вважаючи її причиною захворювання. Підтвердженням гіпотези є той факт, що графічний запис нічного сну у хворих хронічним пріапизмом аналогічний такому у хворих депресією. Іноді важко визначити, чи є депресія й інші нервовопсихічні розлади первинними або вони з’явилися в результаті хронічного, вимотуючого безсоння.

Є й інша думка, відповідно до якої саме хвороблива ерекція викликає порушення процесів засипання і пробудження.

6.2.3. Засоби діагностики хронічного перемежованого пріапізму.

Діагностика хронічного пріапізму основана на об’єктивному огляді хворого, аналізі його скарг, вивчені клінічної картини і анамнезу захворювання. Застосування спеціальних інструментальних, лабораторних, радіологічних та рентгенологічних методик та ін.,а також консультації фахівців інших медичних спеціальностей віконуються по мірі необхідності з метою виявлення причини захворювання.

 

6.2.4. Принципи лікування хронічного пріапізму.

Дотепер немає досить ефективного методу лікування хронічного перемежованого пріапізму. Пропонується тривала терапія антидепресантами (азафен, амітриптілін, піразідол), транквілізаторами (седуксен, феназепам, еленіум), нейролептиками (этаперазин, стелазин, терален), снотворними засобами (нітразепам, фенобарбітал та ін.). Призначаються психотерапевтичні впливи (гіпноз, аутотренінг і ін.), электросон, голко-рефлексотерапія. Застосування естрогенних препаратів (сінестрол, мікрофолін та ін.) приводить до тимчасового поліпшення, тому що після їхнього скасування скарги відновляються. Крім того, призначення жіночих статевих гормонів супроводжується побічними ефектами, один із яких -зниження лібідо.

У випадку запальних захворювань статевих органів показана їхня санація.

 


Перелік посилань.

1.   Сексология и андрологія. /Под ред. академіка Возианова А.Ф. и проф. Горпинченко И.И. – К. Абрис, 1997. – 880 с., ил.

2.    Тиктинский О.Л., Новиков И.Ф., Михайличенко В.В. Заболевания половых органов у мужчин. – Л.: Медицина, 1985, - 296 с., 0,6 ил.

3.    Урология: Учебник /Под ред. Академика Н.А.Лопаткина. – 2-е изд.,испр. и доп. М., Медицина, 1982. – 512 с., с ил.

4.   Частная сексология: ( Руководство для врачей ) /Под. ред. Г.С.Васильченко Т.2. – М.: Медицина, 1983, 352 с., ил.

5.   Юнда И.Ф. Болезни мужских половых органов. – Киев: Здоров'я, 1981, - 248 с.

6. Bondil P (1990) Aspects physiopathologiques du priapisime. J Urol 90(2): I 15-118

7. Broderiek GA, Gordon D, Hypolile J. Levin RM (1994) Anoxia and corporal smooth muscle dysfunction: a model for ischemic priapism. J Urol l51;259-,262

8. Fbbehoj .1 (1075) A new operation for priapism. Seand J  Plast Reconstr Surg.; 8:241-242

9. Gentile V, Prigiotti G. I .a Pera G, Di Palma P (1995) La terapia chirurgica del priapism. G Ital Androl 2:87-91

10. Grayhack J. McCtillough W. O'Connor V Jr el al ( 1964) Venous bypass to control priapisni. Invest Urol 1:509-513

11. Hauri D. Spycher .VI, Bruhlmann V (1983) Erection and priapism: a new pathophysiological concept, Urol Int 38:138-445

12. Hinman F Jr (1960) Priapism: reasons for failure of therapy. J Urol 83:420- 428

13. Lue T. Hellstrotn WJG. McAnic JW, Tanagho EA (1986) Priapism: a refined approach to diagnosis and treatment. J Urol 136:104-107

14. Quackles R (1964) Cure of a patient suffering from priapism by cavernoso-sponsgiosal anastomosis. Acta Urol Belg 32:5

15. Saenz de Tejada I. Goldstein I, Krane RJ (1988) Local control of penile erection. Nerves, smooth muscle and endothelium. Urol Clin N Am 15:9

16. .Spycher MA. Hauri D (1986) The ultrastructure of the erectile tissue in priapism. J Urol 135:142-147

17. Winter CC ( I978) Priapism cured by creation of fistulas between glans penis and corpora eavernosa. J Urol 119:227-228

18. Winter CC (1988) Experience with 105 patients with priapism: up-date review of all aspects. J Urol 140:980-93

 

 


7. Характеристика вимог до протоколу ведення хворих.

7.1. Модель клінічного випадку: хвороба – пріапізм. Код по МКХ N 48.3.  

  Ускладнення: тромбоз кавернозних тіл, каверніт, гангрена статевого члена.

7.1.1. Ознаки і критерії, що визначають модель пацієнта.

  Клінічні симптоми: болюча, надмірно тривала ерекція.

7.1.2. Порядок включення пацієнта до протоколу: пацієнт з пріапізмом.
  Стан хворого, що відповідає критеріям і ознакам діагностики даної моделі пацієнта.

7.1.3. Вимоги до амбулаторно-клінічної діагностики:

 

Назва

Кратність виконання

Збір анамнезу і скарг, огляд хворого

Одноразово

Вимір артеріального тиску

Одноразово

УЗД

Одноразово

Загальний аналіз сечі

Одноразово

Загальний аналіз крові

Одноразово

Сечовина, креатинін крові

Одноразово

Коагулограмма

Одноразово

Група крові, Rh-фактор

Одноразово

RW

Одноразово

7.1.4. Характеристика алгоритмів і особливостей діагностики в амбулаторно-поліклінічних умовах.

- збір анамнезу та скарг хворого ( вимоги викладені в розділі 6.1.3. );

- вимір артеріального тиску;

- лабораторні дослідження;

- фізикальне обстеження, огляд хворого (вимоги викладені в розділі 6.1.3.) ;

- лабораторні дослідження ( забір крові на серологічні дослідження на

  виключення сифілісу та захворювань крові );

- УЗД нирок, сечоводів, сечового міхура, передміхурової залози, порожнини тазу та позаочеревного простору: приділяється увага стану та розмірам передміхурової залози, виявленню пухлин порожнини тазу, черевного та позаочеревного простору.

7.1.5.  Вимоги до лікування в амбулаторно-поліклінічних

умовах.

Всі випадки гострого пріапізму підлягають негайній госпіталізації в стаціонар.

  Хворі з хронічним перемежованим пріапізмом можуть підлягати амбулаторно-поліклінічному лікуванню ( принципи лікування викладені в розділі 6.2.4., дозування та термін лікування призначаються індивідуально )  с залученням суміжних спеціалістів: невропатологів, психоневрологів та ін.

7.1.6. Вимоги до стаціонарної діагностики:

 

 

Назва

Кратність виконання

Збір анамнезу і скарг

Одноразово

Огляд та фізикальне обстеження

Одноразово

Вимірювання артеріального тиску

По потребі

УЗД

Одноразово

Загальний аналіз крові

Одноразово

Загальний аналіз сечі

Одноразово

Коагулограма

Одноразово та   по потребі

Креатинін, сечовина крові

Одноразово

Глюкоза крові.

Одноразово

Серологічне обстеження крові на сифіліс.

Одноразово

Оглядова та екскреторна урографія,

кавернозографія

Одноразово

Компьютерна томографія

Одноразово

Доплерівське УЗД

Одноразово

Тазова ангіографія.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одноразово

 


7.1.7. Характеристика алгоритмів і особливостей діагностики

в умовах стаціонару.

Алгоритм огляду та фізикального обстеження: ерекція статевого члена не  пов’язана із статевим бажанням, значне кровенаповнення кавернозних тіл і відсутність кровенаповнення спонгіозних тіл.

Алгоритм анамнезу: виявлення факторів, які спричинили до гострого приапізму: психогенні фактори, хронічні захворювання, хронічна інтоксикація, зловживання алкоголем, медикаментозна стимуляція статевої функції, статеві надмірності та ін. ( розділ 6.1.2. ).

Алгоритм лабораторних методів досліджень: виявлення хронічних захворювань які можуть спричиняти розвиток пріапізму – сифіліс, захворювання крові, сказ, туляремія та ін. ( розділ 6.1.2. ).

  Алгоритм рентгенологічних, радіоізотопних, ехографічних та методів комп’ютерної томографії: діагностика захворювань, спричиняючих розвиток пріапізму – тазовий тромбофлебіт, первинні пухлини та їх метастази, запальні захворювання, туберкульоз та ін., визначення ступеню артеріального кровотоку в статевому члені ( розділ 6.1.2. ).

7.1.8. Вимоги до лікування в умовах стаціонарнару.

  Кожен випадок гострого пріапізму підлягае негайній госпіталізації. Основними вимогами стаціонарного лікування хворих на гострий пріапізм є застосування всіх заходів для негайного припинення ерекції, відновлення венозного відтоку крові з кавернозних тіл та лікування основного захворювання.

В перші 36 годин від початку захворювання застосовуються консервативні методи лікування ( розділ 6.1.4. ). В тому випадку, якщо консервативне лікування не мало успіху треба застосовувати хірургічні методи, які направлені на поновлення венозного відтоку крові з кавернозних тіл ( розділ 6.1.4.). В післяопераційному періоді проводиться лікування запобігаюче гнійно-септичні, та тромбемболічні ускладнення. Паралельно з цим, при можливості, починається лікування основного захворювання, спричинившого до гострого пріапізму, якщо воно виявлено. 

7.1.9. Вимоги до режиму праці, відпочинку і реабілітації хворих:

Після купування гострого пріапізму та виписці з стаціонару хворі підлягають подальшому спостереженню уролога, сексопатолога та лікуванню основної хвороби у лікаря відповідного профілю, залежно від патології, спричиняючої приступи пріапізму.

 Показане санаторно-курортне лікування по профілю основного захворювання.

7.1.10. Вимоги до догляду за пацієнтами і допоміжними процедурами.

Спеціальних вимог нема.

7.1.11.Форма інформованої згоди пацієнта на виконання протоколу.

(Дивись додаток № 1)

7.1.12. Додаткова інформація для пацієнта і членів його родини.

 Додаткової інформації немає.

7.1.13. Правила зміни вимог до виконання протоколу.

При відсутності ознак наявності пріапізму формується нова діагностична концепція; при виявленні ознак іншого захворювання, що вимагає проведення діагностично-лікувальних заходів, при відсутності симптомів пріапізму, пацієнт переходить до протоколу ведення хворих з відповідними виявленими захворюваннями.

7.1.14. Характеристика кінцевого очікуваного результату лікування.

  Позитивним результатом лікування пріапізму вважається зникнення патологічної, болючої ерекції, не пов'язаної із статевим бажанням, відновлення адекватних ерекцій та сексуальної функції.

7.1.15. Вартісні характеристики протоколу.

Вартісні характеристики протоколу визначаються відповідно до вимог нормативних документів.

 

8. Графічне, схематичне і табличне
представлення протоколу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



9. МОНІТОРУВАННЯ

 

 

Критерії і методологія моніторингу та оцінка ефективності виконання протоколу.

 

Моніторування проводиться по всій території України.

Перелік медичних закладів, у яких проводиться моніторування даного ГСТ, визначається щорічно закладом, відповідальним за моніторування. Лікувально-профілактичний заклад інформується про включення в перелік по моніторуванню ГСТ письмово.

Моніторування ГСТ включає:

-збір інформації: про ведення пацієнтів з пріапізмом у

лікувально-профілактичних закладах усіх рівнів, включаючи

спеціалізовані урологічні заклади (відділення);

-аналіз отриманих даних;

-складання звіту про результати проведеного аналізу;

-представлення звіту групі розроблювачів Протоколу в Український

інститут громадського здоров'я МОЗ України.

Вихідними данними при моніторуванні є:

-медична документація - карти пацієнта;

-тарифи на медичні послуги;

-тарифи на лікарські препарати.

При необхідності при моніторуванні ГСТ можуть бути використані історії хвороби, амбулаторні картки пацієнтів з пріапізмом та інші документи.

Карта пацієнта заповнюється в медичних закладах, визначених переліком по моніторуванню, щоквартально протягом послідовних 10 діб третьої декади кожного першого місяця кварталу (наприклад, з 21 по ЗО січня) і передаються в заклад, відповідальний за моніторування, не пізніше чим через 2 тижні після закінчення зазначеного терміну.

Добір карт, що включаються в аналіз, здійснюється методом випадкової вибірки. Число аналізованих карт повинно бути не менш 500 у рік.

До показників, що підлягають аналізу в процесі моніторування, входять: критерії включення і виключення з Протоколу, переліки медичних послуг обов'язкового і додаткового асортименту, переліки лікарських засобів обов'язкового і додаткового асортименту, наслідки захворювання, вартість виконання медичної допомоги по Протоколу і інше.

 

 

ПРИНЦИПИ РАНДОМІЗАЦІЇ.

 

У даному Протоколі рандомизація не передбачена.

 

ПОРЯДОК ОЦІНКИ І ДОКУМЕНТУВАННЯ ПОБІЧНИХ ЕФЕКТІВ

І РОЗВИТКУ УСКЛАДНЕНЬ.

 

Інформація про побічні ефекти та ускладнення, що виникли в процесі діагностики і лікування хворих, реєструється в Карті пацієнта.

 

ПОРЯДОК ВИКЛЮЧЕННЯ ПАЦІЄНТА З МОНІТОРИНГУ.

 

Пацієнт вважається включеним у моніторування при заповненні на нього Карти пацієнта. Виключення з моніторування проводиться у випадку неможливості продовження заповнення Карти (наприклад, неявка на лікарський прийом). У цьому випадку Карта направляється в заклад, відповідальний за моніторування, з оцінкою про причину виключення пацієнта з протоколу.

 

 

 

ПРОМІЖНА ОЦІНКА І ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ПРОТОКОЛУ.

 

Оцінка виконання ГСТ проводиться 1 раз на рік за результатами аналізу зведень, отриманих при моніторуванні.

Внесення змін до Протоколу проводиться у випадку одержання інформації:

а) про наявність в ГСТ вимог, що наносять втрату здоров'ю пацієнтів;

б)   при одержанні переконливих даних про необхідність змін вимог протоколу обов'язкового рівня.

Рішення про зміни приймається Головним позаштатним урологом МОЗ України.

Введення змін вимог ГСТ у дію здійснюється МОЗ України у встановленому порядку.

 

 

ОЦІНКА ВАРТОСТІ ВИКОНАННЯ ПРОТОКОЛУ І ЦІНИ ЯКОСТІ.

 

Клініко-економічний аналіз проводиться відповідно до вимог нормативних документів.

 

ПОРІВНЯННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ.

 

При моніторуванні ГСТ щорічно проводиться порівняння результатів виконання вимог Протоколу, статистичних даних (захворюваності,  показників діяльності медичних закладів -ліжко-день, ускладнення у хворих з пріапізмом).

 

ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ ЗВІТУ.

 

У щорічний звіт про результати моніторування включаються кількісні результати, отримані при розробці медичних карт, і їх якісний аналіз, висновки, пропозиції по актуалізації Протоколу.

Звіт представляється Головному позаштатному урологу МОЗ України. Матеріали звіту зберігаються в Українському інституті громадського здоров'я МОЗ України.

 


Завідуючий відділом сечокам’яної хвороби Інституту урології АМН України, професор

 

Провідний науковий співробітник,

к.м.н.

 


Дзюрак B.C.

 

 

 

 

Зубко В.І.


 


Головний позаштатний уролог

МОЗ України,

професор


.


Пасечніков С.П.


Додаток 1 Додаток до медичної карти №

ЗГОДА ПАЦІЄНТА НА ЗАПРОПОНОВАНИЙ ПЛАН ЛІКУВАННЯ

Я одержав роз'яснення з приводу діагнозу пріапізм, одержав інформацію: про особливості перебігу захворювань, ймовірної тривалості лікування, про ймовірний прогноз захворювання.

  Мені запропонований план обстеження і лікування відповідно до
протоколу № , дані повні роз'яснення про характер, ціль і тривалість

можливих несприятливих ефектах діагностичних процедур, а також у тім, що маю я робити під час їх проведення.

Я сповіщений про необхідність дотримувати режим у ході лікування, регулярно приймати призначені препарати, негайно повідомляти лікарю про будь-яке погіршення самопочуття, погоджувати з лікарем прийом будь-яких не прописаних препаратів ( наприклад, для лікування застуди, грипу, головного болю і т.п.)

Я сповіщений, що недотримання рекомендацій лікаря, режиму прийому препарату, безконтрольне самолікування можуть ускладнити лікування і негативно позначитися на стані здоров'я.

Я сповіщений про ймовірний перебіг захворювання при відмовленні від лікування.

Я мав можливість задати будь-які питання, що мене цікавлять стосовно стану мого здоров'я, захворювання і лікування й одержав на них задовільні відповіді.

Я одержав інформацію про альтернативні методи лікування, а також про їхню зразкову вартість.

Бесіду провів лікар   (підпис)

„ „   200 р

Пацієнт погодився з запропонованим планом лікування, у чому розписався

власноручно   (підпис пацієнта),

чи розписався його законний представник (підпис),

чи що засвідчують присутні при беседі (підпис лікаря)

(підпис свідка).

  Пацієнт не погодився ( відмовився) від запропонованого лікування. У
чому розписався власноручно   (підпис пацієнта),

чи розписався його законний представник (підпис законного

представника),

чи що засвідчують присутні при бесіді (підпис лікаря),

(підпис свідка)