 Шизофренія; Клінічний протокол |
 |
Клінічний протокол надання медичної допомоги хворим на шизофренію
Код МКХ-10׃ F 20-29
Умови, в яких повинна надаватись медична допомога
Позалікарняно, за винятком випадків наявної небезпеки для пацієнта або його оточення і неможливості створення належних умов лікування в позалікарняних умовах.
Клініко-діагностична програма
Лікувальна програма
Лікування повинно бути біологічним і психосоціальним.
Біологічна терапія Процес лікування включає наступні етапи: активної терапії, стабілізуючої терапії та профілактичної (підтримуючої) терапії. Етап активної терапії На етапі активної терапії медикаментозне лікування необхідно розпочинати якомога раніше. Психомоторне збудження має бути усунене протягом максимально короткого терміну. Психомоторне збудження, яке триває на тлі терапії понад 48 годин, є підставою для перегляду поточної терапевтичної тактики. На етапі активної терапії перевага надається антипсихотикам другого покоління, починаючи з мінімальних доз, передбачених в інструкціях, із поступовим їх збільшенням до досягнення бажаної терапевтичної реакції. Враховується психофармакологічний анамнез. Перевага надається попередньо ефективному препарату. На початку терапії рекомендовано призначення одного антипсихотичного засобу. За відсутності терапевтичного ефекту протягом 4-12 тижнів необхідно перейти до застосування іншого антипсихотика або підсилити дію антипсихотика, що використовується, призначивши психотропний препарат іншого класу. Тривалість першого етапу терапії – 8-12 тижнів. Етап стабілізуючої терапії Після досягнення очікуваних результатів активного лікування на етапі стабілізуючої терапії можливе зниження дози антипсихотика з метою підвищення рівня соціального функціонування пацієнта. У разі неможливості дотримання режиму терапії рекомендується призначення депо-препаратів або антипсихотиків пролонгованої дії. Тривалість етапу терапії – не менше 6 місяців.
Етап профілактичної (підтримуючої) терапії Рекомендовані мінімальні терапевтично ефективні дози антипсихотиків, що були застосовані на попередніх етапах терапії. Тривалість етапу терапії – не менше 3 років, індивідуально.
Терапевтична резистентність Якщо в разі дотримання режиму терапії, достатніх доз препарату та зміни послідовно двох антипсихотиків, один із яких другого покоління, з терміном призначення кожного з них не менше 4 тижнів не вдається досягти бажаного терапевтичного ефекту, йдеться про дійсну терапевтичну резистентність. У цих випадках препаратом вибору є клозапін у дозі згідно з інструкцією. За відсутності терапевтичного ефекту протягом 4 тижнів рекомендована комплексна терапія кількома антипсихотиками (в тому числі клозапіном) та одночасне застосування антипсихотиків із іншими видами біологічної терапії.
Психосоціальна терапія З першого дня лікування обов’язково проводиться психоосвітня робота з родиною пацієнта та когнітивно-поведінкова та інші форми психотерапії з хворим з метою усвідомлення ним свого розладу та сутності терапевтичного процесу, відновлення соціального функціонування.
Характер кінцевого очікуваного результату лікування 1. Етап активної терапії: · нормалізація поведінки, усунення психомоторного збудження; · зменшення виразності (редукції) психотичної симптоматики; · часткове відновлення критики. 2. Етап стабілізуючої антипсихотичної терапії: · зворотній розвиток залишкової продуктивної симптоматики і редукція негативної, афективної та когнітивної симптоматики; · підвищення рівня соціальної адаптації. 3. Етап профілактичної (підтримуючої) антипсихотичної терапії: · підтримка оптимального рівня соціального функціонування пацієнта.
Тривалість лікування в спеціалізованому стаціонарі
У спеціалізованому стаціонарі термін перебування повинен бути максимально коротким до досягнення мети етапу активної терапії.
Критерії якості лікування
1. Клінічний – ступінь редукції психопатологічної симптоматики протягом не менше 6 місяців і стабільність психічного стану протягом 6 місяців. 2. Соціально-психологічний – ступінь здатності до автономного соціального функціонування.
Можливі побічні дії та ускладнення
Екстрапірамідні розлади (в тому числі дистонічні реакції та акатізію) – слід уникати призначення антипсихотиків першого покоління (насамперед бутірофенону); антихолінергічних препаратів; при акатізії, можливо, застосування неселективних β-адреноблокаторів.
Пізня дискінезія – патогенетичної терапії не існує.
Нейроендокринні розлади (пов’язані з підвищенням рівня пролактину) – зміна препарату, що не впливає на рівень пролактину.
Метаболічні розлади (насамперед порушення вуглеводного обміну та збільшення маси тіла) – дієтичні обмеження та лікувальна фізкультура. За необхідності – зміна базового препарату.
Серцево-судинні розлади (порушення серцевої провідності та ортостатична гіпотензія) – контроль ЕКГ і при збільшенні QT до > 400 мсек, зміна антипсихотика.
Центральні холінолітичні ефекти (в тому числі когнітивні розлади) –призначення антихолінергічних препаратів.
Надмірна седація – призначення антипсихотика без седативної дії.
Злоякісний нейролептичний синдром – відміна всіх антипсихотичних препаратів, призначення данролену, бромокриптину та бензодіазепинів, контроль температури тіла, соматичного стану.
Рекомендації щодо подальшого надання медичної допомоги та реабілітації
Основною умовою успіху є вживання всіх заходів щодо чіткого дотримання терапевтичного режиму. Продовження психоосвітньої роботи з пацієнтом та його родиною, спрямовану на прийняття свого розладу, позитивне відношення до терапії, підвищення стрес-стійкості у повсякденному житті (стрес-менеджменту), тренінгу навичок самостійного життя. Профілактична підтримуюча антипсихотична терапія триває не менше 3 років, індивідуально. Надається можливість отримання довгострокової диспансерної допомоги.
Вимоги до дієтичних призначень та обмежень
Дієтичні обмеження та лікувальна фізкультура при збільшенні ваги.
Вимоги до режиму праці, відпочинку
Визначаються індивідуально з урахуванням досягнутого рівня соціального функціонування згідно із чинним законодавством.
Директор Департаменту організації та розвитку медичної допомоги населенню Р.О. Моісеєнко |