Медична допомога хворим на менінгіт

Код МКХ-10: G 00 - G 03

Умови, в яких повинна надаватись медична допомога

Хворий на гострий менінгіт повинен лікуватися в реанімаційному відділенні або палаті інтенсивної терапії інспекційної лікарні.

Клініко-діагностична програма

1. Клініко-неврологічне дослідження.

2. Лабораторні методи: загальні аналізи крові та сечі, біохімічні дослідження стану печінки та нирок, коагулограма. Одним з основних методів діагностики менінгіту є дослідження ліквору, який складається з: візуальної оцінки ліквору, оцінки тиску ліквору, оцінки цитозу, вмісту глюкози та білку, оцінки мазків, пофарбованих по Граму та Кеньону. Для швидкої ідентифікації збудника використовуються наступні тести: ДНК-діагностика методом полімеразної ланцюгової реакції, імуно-сорбентний тест, ензіморадіоізотопні дослідження.

3. Нейровізуалізаційні методи при наявності вогнищевої симптоматики: МРТ або КТ головного мозку.

4. Консультації при потребі інших спеціалістів.

Лікувальна програма

Навіть при підозрі на герпетичний енцефаліт повинна бути призначена противірусна терапія, що попередить утворення некрозів в головному мозку та зменшить вірогідність летального кінцю або стійкого резідуального дефекту. Тільки при лабораторному виключенні герпетичної природи захворювання противірусну терапію припиняють.

Противірусна терапія

Препаратом вибору є ацикловір (зовіракс), який призначають в дозі 12,5 мг/кг ваги тіла кожні 8 годин на 200 мл фізіологічному розчині внутрішньовенне крапельно. Час уведення препарату повинен бути не менш години; щоб попередити його преципітацію у ниркових канальцях. Тривалість лікування в залежності від стану хворого становить від 14 до 21 днів. Подальший курс противірусной терапії може бути призначений у вигляді нерорального прийому препаратів ацикловіру до 3000 - 4000 мг на добу протягом 10 днів. По завершенні курсу терапії інколи проводять контрольне вірусологічне дослідження ліквору, але більш інформативним є вірусологічний контроль через 3 - 4 тижні від завершення курсу.

Можливі побічні дії та ускладнення

Ниркова недостатність - найбільш поширене і загрозливе ускладнення терапії ацикловіром. Уведення препарату здійснюється під постійним контролем рівня сечовини та креатініну в крові. Хворий повинен вживати не менше 1,5 - 2 літрів рідини на добу. При явищах ниркової недостатності дозу препарату зменшують.

Диспесичні та диспептичні явища усувають шляхом призначення церукалу, мотіліуму, ферментних та адсорбуючих препаратів.

При дерматиті або флебіті в місті уведення препарату призначують десенсебілізуючу, протизапальну, антиагрегантну терапію.

Для запобігання пригнічення кісткового кровотворення та порушення функції печінки проводять контрольні аналізи крові та печінкові проби.

Нечастим ускладненням уведення препарату є епілептичні напади, при яких призначають антиепілептичні засоби під контролем ЕЕГ.

Патогенетична та симптоматична терапія

Призначається терапія, що направлена на підтримання функцій дихання та серцево-судинної діяльності, водно-електролітного балансу, профілактику та лікування вторинних бактеріальних та трофічних порушень (аспіраційної пневмонії, пролежнів, сечових інфекцій, тромбозу глибоких вен гомілки). Для зменшення внутрішньочерепної гіпертензії призначують осмодіуретики. При необхідності проводять комплекс реанімаційних заходів. Доцільність призначення глюкокортикоідної терапії сумнівна.

Резидуальні явища енцефаліту

Наслідки енцефаліту проявляються у вигляді амнезії, афазії, деменції, змін особистості, епілепсії, стійких парезів. Важливе значення має реабілітаційна терапія, яка складається із медикаментозної (метаболичні, судинні препарати, ноотропи, антипарксизмальні засоби) терапії, лікувальної гімнастики та фізіотерапевтичних заходів, психологічної допомоги хворим.

Критерії якості лікування

4. Клінічний - ступінь регресу психо-неврологічної симптоматики.

5. Нейровізуліаційний - ступень зменшення зони ураження головного мозку.

6. Комплексна оцінка якості життя пацієнта.

Тривалість лікування в спеціалізованому стаціонарі

Термін перебування у спеціалізованому стаціонарі обумовлений станом хворого, ступенем розладу життєво важливих систем організму та виразністю резидуальних явищ.

Вимоги до режиму праці, відпочинку

Визначаються індивідуально з урахуванням досягнутого рівня регресу неврологічної та, у деяких випадках, психіатричної симптоматики.