Для встановлення діагнозу виконуються такі загальні
критерії:
G1. Спостерігається наявність кожної з таких ознак:
1) Погіршення пам'яті, найбільш помітне при
засвоєнні нової інформації, хоча в більш важких випадках може порушуватися і
відтворення раніше засвоєної. Це стосується як вербального, так і
невербального матеріалу. Зниження пам'яті повинне підтверджуватися
достовірними об'єктивними анамнестичними даними. Ці дані варто доповнити
(якщо є така можливість) результатами нейропсихологічного тестування або
кількісної оцінки когнітивних здібностей. Рівні вираженості погіршення
пам'яті (граничне діагностичне значення має легкий ступінь) варто оцінювати в
такий спосіб:
Легкий ступінь. Утрата пам'яті виражена настільки,
що це відчутно ускладнює повсякденну діяльність, хоча стан усе-таки дає змогу
хворим вести незалежне існування. Порушене головним чином засвоєння нового
матеріалу. Наприклад, інвалід відчуває ускладнення, пов’язані з фіксацією,
збереженням та відтворенням інформації, постійно необхідної у повсякденному
житті. Він не може згадати, куди поклав ту чи іншу річ; постійно забуває про
призначені зустрічі, дати та строки, пов’язані з досягнутою з якого-небудь
питання домовленістю; нездатний утримувати в пам’яті інформацію, що недавно
повідомили члени сім’ї.
Помірний ступінь. Порушення пам'яті являє собою
серйозну перешкоду для самостійного способу життя. Утримується тільки
надзвичайно глибоко засвоєний або дуже знайомий матеріал. Нова інформація
утримується лише зрідка і досить ненадовго. Хворий не в змозі згадати навіть
основні відомості – наприклад, не може відповісти на питання про те, де живе,
чим займався декілька годин потому, як звати добре знайомих йому людей.
Важкий ступінь. Цей ступінь порушення пам'яті
характеризується повною втратою здатності утримувати нову інформацію.
Зберігаються лише окремі фрагменти раніше засвоєних даних. Хворий не впізнає
навіть близьких родичів
2) Зниження інших когнітивних функцій
характеризується погіршенням мислення і здатності до логічних суджень (через
що хворий не в змозі впоратися із завданнями щодо планування та організації),
а також у цілому процесів обробки інформації. Слід прагнути до того, щоб
отримати від осіб, які добре знають пацієнта, об’єктивні дані, які свідчать
про наявність таких порушень, доповнивши ці матеріали (якщо є така
можливість) результатами нейропсихологічного тестування або кількісної оцінки
когнітивних здібностей. Повинно бути встановлено зниження порівняно з
попереднім, більш високим, рівнем продуктивності.
Ступінь ослаблення когнітивних здібностей (порогове
діагностичне значення має легкий ступінь) оцінюється наступним чином:
Легкий ступінь. Через порушення когнітивних
здібностей хворий гірше справляється зі своїми звичайними справами, однак не
до такого ступеня, що це призвело до залежності від оточуючих. Водночас для
нього стає непосильним виконання більш складних повсякденних завдань, а також
участь у деяких формах проведення дозвілля.
Помірний ступінь. У результаті зниження
інтелектуальних здібностей хворий у повсякденному житті потребує сторонньої
допомоги (в тому числі не в змозі самостійно робити покупки у магазинах та розумно
поводитися з грошима); він може виконувати лише найпростішу домашню роботу.
Інтереси, форми прояву активності усе більше обмежуються і погано
підтримуються.
Важкий ступінь. Стан характеризується повною (або
майже повною) відсутністю явних ознак інтелектуальної діяльності. Загальну
тяжкість деменції доцільно визначати визначати, базуючись на максимальному
рівні порушення пам’яті або інших когнітивних здібностей, залежно від того,
що порушено сильніше, наприклад, поєднання легкого порушення пам’яті і помірного
інтелектуального зниження вказує на деменцію помірної тяжкості
G2. Зберігається орієнтування в навколишньому
середовищі, тобто відсутнє потьмарення свідомості протягом періоду часу,
достатнього для виразного виявлення симптомів, перерахованих у критерії G1.
Якщо на тлі деменції спостерігаються епізоди делірію, то діагностику деменції
слід відкласти
G3. Відзначається зниження емоційного контролю або
мотивації, чи зміна соціальної поведінки, що виявляється щонайменше однією з
таких ознак:
1) емоційна лабільність, 2) дратівливість; 3)
апатія; 4) огрубіння соціальної поведінки
G4. Для достовірного клінічного діагнозу
симптоми, описані в критерії G1, повинні спостерігатися чітко протягом як
мінімум шести місяців; до закінчення цього терміну діагноз може бути лише
попереднім
|