ВІЛ-інфекція у дорослих та підлітків; Клінічний протокол |
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
Клінічний протокол
антиретровірусної терапії віл-інфекції у дорослих та підлітків
2003 рік
Доказованість: А, В
Розробники: Зав. відділенням СНІДу Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України Антоняк С.М. Директор Українського Центру профілактики і боротьби зі СНІДом д.м.н., професор Щербінська А.М.
Консультант: Лапушенко О.В., д.м.н., професор Вовк А.Д.
Рецензент: Зав. кафедрою інфекційних хвороб КМАПО, д.м.н., професор Гебеш В.В.
Відповідальний редактор: к.м.н. Круглов Ю.В.
Клінічний протокол антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції дорослих та підлітків розроблений на основі ”Scaling up Antiretroviral Therapy in Resourse-Limited Settings”. Guidelines for a public health approach. World Health Organization. June, 2002 та “Consultation for the development of protocols for HIV care for Ukraine and other Commonwealth Independent States countries, WHO HQ, May 5-8, 2003”.
список прийнятих скорочень
ВСТУП
ВІЛ-інфекція – тривала інфекційна хвороба, що розвивається внаслідок інфікування вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) та характеризується прогресуючим ураженням імунної системи. Неліковане захворювання, викликане ВІЛ, починається з інфікування, після якого часто виникає “гострий ретровірусний синдром”, після чого захворювання прогресує до пізньої стадії поширеної ВІЛ-інфекції. У дорослих цей процес триває в середньому біля 10 років. Почавши з моменту інфікування, вірус неперервно й швидко реплікується та мутує, унаслідок чого збільшується різноманітність вірусу, він підлягає еволюції у результаті природнього відбору. В осіб, заражених ВІЛ, часто має місце тривалий період клінічної латентності, однак вірус ніколи не перебуває в дійсно латентному стані, а активно розмножується. Вірусне навантаження є найвищим у лімфатичних вузлах та інших органах, що мають лімфоїдну тканину. З інфікування також починається ураження імунної системи. Повільно, але неухильно руйнуються незамінні компоненти імунної системи господаря, і на певному етапі виключається розвиток ефективної імунної відповіді не лише щодо ВІЛ, але й щодо інших збудників. Настає фаза опортуністичних інфекцій та злоякісних пухлин, які характеризують “синдром набутого імунодефіциту” (СНІД). У результаті ускладнень, спричинених опортуністичними інфекціями та/або злоякісними захворюваннями настає смерть зараженої ВІЛ людини. Антиретровірусна терапія (АРТ) дає можливість відновити функцію іммунної системи, знизити захворюваність та смертність, пов’язану з ВІЛ-інфекцією, продовжити життя ВІЛ-інфікованих, підвищити якість життя. АРТ повинна стати невід’ємним компонентом програми надання комплексної медичної допомоги ВІЛ-інфікованим, поряд із профілактикою та лікуванням опортуністичних інфекцій і паліативною допомогою. Політика щодо АРТ дорослих та підлітків в Україні базується на таких принципах: · Лікування слід надавати усім пацієнтам, які потребують його за медичними показаннями та висловили бажання лікуватися, у тому числі споживачам ін’єкційних наркотиків, працівникам комерційного сексу та іншим соціальним групам населення. На прийняття рішення про проведення антиретровірусної терапії не повинні впливати політичні або соціальні фактори. · Спостереження за ВІЛ-інфікованими дорослими та підлітками здійснюється спеціалістами з ВІЛ-інфекції/СНІДу з Центрів профілактики та боротьби зі СНІДом (діагностика ВІЛ-статусу, моніторинг імунного статусу, проведення АРТ), лікарями-інфекціоністами інфекційних стаціонарів та КІЗів. Поряд із цим слід розробити діючу систему скерувань пацієнтів до різних служб медичної допомоги, щоб надати ВІЛ-інфікованим пацієнтам можливість отримати усі необхідні види допомоги в межах місцевої системи охорони здоров’я. · Початок та проведення АРТ у ВІЛ-інфікованих дорослих та підлітків повинно здійснюватися у відповідності із затвердженим МОЗ України Клінічним протоколом. Необхідним є забезпечення навчання лікарів, які проводять лікування хворих на ВІЛ-інфекцію та організація консультативної допомоги клініцистами, що мають досвід проведення АРТ. · Клінічний протокол АРТ дорослих та підлітків базується на рекомендаціях ВООЗ, враховує специфічні особливості системи охорони здоров’я, спектр антиретровірусних препаратів, зареєстрованих в Україні (оригінальні запатентовані препараті й генерики, з підтвердженою біоеквівалентністю оригінальним препаратам, прекваліфіковані ВООЗ), можливості контролю за проведенням терапії. З появою нових науково обгрунтованих даних про препарати, схеми лікування та моніторингу, при реєстрації нових ліків АРТ, при покращенні матеріально-технічних можливостей, протокол АРТ повинен переглядатися й удосконалюватися. · Лікування ВІЛ-інфікованих пацієнтів включає широкий спектр видів допомоги. Покращення стану пацієнтів, які поки що не готові приймати антиретровірусні препарати або не потребують їх на даний момент, можливо домогтися з допомогою профілактики опортуністичних інфекцій, спостереження за протіканням та лікування інших хронічних захворювань, а також надання психосоціальної допомоги. · Слід проводити індивідуальну оцінку готовності кожного пацієнта до дотримання режиму АРТ, виявляти перешкоди строгому дотриманню режиму прийому препаратів та розробляти опимальні способи їх подолання. · Вкрай важливо забезпечити неперервність антиретровірусного лікування пацієнтів, що базується на складанні детальних заявок про потреби в медикаментах та своєчасній закупівлі й постачанні ефективних лікарських засобів. · Найбільш приоритетними заходами з точки зору забезпечення ефективності лікування є: навчання пацієнтів, контроль дотримання режиму прийому препаратів та допомога пацієнтам у дотриманні режиму лікування. · Програми антиретровірусного лікування споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН) повинні обов’язково містити надання наркологічної допомоги, оскільки без наркологічного лікування, у тому числі проведення заміщувальної терапії, практично неможливо вирішити проблему дотримання режиму антиретровірусної терапії у СІН. · Залучення людей, що живуть з ВІЛ (ЛЖВ) до підтримки високого рівня прихильності до АРТ, до навчання інших ВІЛ-інфікованих, до організації догляду й підтримки є вкрай важливим для забезпечення ефективності лікування ВІЛ-інфекції/СНІДу. Метою даного документа є створення єдиної стандартизованої системи надання допомоги інфікованим ВІЛ особам, яка базується на дотриманні послідовності та координації зусиль медичних працівників, які надають допомогу ВІЛ-інфікованим особам з використанням для цього найбільш економічно ефективних способів. У документі наводяться дані про антиретровірусні лікарські препарати, дозволені до застосування в Україні.
основні характеристики вІЛ-інфекції
етіологія та деякі епідеміологічні характеристики
Збудник. Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) належить до підродини лентивірусів з родини ретровірусів. Визначають два типи вірусу, які відрізняються структурою геному та серологічними характеристиками: ВІЛ-1, ВІЛ-2. Типи ВІЛ поділяють на субтипи, позначувані латинськими літерами. Поширеність. ВІЛ-інфекція є широко поширеною, найчастіше визначається серед вразливих контингентів населення з високим ризиком інфікування, до яких належать споживачі ін’єкційних наркотиків (СІН); чоловіки, що вступають у статевий зв’язок з чоловіками (ЧСЧ); особи, що часто змінюють статевого партнера. Однак, у зв’язку з розвитком в Україні епідемії, ВІЛ-інфекцію можна виявити також в осіб, що формально не належать до вразливих контингентів. У зв’язку з особливостями передачі, ВІЛ-інфекція вражає переважно осіб у молодому віці. У випадку переважання на території заражених ВІЛ СІН або ЧСЧ серед інфікованих осіб за статевою ознакою кількісно переважають чоловіки. При залученні до епідеміологічного процесу гетеросексуального населення, співвідношення статей серед заражених контингентів вирівнюється. Більш ніж 80 % ВІЛ-інфікованих проживає у країнах, що розвиваються, де у 80 % випадків ВІЛ передається статевим шляхом (70 % – в результаті гетеро- та 10 % – гомосексуальних контактів). Джерело – заражена людина на всіх стадіях захворювання. Шляхи передачі ВІЛ. Існує три основні шляхи передачі ВІЛ: · статевий; · парентеральний: при переливанні інфікованої крові та її препаратів, використанні контамінованого ВІЛ медичного інструментарію та/або розчинів, у тому числі при ін’єкційному споживанні наркотиків, трансплантації органів ВІЛ-інфікованого донора; · перинатальний: від інфікованої матері до дитини під час вагітності та пологів (вертикальний), а також під час грудного вигодування від інфікованої матері до дитини (горизонтальний). Описано випадки зараження від інфікованої дитини матері-годувальниці.
життєвий цикл віл.
Проникнення ВІЛ у клітини. Звичайно інфекція починається тоді, коли частинка ВІЛ, що містить дві копії ВІЛ РНК, зустрічається з клітиною, на поверхні якої знаходиться структура під назвою група 4 (Claster Designation 4 = CD4). Клітина, що містить на поверхні таку молекулу, має назву CD4-позитивної (CD4+). Одна або декілька молекул gp120, що входять до складу вирусу, міцно пов’язуються з молекулою (або молекулами) CD4. Мембрани вірусу та клітини зливаються, цей процес, імовірно, відбувається за участі gp41 вірусу та іншої молекули, яка є “кофактором злиття” і знаходиться на поверхні клітини (виявлено два кофактори злиття для різних типів штамів ВІЛ). Після злиття вірусна РНК, білки й ферменти потрапляють у клітину. Хоча CD4+ Т-лімфоцити є головною мішенню для ВІЛ, інші клітини імунної системи, що містять молекули CD4 на своїй поверхні, також інфікуються. До цих клітин належать довгоживучі клітини (моноцити й макрофаги), які можуть накопичувати велику кількість вірусу; таким чином, вони виступають резервуарами ВІЛ. ВІЛ може також інфікувати клітини, які не містять CD4 на своїй поверхні, використовуючи для цього інші контактні молекули. Наприклад, клітини центральної нервової системи можуть інфікуватися через рецептор під назвою галактозил цераміду. Роль кофакторів злиття ВІЛ у цьому процесі зараз є об’єктом інтенсивних досліджень. Поширення ВІЛ від клітини до клітини може відбуватися також за рахунок здійснення за допомогою CD4 злиття інфікованої клітини з неінфікованою клітиною в результаті взаємодії gp120 – CD4, при цьому утворюються гігантські багатоядерні клітини та синцитій. Зворотня транскрипція. У цитоплазмі клітини зворотня транскриптаза ВІЛ здійснює перетворення вірусної РНК у ДНК. Порушення саме цієї стадії життєвого циклу ВІЛ викликають антиретровірусні препарати двох класів: нуклеозидні інгібітори зворотньої транскриптази (НІЗТ), а саме зидовудин, диданозин, ставудин, ламівудин, абакавір та ненуклеозидні інгібітори зворотньої транскриптази (ННІЗТ) - невірапін, іфавіренц, зареєстровані в Україні для лікування хворих на ВІЛ-інфекцію. Інтеграція. Новоутворена ВІЛ ДНК транспортується в клітинне ядро, де вона вбудовується у ДНК клітини хазяїна з допомогою ферменту ВІЛ інтегрази. Геном ВІЛ ДНК, включений у геном клітини хазяїна, має назву “провірусу”. В організмі людини, інфікованої вірусом імунодефіциту людини, ВІЛ ДНК можуть містити мільярди клітин. Транскрипція. Для утворення нових вірусів необхідно, щоб на матриці ДНК провірусу відбувався синтез копій РНК, які надалі використовуються для утворення вірусних білків за рахунок дії клітинних механізмів синтезу білків. Ці копії називаються інформаційними РНК (іРНК), а процес утворення іРНК має назву транскрипції. У транскрипції бере участь велика кількість власних ферментів клітини-господаря. Цей процес контролюється вірусними генами разом з механізмами клітини: вірусний ген tat, наприклад, кодує білок, який прискорює транскрипцію. Цитокіни (білки, що беруть участь у нормальному регулюванні імунної відповіді) можуть ініціювати транскрипцію. Такі молекули, як фактор некрозу пухлин (TNF-a) та інтерлейкін (IL-6), що виробляються у підвищеній кількості клітинами ВІЛ-інфікованих, можуть сприяти активації провірусів ВІЛ. Інші інфекції, наприклад, спричинені Mycobacterium tuberculosis, також можуть зініціювати транскрипцію ВІЛ РНК. Трансляція. Вірусна іРНК транспортується у цитоплазму. Вирішальну роль у цьому процесі відіграють білки ВІЛ. Наприклад, білок, який кодується геном rev, дає можливість іРНК, яка кодує структурні білки ВІЛ, транспортуватися з ядра в цитоплазму. Без білка rev структурні білки не утворюються. У цитоплазмі вірус рекрутує білок-синтезуючу систему клітини-хазяїна для утворення великої кількості вірусних білків та ферментів з використанням ВІЛ РНК як матриці. Цей процес має назву трансляції. Збирання та відгалуження. Новоутворені серцевинні (core) білки ВІЛ, ферменти та РНК зустрічаються безпосередньо на зовнішньому боці клітинної мембрани, тоді як білки вірусноі оболонки агрегують у самій мембрані. При цьому утворюється незріла вірусна частинка, яка відгалужується від клітини. Вона має оболонку, яка містить як клітинні білки, так і білки ВІЛ, що прийшли з клітинної мембрани. Під час цієї фази життєвого циклу вірусу серцевинна частинка вірусу є незрілою, і вірус ще не є інфекційним. Довгі ланцюги білків та ферментів, які входять до складу незрілого вірусного серцевинного компонента, розщеплюються тепер на менші фрагменти за допомогою вірусного ферменту, який називається протеаза. Цей етап призводить до утворення зрілих вірусних частинок. Лікарські препарати, що мають назву інгібіторів протеази (ІП), пригнічують цей етап життєвого циклу вірусу. Ряд препаратів цієї групи, зокрема саквінавір, ритонавір, індинавір, нелфінавір, лопінавір з ритонавіром дозволено застосовувати в Україні.
розлад імунних функцій при віл-інфекції
Порушення імунних функцій під впливом ВІЛ полягає у виснаженні субпопуляції клітин CD4+, пригніченні їх реакції на антигени та інших порушеннях їхніх функцій. В основі імунодефіциту при ВІЛ-інфекції лежить прогресуюче зменшення кількості СD4+ T-лімфоцитів, що є результатом їх постійного руйнування та недостатнього поповнення їх кількості з клітин-попередників. Середня тривалість півжиття вірусу та інфікованих клітин у циркуляції становить менш ніж 2 доби. Щодня з інфікованих клітин вивільняється 109 – 1010 вірусних частинок і така ж кількість нових клітин підлягає інфікуванню ВІЛ та гине. Втрачається здатність цитотоксичних Т-клітин до ВІЛ-специфічної відповіді. При цьому зростає кількість активованих та ареактивних Т-клітин CD8+, зростає вміст b-2-мікроглобуліну й неоптерину в сироватці, відбувається поліклональна В-клітинна активація, зростає утворення аутоантитіл та імунних комплексів.
розвиток віл-інфекції без антиретровірусної терапії (арт)
Розвиток нелікованої ВІЛ-інфекції ділиться на такі стадії:
зараження вірусом гострий ретровірусний синдром
відновлення + сероконверсія безсимптомна хронічна
ВІЛ-інфекція симптоматична ВІЛ-інфекція/СНІД
смерть. Гострий ретровірусний синдром супроводжується різким падінням кількості клітин CD4, високою плазмовою віремією (що відбивається у високій концентрації РНК ВІЛ у плазмі крові). Кількісний рівень РНК ВІЛ у плазмі крові зазвичай визначають терміном “вірусне навантаження” (ВН)Клінічне відновлення супроводжується зниженням рівня плазмової віремії внаслідок розвитку цитотоксичної реакції T-клітин (CTL). Кількість клітин CD4 різко зменшується через загибель клітин, викликану ВІЛ. Зниження кількості числа CD4 клітин пов’язано із зростанням ВН в крові. Концентрації РНК ВІЛ у плазмі крові спочатку вибухоподібно зростають в гострому періоді інфекції, а потім знижуються до певного стабільного показника в результаті сероконверсії та розвитку іммунної відповіді. У міру прогресування інфекції рівень РНК ВІЛ поступово зростає. Пізня стадія захворювання характеризується кількістю CD4 <200 кл/мм3 та розвитком опортуністичних інфекцій, певних видів пухлин, дистрофією і неврологічними ускладненнями. Середня тривалість життя нелікованого пацієнта після падіння рівня CD4 нижче 200 кл/мм3 – 3,7 років; середній показник CD4 при настанні першого СНІД-визначального (СНІД-індикаторного) ускладнення становить 60-70 кл/мм3; середня тривалість життя після появи першого СНІД-визначального ускладнення – 1,3 роки.
первинні клінічні прояви віл-інфекції та гострий ретровірусний синдром
Після зараження ВІЛ у 30-90% інфікованих через 2–3 тижні розвивається клініка “гострої інфекції”, яка може виявлятися лихоманкою, фарингітом, збільшенням лімфовузлів, печінки й селезінки, розладами кишківника, різноманітними шкірними висипаннями; можливий розвиток менінгеального синдрому (Додаток 1). На стадії гострої інфекції, внаслідок транзиторного зниження рівня СD4+ T-лімфоцитів можуть розвиватися клінічні прояви вторинних захворювань (кандидози, герпетична інфекція та ін.). Ці прояви, як правило, слабо виражені, короткочасні, добре піддаються терапії, але можуть бути й важкими. Початок періоду гострої інфекції, як правило, випереджує сероконверсію, тобто появу антитіл до ВІЛ. Діагноз ВІЛ-інфекції на даній стадії встановлюється на підставі епідеміологічних даних і лабораторно може підтвердитися виявленням у сироватці крові антигена p24, виявленням РНК ВІЛ у плазмі (дослідження ВН)*. Тривалість клінічних проявів гострої інфекції від декількох днів до кількох місяців (переважно становить 2-3 тижні), після чего захворювання переходить у безсимптомну інфекцію або стадію персистуючої генералізованої лімфаденопатії (ПГЛ). Гостра інфекція (гострий ретровірусний синдром), безсимптомна інфекція, ПГЛ є первинними клінічними проявами ВІЛ-інфекції, оскільки вони пов’язані головним чином з активністю ВІЛ. В одиничних випадках гостра інфекція може переходити в стадію вторинних захворювань. · Діагноз ВІЛ-інфекції, встановлений на підставі визначення ВІЛ РНК, повинен бути підтверджений стандартними методами (серологічний аналіз із використанням Western Blot через 2-4 місяці після початкового тесту, який дав невизначений або негативний результат).
сучасна термінологія, яка стосується нелікованого хронічного захворювання, викликаного віл
БІ (Безсимптомна ВІЛ-інфекція) Характеризується відсутністю будь-яких клінічних проявів захворювання. У хворих з БІ в крові визначаються антитіла до антигенів ВІЛ. Рівень РНК ВІЛ у крові на протязі тривалого часу часто залишається низьким, маскуючи дуже швидкі темпи реплікації вірусу та його руйнування у лімфоїдній тканині. У період клінічної латентності вірус ніколи не перебуває в дійсно латентному стані. У цей період відзначається поступове зниження рівня CD4+ T-лімфоцитів, у середньому із швидкістю 0,05 - 0,07 х 109 /л на рік.
ПГЛ (Персистуюча генералізована лімфаденопатія) Під ПГЛ маємо на увазі збільшення не менш ніж 2-х лімфовузлів у двох різних групах (за винятком пахових) у дорослих до розмірів більше 1см у діаметрі, яке утримується на протязі не менше 3-х місяців. Синдром ПГЛ є типовим проявом ВІЛ-інфекції на ранніх та середніх стадіях захворювання, однак не має прогностичного значення. Доведено, що у ВІЛ-інфікованих хворих з ПГЛ прогресія до стадії СНІДу (за визначенням CDC) відбувається так само, як і в хворих без ПГЛ-синдрому. Синдром ПГЛ залишається важливим клінічним проявом ВІЛ-інфекції і як синдром, що повинен диференціюватися від лімфаденопатії, спричиненої іншими захворюваннями або процесами, зокрема інфекційними захворюваннями (включно з туберкульозом) та лімфомами.
СНІД-АК (комплекс, пов’язаний зі СНІДом) Термін СНІД-АК більше не використовується. Зараз ми знаємо, що симптоми, що позначалися цим терміном, є виявом середньої стадії захворювання, викликаного ВІЛ. Слід відзначити, що й насправді поняття СНІД-АК, означає наявність симптоматичної ВІЛ-інфекції, яка, однак, не відповідає визначенню СНІДу, сформульованому CDC. Оскільки термін СНІД-АК не допомогає визначити місце хворого у періоді середньої стадії захворювання, що триває роками, він не становить жодної цінності ані в клінічній практиці, ані у звітності, ані при клінічних дослідженнях.
СНІД Термін СНІД продовжує використовуватися для позначення пізньої стадії ВІЛ-інфекції, коли імунодефіцит стає дуже вираженим, хоча назва “поширена стадія ВІЛ-інфекції” більшою мірою відповідає змісту. Визначення випадку СНІДу, дане CDC у 1987 році, доповнене в 1993 році (Додаток 2), продовжує залишатися цінним інструментом для вистановлення кінцевого критерію в клінічних дослідженнях та для епідеміологічної звітності, яка допомагає кількісно оцінити зростання епідемії ВІЛ-інфекції. Захворювання й стани, наявність яких у хворих дає можливість встановити діагноз СНІДу, називають СНІД-визначальними або СНІД-індикаторними (Додаток 3). Однак, для клінічної практики є несуттєвим, відповідає той чи інший хворий критеріям СНІДу за визначенням CDC, хоча це може певним чином емоційно вплинути на хворого, а також може бути важливим при включенні у певні соціальні програми та для отримання пільг. Концепція СНІДу як термінальної стадії імунодефіциту виявилася дещо нечіткою в результаті успіхів АРТ.
класифікація, визначення стадій віл-інфекції
Для опису прогресування ВІЛ-інфекції необхідною є номенклатура та класифікація з описом захворювання у стандартних загальноприйнятих термінах; такий опис може використовуватися для класифікації клінічних форм, для епідеміологічної звітності та для опису прогресії захворювання в процесі лікування або при клінічних дослідженнях. В Україні для характеристики хронічної ВІЛ-інфекції пропонується Клінічна класифікація стадій ВІЛ-інфекції в дорослих та підлітків, розроблена експертами ВООЗ (2002 р.).
використання аналізів вмісту cd4+ т-лімфоцитів та рівня віл рнк при прийнятті терапевтичних рішень
Для характеристики захворювання у даного конкретного хворого, визначення прогнозу, планування терапії та оцінки її ефективності кліницист повинен знати: наскільки далеко зайшло захворювання і наскільки швидко воно прогресує. У випадку нелікованого захворювання, викликаного ВІЛ, перший із вказаних параметрів найбільш інформативно виражається у вмісті СD4+ T-лімфоцитів, а другий – у кількості ВІЛ РНК у плазмі крові, що зазвичай називають вірусним навантаженням (ВН). Кількість СD4+ T-лімфоцитів відображає уже розвинутий ступінь ураження імунної системи, а рівень ВН – швидкість розвитку такого ураження, або швидкість, з якою прогресує захворювання – що дорівнює ризику в будь-який момент прогресії щодо наступного періоду. У свою чергу, швидкість прогресії відбиває швидкість реплікації ВІЛ в організмі. Існує кореляція ускладнень з рівнем СD4+ T-лімфоцитів (Додаток 4). Визначення кількості СD4+ T-лімфоцитів, проведене в динаміці дає можливість з високою точністю оцінити ризик розвитку опортуністичних інфекцій та інших станів, спричинених ВІЛ-інфекцією, оцінити ефективність проведення АРТ. Чинники, що впливають на рівень СD4+: аналітична варіативність (відбиває той факт, що показник клітин СD4+ залежить від трьох змінних: 1 – показника кількості лейкоцитів, 2 – відсотка лімфоцитів, 3 – відсотка клітин, що несуть рецептор СD4); сезонні й добові захворювання, деякі випадкові (інтеркуррентні) захворювання й лікування кортикостероїдами. У зв’язку з тим, що при деяких гострих інфекціях та значних хірургічних операціях спостерігається зниження кількості СD4+, дослідження СD4+ з метою характеристики протікання ВІЛ-інфекції рекомендується проводити через 4 тижні після такого епізоду. ВН корелює із швидкістю падіння кількості СD4+, служить важливим прогностичним показником і критерієм ефективності АРТ. Ефективність багатьох препаратів АРТ залежить від початкового рівня ВН. Вірогідність передачі ВІЛ при будь-якому виді контакту безпосередньо корелює з ВН. Чинники, що збільшують ВН: прогресія захворювання, невдале антиретровірусне лікування, активні інфекції (активний туберкульоз підвищує ВН у 5-160 разів), щеплення (наприклад, щеплення від грипу). Аналізи ВН у пацієнтів слід брати в періоди клінічної стабільності, як мінімум через 4 тижні після щеплень та інтеркурентних інфекцій, із використанням однієї і тієї ж лабораторії та однієї і тієї ж технології. Одночасне дослідження вмісту СD4+ T-лімфоцитів та рівня ВН, а також в динаміці, дає можливість найбільш точно прогнозувати протікання ВІЛ-інфекції (Додаток 5) та оцінювати ефективність АРТ.
підходи до антиретровірусної терапії
мета терапії
Клінічна мета: Продовження життя та покращення його якості.
Імунологічна мета: Імунна реконституція, як кількісна (показник вмісту CD4 в нормі), так і якісна (патоген-специфічна імунна відповідь).
Вірусологічна мета: Максимально можливе зменшення вірусного навантаження (найкраще < 20-50 копій/мл РНК ВІЛ) на якомога триваліший термін для того, щоб: · зупинити прогресію захворювання; · не допустити або затримати появу резистентності вірусу. Схеми лікування, яке частково пригнічує вірус, дають менш тривалий ефект і призводять до появи резистентного до ліків вірусу.
Терапевтична мета: Раціональне планування лікарських режимів для досягнення клінічних, вірусологічних та імунологічних цілей і при цьому: · зберегти можливості терапевтичного вибору; · звести до мінімуму побічі ефекти та токсичність препаратів; · максимізувати прихильність пацієнта до режиму лікування.
Епідеміологічна мета: Знизити частоту передачі ВІЛ.
стратегія і тактика арт
· Для ефективності терапії антиретровірусні препарати слід приймати неперервно, оскільки вони не виліковують хворого, не елімінують ВІЛ з організму, а лише пригнічують реплікацію вірусу. · Рекомендується до застосування високоактивна антиретровірус-на терапія (ВААРТ) – призначення кількох (як мінімум трьох) препаратів одночасно. ВААРТ забезпечує можливість зниження ВН до невизначального рівня, зменшує ризик розвитку стійкості щодо лікарських препаратів. · Не рекомендується застосовувати монотерапію –лікування одним антиретровірусним препаратом призводить до швидкого розвитку стійкості ВІЛ щодо лікарських препаратів. · Для ефективності терапії вкрай важливим є її своєчасне призначення та вибір оптимальної за ефективністю та переносимістю схеми. · Початкова схема лікування є найбільш важливою, оскільки з нею пов’язується найбільша вірогідність досягнення тривалої супресії вірусу. · Надзвичайно важливо максимально уникати будь-яких порушень прийому ліків. · Слід враховувати можливість і бажання пацієнта проводити лікування у строгій відповідності з призначеною схемою.
чинники, що впливають на вірогідність тривалої супресії вірусу
Дотримання режиму лікування: Надзвичайно важливо й необхідно чітко дотримуватися режиму лікування, оскільки існує сильна кореляція між вірусологічною відповіддю та дотриманням пацієнтом режиму лікування (Додаток 6). Дотримання режиму лікування > 95% (прийом пацієнтом > 95% призначеної річної дози препаратів АРТ) дає можливість досягти супресії вірусу в 80% випадків. Частота вірусологічної невдачі при дотриманні режиму < 95% становила > 50%.
Початкове вірусне навантаження: Більшість досліджень демонструє безпосередню кореляцію між початковим вірусним навантаженням і вірогідністю досягнення вірусної супресії до < 50 копій/мл або < 500 копий/мл. Винятками є EFV або LPV/rtv плюс 2 НІЗТ, які є однаково ефективними для пацієнтів з початковим вірусним навантаженням > 100 000 копій/мл у порівнянні з випадками нижчих вірусних навантажень. Початкове вірусне навантаження також визначає час, необхідний для досягнення рівня невизначального вірусу.
Історія лікування антиретровірусними препаратами: Початкова схема лікування є найбільш важливою, оскільки з нею пов’язана найбільша вірогідність досягнення тривалої супресії вірусу. Клінічні спостереження демонструють зворотню кореляцію між вірусологічною відповіддю (ефективністю лікування) та кількістю застосовуваних раніше препаратів, кількістю їх класів і тривалістю лікування. За даними Швейцарського Когортного дослідження (Swiss Cohort study) вірогідність зменшення вірусного навантаження до < 500 копій/мл при ВААРТ становила 91% серед пацієнтів, що не лікувалися раніше, і лише 75% серед пацієнтів з попереднім досвідом лікування. Серед пацієнтів, що досягли рівня невизначальності вірусу, імовірність збереження вірусного навантаження < 500 копій/мл через 2 роки становила 80% для пацієнтів, які не лікувалися раніше, та 62% для пацієнтів з досвідом лікування.
Найменше значення вірусного навантаження: Численні дослідження показують, що надир (найменше значення) вірусного навантаження дає можливість прогнозувати тривалість вірусологічної відповіді і насправді є єдиним найважливішим прогностичним чинником довгочасної відповіді.
Швидкість зменшення вірусного навантаження: Траєкторія реакції вірусного наванатження на терапію дає можливість прогнозувати найменше значення рівня РНК ВІЛ у плазмі та, відповідно, тривалість відповіді ВІЛ. Оптимальна і тривала вірусологічна відповідь у пацієнтів, що отримують ВААРТ і не лікувалися раніше, повинна відбиватися на показниках вірусного навантаження наступним чином: · зменшення на 0.7-1.0 log10 копій/мл через 1 тиждень лікування; · зменшення на 1.5-2.0 log10 копій/мл до < 5 000 копій/мл через 4 тижні; · зменшення до < 500 копій/мл через 8-16 тижнів та до < 50 копій/мл через 16-24 тижні.
Якщо не вдалося досягти таких показників, це може означати: · недостатню антиретровірусну ефективність застосовуваних препаратів; · недотримання пацієнтом режиму лікування; · формування резистентності вірусу; · неадекватні концентрації препаратів, викликані взаємодією ліків, поганою абсорбцією і т.д.
Чинники, що визначають клінічну прогресію (СНІД-визначальний діагноз або смерть) після початку ВААРТ: Наступні чинники є прогностичними щодо прогресії захворювання після початку ВААРТ:
· вірусне навантаження > 100 000 копій/мл до початку лікування; · вік > 50 років; · вживання ін’єкційних наркотиків; · гемоглобін < 14г% (чоловіки) або < 12г% (жінки).
характеристика антиретровірусних препаратів та принципи комбінацій груп препаратів для ваарт
На сьогодні для специфічної АРТ ВІЛ-інфекції як агенти, що впливають на ВІЛ, застосовуються препарати 3-х класів: · нуклеозидні інгібітори зворотньої транскриптази ВІЛ (НІЗТ); · ненуклеозидні інгібітори зворотньої транскриптази ВІЛ (ННІЗТ); · інгібітори протеази ВІЛ (ІП).
Нуклеозидні інгібітори зворотньої транскриптази ВІЛ (НІЗТ)
* виділено препарати, зареєстровані в Україні. Докладна інформація про препарати даного класу в додатку 7.
Ненуклеозидні інгібітори зворотньої транскриптази ВІЛ (ННІЗТ)
* виділено препарати, зареєстровані в Україні. Докладна інформація про препарати даного класу в додатку 8.
Інгібітори протеази (ІП)
* виділено препарати, зареєстровані в Україні. Докладна інформація про препарати даного класу в додатку 9. Рекомендовано застосовувати лікарські препарати та їх форми випуску, зареєстровані в Україні та прокваліфіковані (такі, що пройшли оцінку) ВООЗ.
Таблиця 1. Антиретровірусні препарати, зареєстровані в Україні для лікування дорослих та підлітків.
Таблиця 2. Режими дозування антиретровірусних препаратів для дорослих та підлітків
Принципи комбинацій груп препаратів для ВААРТ
Як правило, комбінують: · 2 НІЗТ* + 1 ІП ± мала доза Ритонавіру** · 2 НІЗТ + 1 ННІЗТ · 3 НІЗТ
У деяких випадках: · 1 ІП (± мала доза Ритонавіру) + ННІЗТ ± 1-2 НІЗТ
* Допустимі комбінації НІЗТ – AZT/3TC; d4T/3TC; d4T/ddI; AZT/ddI. Недопустимі комбинації НІЗТ – AZT/d4T (антагонізм та посилення токсичності). ** На даний час більшість препаратів ІП застосовують разом з ритонавіром, який діє виключно як фармакокінетичний підсилювач ІП, забезпечує стійкі концентрації ІП, високий індекс інгібірування (IQ). IQ – сурогатний маркер вираженості і тривалості пригнічення реплікації ВІЛ. IQ = Сtrough/EC50, де Сtrough – концентрація препарату в плазмі перед черговим прийомом, EC50 - концентрація препарату, необхідна для 50% пригнічення реплікації ВІЛ.
вибір та підготовка хворих до лікування
Перед початком АРТ слід провести обстеження, здійснити індивідуальну оцінку готовності пацієнта до дотримання режиму АРТ, встановити перешкоди для строгого дотримання режиму прийому препаратів та розробити оптимальні способи їх подолання. В обстеженні та виборі кандидатур до початку АРТ беруть участь лкар-специаліст з ВІЛ-інфекції, кваліфікована медична сестра, психолог-консультант та соціальний працівник-консультант. Соціальними працівниками можуть бути вивчені представники НПО, перевага надається ЛЖВ та їх близьким. показання для призначення антиретровірусної терапії
Рекомендації базуються на симптоматиці, показникові CD4 (бажане визначення), загальній кількості лімфоцитів та ВН (якщо можливо визначити). Припускається, що пацієнт готовий і хоче розпочати терапію і усвідомлює критичну важливість дотримання її режиму. Критерії відбору хворих для проведення антиретровірусної терапії АРТ проводиться хворим за наявності одного з наступних клінічних або лабораторних показників, у відповідності до класифікації ВООЗ:
* Дані приведені для визначення ВН методом зворотньої транскрипції-полімеразної ланцюговоїреакції (ЗТ-ПЛР).
Якщо у хворого спостерігаються симптоми активного туберкульозу або гострих опортуністичних інфекцій, рекомендується спочатку провести лікування активного туберкульозу або гострої опортуністичної інфекції, після чого перейти до АРТ.
Показання до АРТ базуються на рекомендаціях ВООЗ із застосування АРТ для лікування дорослих та підлітків з підтвержденою ВІЛ-інфекцією для територій з обмеженими ресурсами (Додаток 10). Показання до початку антиретровірусної терапії розділені на дві категорії у залежності від того, існує можливість визначення показника CD4+ чи ні. Замість показника CD4+ може використовуватися загальна кількість лімфоцитів (TLC), хоча це не рекомендується для безсимптомних пацієнтів, оскільки загальна кількість лімфоцитів відносно погано корелює з кількістю CD4+. Порог для початку терапії з використанням показника CD4+ – 200 кл/мм3. При використанні ЗКЛ рекомендується починати лікування, коли цей показник потрапляє в межі 1000-1200 кл/мм3 в пацієнта з клінічними симптомами ВІЛ-інфекції. · CD4 відомий. АРТ призначається таким категоріям хворих: - ВООЗ стадія IV (СНІД-визначальний діагноз) - ВООЗ стадія I-III при CD4 < 200 кл/мм3 · CD4 невідомий. АРТ призначається таким категоріям хворих: - ВООЗ стадія IV - ВООЗ стадія II або III при ОЧЛ < 1000-1200 кл/мм3 (не включаються асимптоматичні пацієнти незалежно від ЗКЛ). Згідно з рекомендаціями ВООЗ, пацієнти з вираженими клінічними проявами ВІЛ-інфекції (СНІД; розгорнута III стадія та IV стадія ВІЛ-інфекції за класифікацією ВООЗ для дорослих) повинні отримувати антиретровірусну терапію незалежно від кількості CD4+ лімфоцитів. Лікування також рекомендується призначати пацієнтам з ранніми клінічними проявами ВІЛ-інфекції (II і III стадії) та при безсимптомному протіканні захворювання (I стадія), якщо кількість CD4+ лімфоцитів наближається до рівня 200 клітин/мм3 або опускається нижче, або якщо процентний вміст CD4+ лімфоцитів нижче 15%. первинний огляд
Проведенню первинного огляду повинно передувати консультування з питань ВІЛ-інфекції та лабораторне обстеження, яке підтверджує діагноз ВІЛ-інфекції. Консультування повинно проводитися підготовленим спеціалістом: вивченими медичною сестрою і/або соціальним працівником-консультантом, і/або психологом, тобто не обов’язково лікарем. Після підтвердження діагнозу ВІЛ-інфекції консультування проводиться спеціалістом з вищою медичною освітою, бажано лікуючим лікарем. Метою клінічного обстеження є: · підтвердження клінічного діагнозу ВІЛ-інфекції; · визначення стадії захворювання; · виявлення у хворого вторинних та супутніх захворювань для визначення тактики подальшого ведення; · психологічна підтримка; · допомога у соціальній адаптації. Схему первинного обстеження пацієнта див. у Додатку 11 При первинному обстеженні, окрім огляду лікуючого лікаря, який включає збір анамнезу та фізикальне обстеження (Додаток 12), рекомендується проводити лабораторне обстеження пацієнта. Лабораторне обстеження (крім обстеження на антитіла до ВІЛ) рекомендується проводити або повторювати не більш, ніж за два тижні до початку АРТ. Перелік лабораторних досліджень: · дослідження на антитіла до ВІЛ з метою уточнення діагнозу; · загальний аналіз крові (з визначенням гемоглобіну, еритроцитів, тромбоцитів, лейкоцитарної формули, абсолютної кількості лейкоцитів та лімфоцитів); · биохімічий аналіз крові (білірубін та його фракції, АЛТ, АСТ, креатинін, глюкоза, ЛДГ, амілаза або ліпаза); · встановлення кількості CD4+ - лімфоцитів (при можливості); · при можливості проводиться визначення ВН; · дослідження крові на сифіліс; · загальний аналіз сечі; · дослідження калу на яйця глистів та найпростіші. Також проводяться: · шкірно-алергічна проба (туберкулінова), якщо не проводилася у найближчі 6 місяців; · рентгенографія органів грудної клітини, якщо не проводилася у найближчі 6 місяців; · при необхідності огляд спеціалістів (фтизіатра, гінеколога, невропатолога, окуліста, дерматолога, отоларинголога, психіатра). При встановленні у даного хворого клінічного діагнозу ВІЛ-інфекції слід обгрунтувати діагноз ВІЛ-інфекції на підставі епідеміологічних, клінічних та наявних лабораторних даних, потім визначити стадію захворювання, вказавши її характерні прояви.
Якщо у хворого встановлено гостре протікання опортуністичної інфекції або іншого захворювання, що супроводжується декомпенсацією функцій органів або систем, то в першу чергу слід провести етіотропне і патогенетичне лікування цих захворювань, стабілізувати стан і лише після цього розпочинати АРТ. Рівень CD4+ Т-лімфоцитів необхідно дослідити після зникнення симптомів гострого інфекційного захворювання (як правило через 4 тижні).
При наявності відповідних показань пацієнту слід запропонувати наркологічне консультування і лікування, психіатричну допомогу. Невід’ємною складовою початкового етапу надання допомоги ВІЛ-інфікованим повинна стати просвітницька робота з пацієнтами, яким слід розповісти про природу й особливості їхнього захворювання, про способи запобігання передачі інфекції іншим людям та про те, які можливості лікування ВІЛ-інфекції існують сьогодні, що є надзвичайно важливим для забезпечення прихильності АРТ. дотримання ваарт
Згідно даного посібника пацієнти повинні лікуватися за схемою ВААРТ тривалий час, практично все життя. Для успішного лікування важливо, щоб пацієнт строго дотримувався режиму лікування і виконував усі призначення лікаря. Доведено, що при ретельному дотриманні схеми лікування імовірність встановлення стійкого контролю за вірусом зростає, і навпаки, погане дотримання режиму лікування підвищує вірогідність негативного в вірусологічному плані результату, розвитку резистентності до ліків, що обмежує ефективність лікування. Дотримання (прихільність)терапії означає, що пацієнт: · вчасно приймає ліки; · приймає їх у необхідній, призначеній лікарем дозі; · дотримується рекомендацій щодо дієти. Для оптимального пригнічення розмноження вірусу за схемою ВААРТ необхідно суворо та чітко дотримуватися призначеного режиму; у ряді досліджень показано, що для досягнення оптимального результату хворий повинен прийняти 90-95% призначених доз, а нижчий рівень прийому препаратів частіше пов’язується з невдалим вірусологічним результатом. Причини пропуску доз: забудькуватість, завелика зайнятість, поїздки, сон, депресивний стан, наявність побічних ефектів, почування себе занадто хворим або, навпаки, здоровим. Чинники, за якими можна передбачити недостатнє дотримання лікування: · незадовільні стосунки між лікарем та хворим; · активне вживання наркотиків та алкоголю; · психічні захворювання в активній фазі, зокрема депресія; · самооцінка хворого недостатньо передбачає вірогідність дотримання, однак низька самооцінка має більше значення і до цього слід поставитися серйозна (звернутися за допомогою до психолога); · низький рівень грамотності та нездатність розібратися у призначених ліках; · відсутність надійного доступу до первинної медичної допомоги або до лікарського препарату. До вагомих чинників нестабільності, які можуть вплинути на дотримання лікування, також відносяться насильство в домашніх умовах та дискримінація. Дотримання лікування може погіршуватися через побічні ефекти препаратів, страх або пережитий досвід відомих побічних ефектів ВААРТ. Хворим, у яких виявлені чинники ризику поганого дотримання лікування, пропонується тимчасово відкласти початок ВААРТ. Наприклад, хворому, який зловживає наркотиками або страждає від психічного захворювання, може бути, корисно почати з лікування у психіатра або нарколога. На протязі 1-2 місяців, потрібних для лікування даних станів, можна обмежитися профілактикою опортуністичних інфекцій за показаннями та симптоматичним лікуванням станів, пов’язаних з відміною наркотиків і детоксикацією або симптомів психічного захворювання. Крім того, під час цього періоду можна оцінити готовність хворого до ВААРТ і провести навчання, яке стосується важливості дотримання призначеної схеми. На протязі цього терміну також можна вирішити інші проблеми, які є джерелом нестабільної поведінки хворих, наприклад, проблему бездомності. Хворих слід поінформувати і вони повинні погодитися з такою відстрочкою лікування на певний обмежений термін. Слід знати, що такі фактори як стать, раса, соціально-економічний статус, рівень освіти та вживання наркотиків у минулому, не є надійними прогностичними факторами поганого дотримання лікування. І навпаки, базуючись на більш високому соціально-економічному статусі та рівні освіти, відсутностсі зловживання наркотиками в минулому, не можна розраховувати на адекватне дотримання лікування.
Жоден хворий не повинен автоматично викреслюватися з кандидатів на антиретровірусну терапію тільки тому, що деякі особливості поведінки або інші характеристики можуть видатися підставою для поганого прогнозу в плані дотримання лікування.
Прогностичні чинники чіткого дотримання лікування: · наявність емоційної і практичної підтримки; · здатність хворих включити прийом ліків у режим свого повсякденного життя; · усвідомлення того, що недотримання лікування призводить до резистентності щодо ліків; · усвідомлення важливості прийому всіх доз препарату; · відсутність відчуття незручності при прийомі ліків у присутності сторонніх людей; · регулярне дотримання графіка відвідування клініки. Прихильність ВААРТ на початковому етапі лікування залежить від: · рівня стресу, який відчуває пацієнт та ефективності його подолання; · віри в ефективність терапії; · стан балансу між відчутною перевагою від прийому терапії та наявністю обмежень, які накладає її прийом; · наявність соціально-психологічної підтримки. Використовуючи консультування, можна впливати на всі складові, від яких залежить дотримання терапії. Підготовка до ВААРТ включає консультування пацієнта лікуючим лікарем (а також бажано медичною сестрою, психологом, соціальним працівником-консультантом, підготовленими у питаннях АРТ). Питання для обговорення при консультуванні: · мета АРТ, механізм дії антиретровірусних препаратів; · щоденна схема прийому препаратів; · правила прийому препаратів (взаємозв’язок з їжею, іншими препаратами); · правила зберігання препаратів; · негативні наслідки порушення режиму і дозування антиретровірусних препаратів; · організація приому препаратів, якщо пацієнт працює; · правила і режим отримання антиретровірусних препаратів у лікувально-профілактичному закладі.
Лікар зообов’язаний дати пацієнту в письмовій формі щоденну схему лікування, із вказанням назви кожного препарату, його дози, кількості таблеток (капсул) на один прийом, часу прийому, співвідношення прийому препаратів з прийомом їжі, можливих побічних ефектів, імовірних порушень стану, при яких слід терміново звернутися до медичного працівника, дати особливі вказівки щодо використання та зберігання ліків.
Шляхи покращення прихильності АРТ
Шляхи покращення прихильності АРТ: хворий та схема лікування
Шляхи покращення прихильності лікуванню: медичний заклад та група супроводу АРТ
вибір схеми лікування першого ряду
Початкова схема лікування є найбільш важливою, оскільки з нею пов’язана найбільша вірогідність досягнення тривалої супресії вірусу. Схеми лікування першого ряду (початкової, стартової АРТ), рекомендовані в Україні, базуються на керівних принципах ВООЗ для територій з обмеженими ресурсами [квітень, 2002 г.] (Додаток 13).
Таблиця 3.Схеми АРТ першого ряду, рекомендовані в Україні
* Докладно про переваги та недоліки даних та інших антиретровірусних препаратів та комбінацій у Додатку 14.
Якщо пацієнт вже отримує яку-небудь схему ВААРТ і немає ознак її неефективності, рекомендується продовжувати розпочату раніше схему ВААРТ. особливості лікування ВІЛ-інфекції в окремих групах населенняпідходи до арт жінок у зв’язку з вагітністю
Жінкам, які можуть завагітніти та вагітним протипоказано приймати іфавіренц, оскільки існує небезпека тератогенної дії на плід. Жінки, яким призначається АРТ, повинні мати доступ до ефективних методів контрацепції для зменшення вірогідності небажаної вагітності. Важливо відзначити, що деякі антиретовірусні препарати (ННІЗТ: NVP та EFV і всі ІП із застосуванням RTV) можуть знижувати концентрацію оральних контрацептивів у крові, тому необхідним є застосування додаткової або альтернативної контрацепції для запобігання небажаній вагітності. Показання для початку антиретровірусної терапії для вагітних такі ж, як і в інших ВІЛ-інфікованих дорослих та підлітків, за єдиним винятком - прийом антиретровірусних препаратів не слід розпочинати у першому триместрі вагітності. Жінки, які постійно приймають антиретровірусні препарати, як правило, не повинні припиняти прийом препаратів при настанні вагітності, оскільки у даному випадку переваги АРТ для жінки є важливішими, ніж будь-який потенійний ризик для плоду. Також враховуються поширені побічні ефекти деяких комбінацій АРТ, які не рекомендується приймати вагітним (наприклад, d4T + ddI, як нуклеозидний компонент ВААРТ через підвищений ризик молочного ацидозу), крім випадків відсутності альтернативи.
підходи до арт у хворих з активною формою туберкульозу
Лікування ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які страждають на туберкульоз, є надзвичайно складною проблемою. У випадках, коли ВІЛ-інфекція та активна форма туберкульозу діагностуються одночасно, розпочинати АРТ краще за все після завершення курсу протитуберкульозного лікування, щоб запобігти посиленню токсичної дії препаратів на печінку та негативним ефектам взаємодії антиретровірусних і протитуберкульозних препаратів, особливо при застосуванні рифампіцину. Таким хворим призначають курс протитуберкульозної терапії, що включає рифампіцин; лікування проводять у протитуберкульозному закладі під строгим контролем медичного персоналу. Пацієнтам з високим ризиком прогресування ВІЛ-інфекції та високим ризиком летального кінця можна розпочати АРТ до завершення протитуберкульозного лікування, залучаючи лікаря-консультанта з ВІЛ-інфекції. Рекомендації щодо вибору схеми лікування: необхідно враховувати, що більшість ІП є несумісними з рифампіцином (рифабутин у меншій мірі взаємодіє з ІП та препаратами класу ННІЗТ, тому його можна призначати замість вместо Рифампіцину). При виборі схеми ВААРТ краще орієнтуватися на препарати класу ННІЗТ або трикомпонентну схему НІЗТ (AZT/3TC/ABC).
Таблиця 4. Антиретровірусна терапія при супутній інфекції туберкульозу
підходи до арт споживачів ін’єкційних наркотиків (сін)
СІН, яким необхідна АРТ, слід забезпечити доступ до цієї терапії для врятування життя. Фактори, що вимагають особливого розгляду для цієї групи населення, включають: · необхідність поєднувати достатньо хаотичний спосіб життя з умовами строгого дотримання прийому лікарських засобів; · потенційну взаємодію антиретровірусних препаратів з речовинами заміщувальної терапії (наприклад, метадоном). Хворим, активним СІН внаслідок ризику поганого дотримання лікування пропонується тимчасово відкласти початок ВААРТ. Хворому, який зловживає наркотиками може бути корисно розпочати лікування у психіатра або нарколога. На протязі 1-2 місяців, необхідних для лікування даних станів, можна обмежитися профілактикою опортуністичних інфекцій за показаннями і симптоматичним лікуванням станів, пов’язаних з відміною наркотиків; провести детоксикацію або лікування психічних розладів. Крім цього, під час даного періоду, можна оцінити готовність хворого до ВААРТ і провести навчання, яке стосується важливості дотримання призначеної схеми. На протязі цього терміну також можна вирішити інші проблеми, які є джерелами нестабільної поведінки хворих, наприклад, проблеми стосунків у сім’ї, подальної реабілітації, заміщувальної терапії і т.п. Хворих слід поінформувати, і вони повинні погодитися з такою відстрочкою лікування на певний обмежений час.
Жоден хворий не повинен автоматично викреслюватися з кандидатів на антиретровірусну терапію тільки тому, що деякі особливості поведінки або інші характеристики можуть видатися підставою для поганого прогнозу в плані дотримання лікування.
Необхідно розробляти програми, які поєднують лікування наркоманії та ВІЛ-інфекції. У таких умовах можна застосувати такі підходи, як терапія під безпосереднім наглядом (Directly observed therapy=DOT), коли хворий приймає ліки під наглядом медичного працівника (АРТ і заміщувальну терапію). У даному випадку важливим є вибір схем ВААРТ, які передбачають можливо мінімальну кількість прийомів доз препаратів, мінімальну кількість таблеток (капсул).
моніторинг антиретровірусної терапії
Моніторинг АРТ включає контроль: · ефективності лікування · несприятливих реакцій · дотримання лікування контроль ефективності здійснюваного лікування
Критерії ефективності АРТ
Клінічні критерії: · покращення клінічного стану; · зменшення частоти або відсутність опортуністичних інфекцій.
Имунологичні критерії:
Спотереження за кількістью СD4+ лімфоцитів у динаміці.
ВиВизначити
Вірусологічні критерії:
При можливості дослідження ВН. Очікується тривала супресія вірусу; мета – досягти невизначальної кількості ВН (< 50 копій/мл або < 400 копій/мл, у залежності від меж чутливості тест-системи) через 16-24 тижні АРТ. У даний час в Україні ця методика для планової оцінки ефективності здійснюваного лікування не використовується. При вровадженні в Україні кількісних методик визначення вірусного навантаження ця ситуація зміниться. Контроль CD4+ і ВН у динаміці див. Додаток15
визначення неефективності арт
При вирішенні питання про повну заміну схеми антиретровірусної терапії через її неефективність спершу треба визначити, що ми розуміємо як “неефективність” проведеної терапії. Неефективність лікування можна визначати за характером динаміки клінічних, імунологічних або вірусологічних показників.
Клінічна неефективність визначається як прогресування клінічних симптомів хвороби із розвитком опортуністичних інфекцій і/або злоякісних новоутворень на фоні лікування, здійснюваного достатньо довго для відновлення імунної системи до рівня, який може забезпечити захисний ефект від цих інфекцій. Цей стан слід відрізняти від синдрому відновлення імунної системи, який може розвинутися у перші кілька тижнів після початку прийому антиретровірусних препаратів, якщо у хворого на момент початку АРТ якась інфекція протікала субклінічно. Хоча лікування синдрому відновлення імунної системи є достатньо важким завданням, зміна режиму АРТ у цьому випадку не рекомендується.
Імунологічна неефективність терапії виражається у зниженні кількості СD4+ Т-лімфоцитів більш, ніж на 30% від максимально досягнутого на фоні терапії значення, або повернення до рівня, який був у пацієнта до початку терапії, або якщо кількість СD4+ Т-лімфоцитів знижується ще більше. Визначення імунологічної неефективності, яке базується на іншому імунологічному показнику, не існує, тому при неможливості підрахунку СD4+ лімфоцитів не можна про неї говорити.
Вірусологічна неефективність. Якщо у пацієнта рівень ВН через 24 тижні лікування зберігається на кількісно визначуваному рівні, то це вказує на недостатнє пригнічення реплікації вірусу. Причини вірусологічної невдачі: · недостатньо строге дотримання пацієнтом режиму лікування; · понижена ефективність обраної схеми лікування; · фармакологічна недостатність через поганий доступ лікувального агента (через погану абсорбцію, зв’язування білків або взаємодію ліків); · резистентність вірусу. Більшість випадків вірусологічної невдачі в перші 24 тижні застосування ВААРТ у пацієнтів, які не лікувалися раніше, спричинена недостатнім дотриманням режиму лікування або недостатньою ефективністю ліків, а більшість випадків невдачі на пізніших етапах лікування, після того, як вдалося досягти хорошої вірусологічної відповіді, викликана розвитком резистентності вірусу.
контроль несприятливих реакцій. побічні клінічні ефекти ваарт
Важливою у спостереженні за хворим, що отримує АРТ, є реєстрація несприятливих реакцій, що виникають у процесі лікування. Під несприятливими реакціями маються на увазі всі негативні зміни в стані пацієнта або результатах його фізикального, лабораторного, інструментального обстеження, незалежно від того, чи пов'язані вони, на думку лікаря чи пацієнта, із проведеною терапією, тому що цей зв'язок може бути виявлений пізніше. При виникненні несприятливих реакцій може бути проведене позапланове чи додаткове обстеження хворого для з'ясування причини. Застосування стандартизованих схем АРТ дозволяє лікарю і пацієнту бути готовим до виникнення найбільш типових несприятливих реакцій, обумовлених побічними ефектами АРТ. Пацієнту необхідно надати інформацію про найбільш поширені та найбільш небезпечні побічні ефекти тих препаратів, що він приймає. Його варто проінструктувати, що робити при появі тих чи інших симптомів. У більшості випадків досить заспокоїти пацієнта і призначити симптоматичне лікування. Це стосується найбільш поширених побічних ефектів, наприклад, нудоти і діареї. У деяких випадках необхідна заміна препаратів АРТ.
При виникненні важких і загрозливих для життя ускладнень (наприклад, реакції гіперчутливості, гострого панкреатиту, некрозу печінки) потрібно негайне скасування АРТ і госпіталізація пацієнта для проведення патогенетичної і синдромної терапії.
Таблиця 5. Тактика ведення пацієнтів при виникненні поширених побічних ефектів препаратів ВААРТ, що застосовуються в схемах 1 і 2 ряду
Таблиця 6. Важкі побічні ефекти антиретровірусних препаратів, при розвитку яких виникає необхідність припинення прийому препарату: клінічні прояви, діагностика і тактика ведення пацієнтів
Таблиця 7. Контроль несприятливих реакцій
моніторинг дотримання режиму лікування
· Варто установити готовність пацієнта (і/чи підготувати його) до початку лікування. · Необхідно вирішити загальні проблеми: знання і розуміння процесів, що відбуваються і зв'язаних з цим питань, уміння справлятися з несприятливими реакціями на ліки, проблемами харчування, прийому великої кількості ліків з визначеною частотою. · Лікар повинний строго розраховувати кількість кожного препарату на 4 тижні. · У початковий період АРТ препарати доцільно видавати на 4 тижні. · Якщо пацієнт строго дотримується режиму лікування протягом 6 місяців, препарати АРТ можна видати на 12 тижнів. · Необхідно рекомендувати пацієнту приносити із собою препарати і їхні упакування на кожен візит до лікаря. · Необхідно оцінювати якість виконання призначень при кожному візиті пацієнта (підрахунок таблеток). Якість виконання призначень можна оцінити за формулою: (A - B) : A x 100%, де А – кількість таблеток, який необхідно було прийняти за 4 тижні; В – кількість прийнятих таблеток за 4 тижні. Оцінка: дотримання режиму на 95% і більше вважається гарним Дотримання режиму на 80% і менше вважається поганим, тому що швидко приводить до розвитку лікарської резистентності. · Використовувати підтримку інших: формувати комплексні команди (медичні сестри, інші пацієнти чи потенційні пацієнти і т.д.), співробітничати з НПО. · Рекомендувати пацієнту використовувати допоміжні засоби і пристрої: спеціальні контейнери для таблеток і капсул, картинки, календарі, пейджери, сигналізатори.
ВИБІР СХЕМИ ЛІКУВАННЯ ДРУГОГО РЯДУ
Показання до застосування схем лікування другого ряду: · Неефективність АРТ першого ряду, що визначається клінічними, імунологічними чи вірусологічними критеріями. · Непереносимість або токсичністі препаратів (препарату) АРТ першого ряду. · Виникнення в пацієнта захворювань не пов’язаних з ВІЛ-інфекцією і АРТ (наприклад, вірусний гепатит В та ін.), що вимагає зміни АРТ.
Рішення про зміну АРТ приймає лікар, що лікує хворого на підставі: · Аналізу результатів клініко-лабораторного обстеження; · Результатів визначення кількості СD4+* у динаміці; · Результатів ВН* (якщо проводиться); * Показники СD4+ і ВН, що є підставою для зміни терапії повинні бути визначені двічі з інтервалом у 2 тижні.
Принципи заміни препаратів АРТ при непереносимості: · Припустимо замінити препарат схеми лікування першого ряду, що пацієнт не переносить, на інший препарат того ж класу (ІП-ІП, НІЗТ-НІЗТ, ННІЗТ-ННІЗТ), але який не має подібних побічних ефектів. · Не слід скасовувати один препарат і залишати пацієнта на бі- чи монотерапії. · У випадку виникнення реакції гіперчутливості чи синдрому Стівенса-Джонсона, препарат, що викликав цю реакцію, необхідно скасувати і повторно ніколи не призначати. · У випадку зміни схеми терапії через токсичність, обумовлену класом препарату, варто дотримувати рекомендацій, зазначених у Додатку 16.
Принципи заміни препаратів АРТ при неефективності: · Якщо зміна АРТ обумовлена неефективністю терапії, доцільно замінити всі препарати схеми (особливо в умовах неможливості визначення, до якого препарату схеми розвинулася резистентність). · При неефективності схеми лікування, яка базується на ННІЗТ рекомендовано ІП у сполученні з новими препаратами класу НІЗТ.
· При неефективності схеми лікування, що базується на ІП (NFV) рекомендовано ННІЗТ у сполученні з новими препаратами класу НІЗТ
З приводу пацієнтів, у яких схеми лікування другого ряду виявилися неефективними, варто звертатися в Український центр профілактики і боротьби зі СНІДом, щоб розглянути можливість індивідуалізованого підходу до лікування пацієнта. Український центр профілактики і боротьби зі СНІДом буде мати можливість проводити лікування комбінованими препаратами (LPV/rtv, SQV/ rtv, IDV/ rtv), абакавіром, а також проводити контроль імунологічної і вірусологічної ефективності лікування, визначення лікарської стійкості (резистентності). ПЕРЕРИВАННЯ АРТ
Клінічні критерії переривання АРТ: Розвиток важких побічних ефектів АРТ, таких як реакція гіперчутливості, важка форма висипки, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний гепатит, гострий панкреатит, лактат-ацидоз, важкий ступінь периферичної нейропатії. Якщо існує необхідність перервати застосування тієї чи іншої схеми АРТ, пацієнт повинен бути проінформований про теоретичні переваги припинення прийому всіх антиретровірусних компонентів схеми одночасно у порівнянні з ситуацією, коли продовжується лікування одним чи двома препаратами; ця рекомендація зменшує імовірність появи резистентних форм вірусу.
СИСТЕМА СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ХВОРИМИ на ВІЛ-ІнфекціЮ
Медична допомога хворим на ВІЛ-інфекцію регламентована наказом №120 МОЗ України від 25.05.2000 року “Про удосконалення організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД”. диспансерне спостереження за ВІЛ-інфікованими
· Метою диспансерного спостереження за ВІЛ-інфікованими пацієнтами є надання своєчасної медичної допомоги, у тому числі психологічної підтримки. · Метою планового обстеження ВІЛ-інфікованого в період диспансерного спостереження є своєчасне виявлення загрози прогресування хвороби і призначення відповідного лікування. · Диспансерне спостереження здійснюється лікарями Центрів профілактики і боротьби зі СНІДом або КІЗів, інфекційних стаціонарів. · Доцільно медичне обслуговування ВІЛ-інфікованих організувати таким чином, щоб вони одержували первинну медичну допомогу в одній установі. · Повинне дотримуватися право пацієнта спостерігатися в медичній установі за власним вибором. · Пацієнту можуть знадобитися допомога психосоціальних служб, лікування супутніх захворювань, розладів, викликаних прийомом препаратів. · Відповідно до діючого законодавства, обстеження пацієнта в рамках диспансерного спостереження повинні проводитися з його добровільної згоди. · Рекомендується активне запрошення ВІЛ-інфікованих осіб на періодичні обстеження, але при цьому не повинно порушуватися їхнє право на відмову від обстеження і лікування. · Планові обстеження проводять 1 раз у 6 місяців, а хворих на пізніших стадіях ВІЛ-інфекції (стадії III і IV відповідно до класифікації ВООЗ) 1 раз у 3 місяці, а також у зв'язку з клінічною ситуацією. · Якщо відомо, що рівень CD4+ - лімфоцитів менше 350 клітин/мм3, планові обстеження проводяться 1 раз у 3 місяці. · Повторні обстеження проводяться за тією ж схемою, що і при первинному обстеженні (за винятком обстеження на антитіла до ВІЛ). · Консультації вузьких фахівців проводяться при наявності показань. Рентгенографію органів грудної клітини рекомендується проводити в плановому порядку, не частіше 1 разу на 6 місяців, не рідше 1 разу на рік. · Додаткові обстеження, крім вищевказаних, проводяться за клінічними показниками, тобто з появою клінічних ознак прогресування захворювання. · Після початку АРТ при диспансерному спостереженні проводиться контроль ефективності терапії і токсичних ефектів антиретровірусних препаратів. Після початку ВААРТ пацієнтів необхідно оглядати згідно з графіком (Додаток 17).
ВИЗНАЧЕННЯ СТІЙКОСТІ ЩОДО ЛІКІВ
Визначення стійкості ВІЛ до антиретровірусних препаратів є раціональним додатковим інструментом при виборі схеми антиретровірусної терапії. У поєднанні з детальною історією попередньої лікарської терапії та із зусиллями, спрямованими на максимальне дотримання призначеного режиму лікування, аналізи на стійкість щодо ліків можуть сприяти підвищенню переваг антиретровірусної терапії. Численні дослідження, проведені на хворих з історією застосування лікарських препаратів, продемонстрували сильну кореляцію між наявністю стійкості до ліків (визначеної за допомогою генотипного і фенотипного аналізу на резистентність) і вірусологічною неефективністю антиретровірусної терапії. Генотипні аналізи дозволяють визначити мутації стійкості до ліків, присутні в генах вірусу (а саме, у гені зворотньої транскриптази і протеази). Деякі генотипні аналізи включають визначення послідовності всього гену зворотньої транскриптази і протеази, інші аналізи використовують зонди для виявлення окремих мутацій, що призводять до формування стійкості до ліків. Генотипні аналізи можуть виконуватися відносно швидко, так що результати можуть бути отримані в межах 1-2 тижнів після одержання проби крові від хворого. Інтерпретація отриманих результатів вимагає оцінки набору мутацій, що селектуються різними антиретровірусними препаратами, а також можливості перехресної резистентності до інших лікарських препаратів, що викликається деякими з таких мутацій. Для кращої інтерпретації результатів генотипного тестування рекомендується проконсультуватися з лікарем-лабораторним фахівцем з стійкості ВІЛ до лікарських засобів. Фенотипні аналізи базуються на визначенні здатності вірусів до реплікації в присутності різних концентрацій антиретровірусних препаратів. У даний час налагоджено комерційний випуск наборів для автоматизованого фенотипного аналізу рекомбінантів, що дозволяють одержувати результати в межах 2-3 тижнів; однак, як правило, фенотипні аналізи є дорожчими в порівнянні з генотипними аналізами. При рекомбінантному фенотипному аналізі в структуру лабораторного клону ВІЛ шляхом клонування чи рекомбінації in vitro уставляють фрагменти генів зворотньої транскриптази і протеази, отриманих з ВІЛ РНК, виділеної з плазми крові хворого. Розмноження рекомбінантного вірусу при різних концентраціях препарату визначається шляхом експресії гену-репортера і порівнюється з розмноженням еталонного штаму ВІЛ. Розраховується концентрація препаратів, що пригнічують розмноження вірусу на 50 і 90% (тобто, IC50 і IC90), і відношення IC 50 для досліджуваного вірусу й еталонного вірусу розраховується як коефіцієнт збільшення IC50 чи як коефіцієнт стійкості. Інтерпретація даних за фенотипним аналізом стійкості ускладнюється недостатністю даних щодо специфічного рівня стійкості (коефіцієнт збільшення IC50), зв'язаного з неефективністю різних препаратів; у цьому випадку для інтерпретації результатів аналізу також може виявитися корисною консультація з фахівцем. До інших недоліків генотипного і фенотипного аналізу на стійкість відноситься відсутність єдиної гарантії якості для всіх наборів для аналізів, що існують в даний час, відносно висока вартість і нечутливість для невеликих популяцій вірусу; якщо в зразках присутні віруси, стійкі до лікарських препаратів, але їхній зміст складає менш 10-20% популяції вірусу в кровотоці, вони, імовірно, не будуть виявлені за допомогою існуючих у даний час аналітичних методів. Це обмеження є особливо важливим, коли проводиться інтерпретація даних по чутливості до лікарських препаратів, які хворий приймав у минулому, але які не входять у схему лікування, застосовувану на момент проведення аналізу. При розвитку лікарської стійкості до препарату, що у подальшому був відмінний, стійкий до такого препарату вірус може складати незначний, мінорний компонент, оскільки він утратив переваги у відношенні росту. Відповідно, аналізи на стійкість повинні проводитися, коли хворий застосовує свою схему антиретровірусної терапії, а дані, що свідчать про відсутність стійкості, повинні інтерпретуватися з обережністю, з огляду на схеми лікування, що застосовувалися раніше.
Використання аналізу на резистентність у клінічній практиці
· Аналізи на резистентність можуть бути корисними в контексті вірусологічно неефективної антиретровірусної терапії. · Як правило, не рекомендується проводити аналіз на резистентність перед початком антиретовірусної терапії при хронічній інфекції. Хоча описано факт передачі штамів ВІЛ, що володіють лікарською резистентністю. Рекомендації щодо використання аналізу на резистентність у клінічній практиці див. у Додатку 18.
ЛІКАРСЬКІ ВЗАЄМОДІЇ
При проведенні ВААРТ необхідно враховувати взаємодії лікарських препаратів з іншими препаратами. Пацієнт повинен радитися з лікарем, що проводить ВААРТ, щодо будь-якого лікарського засобу, рекомендованого йому іншими лікарями, на предмет сумісності з препаратами АРТ.
Ліки, що не слід застосовувати з ІП чи ННІЗТ наведені в Додатку 19.
Лікарські взаємодії, що вимагають модифікації доз або обережності наведені в Додатку 20.
Препарати, застосовувані при ВІЛ-інфекції, які мають токсичні ефекти, що перекриваються, наведені в Додатку 21.
постконтактна ПРОФІЛАКТИКАосновні положення.
Постконтактна профілактика (ПКП) являє собою короткостроковий курс антиретровірусних препаратів для зниження імовірності розвитку ВІЛ-інфекції після контакту з біологічними рідинами, сполученого з ризиком інфікування ВІЛ ( що відбулося на робочому місці, при статевих зносинах або при уколі голкою). Для медичних працівників ПКП повинна бути включена в комплексний універсальний перелік заходів щодо попередження інфікування медичних працівників на робочому місці. Ризик небезпечного контакту з ВІЛ при уколі голкою та в інших ситуаціях існує в багатьох медичних установах, що погано забезпечуються захисними засобами, особливо якщо поширеність ВІЛ-інфекції серед пацієнтів, що відвідують ці установи, висока. Можливість одержання ПКП може знизити частоту випадків розвитку ВІЛ-інфекції в медичних працівників, що заразилися на робочому місці. Припускають, що наявність можливості одержати ПКП зменшить небажання медичних працівників обслуговувати ВІЛ-інфікованих пацієнтів, а для медичних працівників, що побоюються ризику інфікування ВІЛ на робочому місці і подумують про звільнення за власним бажанням, послужить аргументом проти звільнення. ПКП необхідно також проводити особам, що укололися (чи були уколоті) голкою не на робочому місці (наприклад, жертвам насильства). Вона також проводиться споживачам внутрішньовенних наркотиків при випадковому контакті з ВІЛ. ПКП необхідно також проводити жертвам сексуального насильства, якщо мав місце статевий контакт. універсальні запобіжні заходи
У медичних установах ПКП повинна бути однією зі складових цілісного підходу до профілактики інфікування на робочому місці збудниками, що передаються з кров’ю. Необхідно, щоб цей підхід ґрунтувався на застосуванні універсальних запобіжних заходів. Універсальні запобіжні заходи – це міри інфекційного контролю, що рекомендуються, що знижують ризик передачі інфекційних збудників між пацієнтами і медичними працівниками через контакт із кров’ю й іншими біологічними рідинами. Беручи до уваги неможливість виявлення всіх людей, інфікованих збудниками, що передаються з кров’ю, в основу опублікованого посібника із захисту медичних працівників від ВІЛ і вірусів гепатиту було покладено наступний принцип: із усіма пацієнтами необхідно поводитися так, начебто вони заражені інфекціями, що передаються з кров’ю. Виконання універсальних запобіжних заходів має на увазі, що варто відноситися до будь-якого контакту з кров’ю й іншими біологічними рідинами як до небезпечного і уживати відповідних заходів захисту, а не покладатися на власну проникливість щодо віднесення того чи іншого пацієнта до групи “високого ризику”. Ризику зараження на робочому місці піддаються медичні працівники (наприклад, медичний персонал державних і недержавних медичних установ, у тому числі лабораторій, співробітники бригад швидкої допомоги, студенти медичних навчальних закладів) і співробітники служб суспільної безпеки (міліціонери, співробітники виправних установ, члени рятувальних бригад, добровольці і т. д.), яким за родом своєї діяльності доводиться контактувати з людьми чи кров’ю й іншими біологічними рідинами. Імовірність контакту з кров’ю й іншими біологічними рідинами на робочому місці існує й у людей інших професій, тому принципи дотримання універсальних запобіжних заходів і постконтактної профілактики повинні бути впроваджені також у роботу установ немедичного профілю. До контактів, пов’язаних з ризиком інфікування ВІЛ на робочому місці (чи небезпечним контактом), відносяться ушкодження шкіри інструментом, що міг бути інфікований (наприклад, укол голкою чи поріз гострим інструментом); зіткнення слизових оболонок або ушкоджених шкірних покривів із тканинами, кров’ю й іншими біологічними рідинами; тривале (кілька хвилин і більше) або обширне за площею зіткнення неушкодженої шкіри з тканинами, кров’ю й іншими біологічними рідинами. Кров та інші біологічні рідини, що представляють собою джерело інфекції. Необхідно дотримуватися універсальних запобіжних заходів при контакті на робочому місці з кров’ю й іншими біологічними рідинами, у тому числі: · спермою · вагінальними виділеннями · будь-якими рідинами з видимою домішкою крові · культурами або середовищами, що містять ВІЛ, при контакті з якими були зареєстровані випадки інфікування ВІЛ, а також: · синовіальної, · цереброспинальної, · плевральної, · перитонеальної, · перикардіальної, · амніотичною рідинами, для яких ступінь їхньої небезпеки у відношенні передачі ВІЛ поки що не встановлено.
Універсальні запобіжні заходи не відносяться до: · калових мас, · виділень з носа. · мокротиння, · поту, · сліз, · сечі. · блювотних мас. · слини (за винятком стоматологічних маніпуляцій, під час яких до слини часто домішується кров). Універсальних запобіжних заходів варто дотримуватися при контакті з будь-якими людськими тканинами чи органами, крім неушкодженої шкіри і патологоанатомічних зразків, фіксованих спеціальними розчинами; при роботі з тканинами й органами експериментальних тварин, заражених інфекційними збудниками, що передаються з кров’ю, а також з будь-якою біологічною рідиною, якщо важко визначити, що це за рідина. Усі медичні установи і всі особи, що піддаються ризику інфікування на робочому місці, повинні дотримуватися цих правил.
Рекомендації
Намагайтеся не піддаватися небезпеки інфікування збудниками, що передаються з кров’ю, уникаючи: · випадкових травм інфікованими голками або іншими гострими інструментами; · контакту слизової ротової порожнини, очей чи носа, ушкоджених ділянок шкіри (порізи, подряпини, дерматит, вугрі) з інфікованою кров’ю й іншими біологічними рідинами; · доторкнувшись до забрудненої інфікованим матеріалом поверхні, торкатися ділянки ушкодженої шкіри чи слизових оболонок очей, носа або рота. Необхідно дотримуватися техніки безпеки при виконанні професійних обов’язків, у тому числі використовувати на робочому місці різні засоби захисту і захисних пристосувань: · Використовувати пристосування, за допомогою яких можна ізолювати предмети, що представляють собою джерела інфекцій, що передаються з кров’ю, (наприклад, використовувати міцні, герметичні контейнери для гострих інструментів, що розміщаються поруч з місцем їхнього використання і вчасно заміняються, щоб не допустити їхнього переповнення), чи виключити зіткнення з ними під час маніпуляцій (наприклад, використовувати безпечні голки і безголкові системи для внутрішньовенних інфузій); · Удосконалити правила техніки безпеки для медичних працівників (наприклад, заборонити надягати ковпачки на використані голки, згинати, чи ламати їх, робити ще що-небудь з використаними голками); · Використовувати індивідуальні засоби захисту, у тому числі рукавички, непромокальні халати, засоби захисту обличчя й очей (захисні екрани, окуляри). технічні засоби захисту і дотримання техніки безпеки.
Технічні засоби захисту (наприклад, контейнери для утилізації гострих інструментів) ізолюють предмети, що представляють небезпеку як джерела інфекції, чи виключають зіткнення з інфікованими інструментами в процесі лікувально-діагностичних маніпуляцій. Вони відносяться до першої лінії захисту від інфікування на робочому місці. Дотримання правил техніки безпеки при виконанні професійних обов’язків також знижує ризик інфікування. Роботодавець повинен забезпечити своїх працівників засобами захисту й інформувати їх про правила техніки безпеки, але відповідальність за використання захисних засобів і дотримання правил техніки безпеки цілком лежить на самих працівниках. Для того щоб запобігти зараженню збудниками, що передаються з кров’ю, медичний працівник повинен дотримуватися наступних запобіжних заходів: · З кров'ю й іншим потенційно інфікованим матеріалом слід поводитися акуратно, уникаючи їх розбризкування; · Після зняття рукавичок або інших засобів індивідуального захисту потрібно негайно (чи за першої ж нагоди) вимити руки; · Після контакту з кров’ю або іншим потенційно інфікованим матеріалом необхідно негайно (чи за першої ж нагоди) вимити руки (та інші ділянки шкіри, на які потрапив інфікований матеріал) водою з милом, слизові оболонки слід промити водою; · Мийте руки з милом проточною водою. Якщо проточної води немає, використовуйте антисептичний розчин для рук і чисті рушники або антисептичні серветки, після чого з першою ж нагодою вимийте руки звичайним чином; · Якщо виникає абсолютна необхідність перемістити використану голку або надягти на неї ковпачок, використовуйте механічні пристосування для захисту чи рук зробіть це однією рукою (найбільш безпечним методом); · Негайно (чи за першої ж нагоди) поміщайте забруднені інструменти багаторазового використання, що ріжуть і колють в міцні, вологонепроникні (дно і бічні стінки), марковані чи позначені визначеним кольором контейнери для подальшої обробки; · Установіть контейнери для інструментів, що ріжуть і колють так, щоб ними було зручно користатися і вони не могли перекинутися. · Регулярно заміняйте контейнери для інструментів, що ріжуть і колють, не допускаючи їхнього переповнення. · Перед тим, як пересувати контейнер з використаними інструментами, що ріжуть і колють, необхідно його ретельно закрити. Якщо контейнер протікає, помістіть його усередину іншого контейнера. · Поміщайте потенційно інфіковані зразки біологічних рідин у герметичні контейнери з відповідним маркуванням. Якщо контейнер зі зразками забруднений чи проколотий, помістіть його усередину іншого контейнера. · Перед технічним обслуговуванням медичного устаткування або його упакуванням продезінфікуйте все устаткування, що було забруднене кров’ю або іншими потенційно інфікованими біологічними рідинами. Якщо устаткування продезінфікувати неможливо, додайте до нього листок з описом, які елементи устаткування забруднені. · Поміщайте усі використані одноразові матеріали у вологонепроникні контейнери, що закриваються. · Необхідно звести до мінімуму зіткнення із забрудненою білизною, поміщайте її в марковані мішки або контейнери. Вологу білизну варто перевозити в непромокальних мішках або контейнерах. Крім того, не можна: · Приймати їжу, курити, накладати макіяж, чи знімати (надягати) контактні лінзи на робочих місцях, де ймовірний контакт з інфікованою кров’ю або іншими біологічними рідинами. · Зберігати їжу і напої в холодильниках або інших місцях, де зберігаються зразки крові й інших потенційно інфікованих біологічних рідин. · Насмоктувати у піпетки кров та інші потенційно інфіковані біологічні рідини ротом. · Піднімати руками осколки скла, що можуть бути забруднені біологічними рідинами. · Надягати ковпачок на використані голки, згинати, чи ламати переміщати використані голки й інші використані колючі чи різальні інструменти, якщо можна цього не робити, чи це не обумовлено необхідністю проведення медичної маніпуляції. · Вручну відкривати, чи спорожняти, мити багаторазові контейнери для колючих і різальних інструментів.
Індивідуальні засоби захисту (ІЗЗ)
Якщо небезпека інфікування на робочому місці після впровадження загальних технічних засобів захисту і правил техніки безпеки зберігається, то роботодавець зобов’язаний також надати своїм працівникам індивідуальні засоби захисту. Ці засоби захисту повинні зберігатися в легко доступному місці і повинні надаватися безкоштовно. Рукавички (включаючи рукавички з особливих матеріалів, якщо в медичного працівника алергія на матеріал, з якого зроблено звичайні медичні рукавички). Дуже важливо, щоб медичний працівник завжди надягав рукавички перед контактом із кров’ю й іншими потенційно небезпечними біологічними рідинами або забрудненими ними поверхнями. Не можна використовувати повторно одноразові рукавички або ушкоджені багаторазові рукавички. Не застосовуйте зволожувачі на вазеліновій основі, оскільки вони ушкоджують латекс, з якого зроблено рукавички.
Халати, захисний одяг для персоналу лабораторії. В умовах небезпеки й інфікування на робочому місці необхідно надягати медичний одяг поверх повсякденного. Надягайте хірургічні ковпаки чи шапочки, бахіли поверх взуття або спеціальні черевики, тільки якщо можливе потрапляння великої кількості крові й інших потенційно небезпечних біологічних рідин на голову або ноги.
Захисні екрани для обличчя, маски, захисні окуляри для очей. Надягайте захисні екрани, що прикривають обличчя до підборіддя, чи маски в сполученні з захисними окулярами для очей з бічними щитками у всіх випадках, коли існує небезпека появи бризок крові й інших потенційно небезпечних біологічних рідин під час маніпуляцій. Носіння звичайних окулярів не забезпечує достатнього рівня захисту від інфекційних збудників, що передаються з кров’ю. При правильному їх використанні засоби індивідуального захисту охороняють робочий і звичайний одяг, нижню білизну, шкірні покриви, очі, рот і інші слизові оболонки від забруднення чи контакту з кров’ю й іншими потенційно небезпечними біологічними рідинами. Якщо захисний одяг просякнув кров’ю або іншими потенційно небезпечними біологічними рідинами, його варто зняти якнайшвидше. Промийте ділянки шкіри, де відбувся контакт із кров’ю під захисним одягом, водою з милом. Перед тим, як залишити робоче місце, зніміть усі ІЗЗ і помістіть їх у виділену для цього тару. За очищення, прання, ремонт, заміну й утилізацію використаних індивідуальних засобів захисту несе відповідальність роботодавець. рекомендації для адміністративних працівників медичних установ.
Забезпечення дотримання універсальних запобіжних заходів.
Усвідомлення медичним персоналом необхідності дотримання універсальних запобіжних заходів. Працівники медичних установ повинні бути поінформовані про професійний ризик інфікування і повинні усвідомлювати необхідність дотримання універсальних запобіжних заходів при роботі з усіма пацієнтами, у будь-яких ситуаціях, незалежно від діагнозу. Весь персонал медичних установ (як медичний, так і немедичний) повинен регулярно проходити інструктаж з техніки безпеки на робочому місці. Крім того, усі медичні працівники повинні проходити інструктаж з техніки безпеки (у тому числі по універсальних запобіжних заходах, які запобігають інфікуванню ) при прийнятті на роботу. Знизити кількість інвазивних маніпуляцій. Варто намагатися знизити пропозицію та попит на інвазивні маніпуляції. По-перше, необхідно знизити кількість інвазивних маніпуляцій. Медичним працівникам варто навчитися уникати переливань крові (наприклад, для відновлення ОЦК переливати розчини електролітів), ін’єкцій (наприклад, призначаючи ці ж лікарські препарати перорально), накладення швів (наприклад, намагаючись уникати епізіотомій) та інших інвазивних маніпуляцій у випадках, коли для їхнього проведення немає абсолютних показань. Рекомендовані стандарти лікування захворювань повинні включати лікарські форми препаратів для прийому усередину в усіх можливих випадках. По-друге, необхідно замовляти нове одноразове обладнання для виконання ін’єкцій та інфузій, а також збільшувати замовлення пероральних форм лікарських препаратів. Забезпечити медичні установи необхідним устаткуванням. Навіть в умовах обмежених ресурсів медичні установи повинні бути забезпечені необхідним устаткуванням і видатковими матеріалами у відповідності зі стандартами інфекційного контролю. Нормою для всіх медичних установ повинна стати наявність одноразових шприців і систем для інфузій у кількості й асортименті, що відповідає потребам конкретної установи в ін’єкціях та інфузіях, наявність дезінфектантів і контейнерів для колючих і ріжучих медичних інструментів. Особливу увагу варто приділити забезпеченню медичних установ засобами захисту і постачанню їх водою. (Якщо в медичній установі немає водопроводу, необхідно організувати постійне постачання його достатньою кількістю води.). Прийняти інструкції і стандарти, прийнятні для умов конкретної медичної установи Необхідно відмовитися від використання багаторазових шприців і систем для інфузій, оскільки дослідження показали, що складно забезпечити контроль їхньої правильної стерилізації. Варто розробити плани утилізації відходів медичних установ на державному рівні. В інструкціях і стандартах, що діють у конкретній медичній установі, необхідно відбити правила використання устаткування, порядок проходження персоналом інструктажу і порядок здійснення перевірок. Регулярні перевірки в медичних установах сприяють дотриманню техніки безпеки персоналом і зниженню ризику інфікування на робочому місці. Після небезпечного контакту з ВІЛ-інфікованим матеріалом медичному працівнику необхідно забезпечити консультування, хіміопрофілактику, подальше спостереження й інші необхідні види допомоги. постконтактна профілактика
Постконтактна профілактика
У всіх медичних працівників, що працюють у медичних установах, де є ризик інфікування ВІЛ на робочому місці, повинна бути можливість одержати ПКП. Для цього необхідно створити запас комплектів антиретровірусних препаратів для хіміопрофілактики і надати медичним працівникам можливість негайної консультації кваліфікованого фахівця. Регіональні Центри профілактики і боротьби з ВІЛ/СНІДом повинні надавати консультативну допомогу медичним установам з питань ПКП, а також проводити ПКП особам, що контактували з ВІЛ не на робочому місці (після ризикованих статевих зносин та інших випадків, пов’язаних з ризиком інфікування ВІЛ).
Ризик інфікування на робочому місці
Після контакту рани з ВІЛ-інфікованою кров’ю імовірність інфікування ВІЛ у середньому становить приблизно 0,3% (95% довірчий інтервал (ДІ): 0,2-0,5%). Ризик інфікування після потрапляння ВІЛ-інфікованої крові на неушкоджені слизові оболонки становить приблизно 0,09% (95% ДІ: 0,006-0,5%). Ризик інфікування після контакту неушкодженої шкіри з ВІЛ-інфікованою кров’ю або контакту з іншими біологічними рідинами, що містять вірус, не встановлений. Існують фактори, що підвищують ризик інфікування. Регулярні перевірки в медичних установах сприяють дотриманню техніки безпеки персоналом і зниженню ризику інфікування на робочому місці. Після небезпечного контакту з ВІЛ-інфікованим матеріалом медичному працівнику необхідно забезпечити консультування, хіміопрофілактику, подальше спостереження й інші необхідні види допомоги. Постконтактна хіміопрофілактика може знизити ризик розвитку ВІЛ-інфекції.
Показання до проведення ПКП
Ушкодження шкіри гострим предметом (укол голкою, поріз гострим краєм голки або осколком скла), забрудненим кров’ю, рідиною з видимою домішкою крові або іншим потенційно інфікованим матеріалом або голкою з вени чи артерії хворого. Укус медичного працівника з ушкодженням шкіри ВІЛ-інфікованим пацієнтом, у якого є кровотеча в роті. Потрапляння бризок крові, рідини з видимою домішкою крові або іншого потенційно інфікованого матеріалу на слизові оболонки (рот, ніс, очі). Потрапляння бризок крові, рідини з видимою домішкою крові або іншого потенційно інфікованого матеріалу на ушкоджену шкіру (наприклад, при наявності дерматиту, ділянок обвітреної шкіри, потертостей чи відкритої рани).
Заходи після контакту з ВІЛ на робочому місці
Відразу після контакту з кров’ю й іншими біологічними рідинами, сполученого з ризиком інфікування ВІЛ, необхідно промити забруднені ділянки шкіри (у тому числі ушкоджені) водою з милом, а забруднені слизові оболонки промити чистою водою. Необхідно оцінити ризик інфікування ВІЛ, пов’язаний з контактом, що відбувся (врахувати вид біологічної рідини й інтенсивність контакту). ПКП ВІЛ-інфекції повинна проводитися після контакту з біологічними рідинами ВІЛ-інфікованого пацієнта (чи пацієнта з високою імовірністю наявності ВІЛ-інфекції). Необхідно обстежувати особу, з біологічними рідинами якої відбувся небезпечний контакт, на ВІЛ. Обстеження таких осіб проводиться тільки після одержання інформованої згоди; воно повинно включати консультування і скерування на одержання допомоги. Необхідно дотримуватися конфіденційності. Варто використовувати стандартний експрес-тест на антитіла до ВІЛ і якнайшвидше з’ясувати результати обстеження. Клінічне обстеження й обстеження на ВІЛ постраждалого медичного працівника слід проводити тільки після одержання інформованої згоди. Консультант повинен провести бесіду про зниження ризику інфікування на робочому місці, проаналізувавши разом з постраждалим медичним працівником послідовність подій, що передували небезпечному контакту. Бесіду слід вести делікатно, в жодному разі не засуджуючи потерпілого. Необхідно підготувати звіт про випадок небезпечного контакту з ВІЛ.
Постконтактна хіміопрофілактика антиретровірусними препаратами
У залежності від результатів обстеження на ВІЛ слід почати наступні дії: · Якщо в пацієнта (можливого джерела інфекції) отримано негативний результат обстеження на ВІЛ, то медичний працівник не має потреби в подальшій постконтактній профілактиці. · Якщо в медичного працівника виявлено антитіла до ВІЛ, то в подальшій постконтактній профілактиці він не має потреби, але його варто направити до фахівців для подальшого консультування й одержання необхідної медичної допомоги з приводу ВІЛ-інфекції. · Якщо в медичного працівника результат обстеження на ВІЛ негативний, а в можливого джерела інфекції – позитивний, то медичному працівнику варто призначити чотиритижневий курс антиретровірусної хіміопрофілактики, під час якого відстежувати появу можливих побічних ефектів препаратів; повторити обстеження на ВІЛ через 3 і 6 місяців після первинного обстеження. Якщо в медичного працівника за цей період відбудеться сероконверсія, то йому необхідно надати необхідну допомогу, у тому числі консультування, скерування до фахівця з ВІЛ-інфекції і тривале лікування з приводу ВІЛ-інфекції. Якщо протягом напівроку після контакту сероконверсія не відбувається, повідомте медичному працівнику, що в нього немає ВІЛ-інфекції. · Якщо визначити ВІЛ-статус пацієнта (можливого джерела інфекції) неможливо, то він вважається ВІЛ-інфікованим. При цьому варто виконати всі рекомендації, викладені в попередньому пункті. · Попередьте медпрацівника про необхідність використання презервативів протягом 6 місяців після контакту, пов’язаного з ризиком інфікування ВІЛ. · З’ясуйте імунний статус медичного працівника у відношенні гепатиту В; якщо він не імунізований, проведіть пасивну й активну імунопрофілактику гепатиту В за показниками.
Профілактика після статевих зносин, пов’язаних з інфікуванням ВІЛ
Ризик зараження ВІЛ при статевому контакті оцінюється як 0,1-3% для пасивного партнера при анальних зносинах, 0,1—0,2% для жінки і 0,03—0,09% для чоловіка при вагінальному контакті. Результати недавно проведених досліджень показали, що ризик може бути навіть нижчим, особливо у випадках, коли у ВІЛ-інфікованого статевого партнера низьке вірусне навантаження. Поки не отримано достатню кількість даних, які свідчать про необхідність проведення хіміопрофілактики після випадкового статевого контакту. Однак у ситуації, коли мало місце спокушання або зґвалтування, рекомендується, щоб жертва насильства пройшла постконтактну профілактику згідно з викладеними вище рекомендаціями для медичних працівників, які піддалися ризику інфікування на робочому місці, Дуже важливо спробувати установити ВІЛ-статус ґвалтівника. Якщо це неможливо, то вважається, що ґвалтівник був ВІЛ-інфікований, і жертві проводиться лікування відповідно до рекомендацій, викладених у наступному розділі. У випадку зґвалтування дуже важливо, щоб по відношенню до жертви була здійснено необхідну підтримку і проведено консультування, у тому числі з питань ЗПСШ, вагітності а також з юридичних питань. Якщо в особи – передбачуваного джерела інфекції отримано негативний результат обстеження на ВІЛ, чи у випадку, якщо в медичного працівника (чи жертви насильства) були виявлені антитіла до ВІЛ, то хіміопрофілактику антиретровірусними препаратами припиняють, а медичного працівника (чи жертву насильства) направляють до фахівців для подальшого консультування й одержання необхідної медичної допомоги з приводу ВІЛ-інфекції. Якщо в медичного працівника (чи жертви насильства) результат обстеження на ВІЛ негативний, а в передбачуваного джерела інфекції - позитивний чи невідомий, то проводять повний чотиритижневий курс хіміопрофілактики антиретровірусними препаратами. Профілактика після контакту з ВІЛ не на робочому місці (випадку, сполученого з високим ризиком інфікування ВІЛ). У визначених ситуаціях може відбутися одиничний контакт, сполучений з високим ризиком інфікування ВІЛ. Наприклад, сюди відноситься ситуація випадкових чи навмисних уколів голками, забрудненими кров’ю. У таких ситуаціях також необхідно надати постраждалому постконтактну профілактику згідно з викладеними вище рекомендаціями для медичних працівників, які піддалися ризику інфікування на робочому місці.
застосування пкп у клінічній практиці
Рекомендації
ПКП антиретровірусними препаратами необхідно почати якомога раніше, найкраще в перші 2 години після контакту, але не пізніше, ніж через 72 години. Лікар, що призначає хіміопрофілактику повинен забезпечити свого пацієнта комплектом антиретровірусних препаратів, розрахованим на повний курс хіміотерапії. Найкраще призначати для постконтактної хіміопрофілактики одну зі схем ВААРТ. При виборі високоактивної комбінації антиретровірусних препаратів необхідно враховувати, які антиретровірусні препарати приймав пацієнт-джерело інфекції, а також можливу перехресну резистентність антиретровірусних препаратів. Вибір антиретровірусних препаратів також залежить від наявності того чи іншого препарату в конкретній медичній установі. Якщо є показання до ПКП, необхідно організувати консультацію фахівця з ВІЛ-інфекції чи фахівця з професійних хвороб, що має досвід проведення ПКП.
I. Показання до проведення постконтактної профілактики
А. Контакт із біологічними рідинами, сполучений з ризиком інфікування ВІЛ, на робочому місці В. Контакт із біологічними рідинами, сполучений з ризиком інфікування ВІЛ, що відбувся не на робочому місці 1. Одиничний контакт із біологічними рідинами, сполучений з високим ризиком інфікування ВІЛ, у попередні 72 години 2. Статевий контакт із ВІЛ-інфікованим партнером або партнером з групи високого ризику
II. Тактика ведення: Хіміопрофілактика*
А. Починати в перші години після контакту (не пізніше, ніж через 72 години) В. Комбінована терапія трьома препаратами протягом 4 тижнів 1. Перші два препарати: АZТ і ЗТС (або Комбівір) а. Зидовудин (АZТ) 300 мг 2 рази на день перорально і b. Ламівудин (ЗТС) 150 мг 2 рази на день перорально 2. Третій препарат (на вибір) а. Нелфінавір (Вірасепт) 750 мг 3 рази на день перорально, або b. Нелфінавір (Вірасепт) 1250 мг 2 рази на день перорально, або с Лопінавір/Ритонавір (комбінований препарат Калетра) по 3 капсули 2 рази на день перорально, або d. Іфавіренц** (Сустива) 600 мг 1 раз на день, або е. Індинавір/Ритонавір (IDV/r) 800 мг/100 мг 2 рази на день перорально, або f. Індинавір (IDV) 800 мг 3 рази на день перорально, або g. Саквінавір-МЖК (Фортоваза, SQV-SGS) 1200 мг 3 рази на день перорально, або h. Саквінавір-МЖК/Ритонавір 1000/100 мг 2 рази на день перорально, або i. Невірапін** (Вірамун) 200 мг 1 раз на день перорально протягом 2 тижнів, потім 200 мг 2 рази на день протягом 2 тижнів. 3. Альтернативні препарати: а. замість АZТ можна призначити, Ставудин (Зерит, d4T): 40 мг перорально 2 рази на день, якщо вага тіла перевизує 60 кг, чи 30 мг перорально 2 рази на день, якщо вага тіла не перевищує 60 кг b. замість ЗТС можна призначити Диданозин (Відекс, dd): 400 мг перорально 1 раз на день, якщо вага тіла перевизує 60 кг, або 250 мг перорально 1 раз на день, якщо вага тіла не перевищує 60 кг. С. Визначити вихідні лабораторні показники, для своєчасного виявлення побічних ефектів антиретровірусних препаратів 1. Тест на вагітність 2. Клінічний аналіз крові з лейкоцитарною формулою і кількістю тромбоцитів 3. Показники функції печінки а. Аспартат-амінотрансфераза b Аланін-амінотрансфераза с. Лужна фосфатаза d. Загальний білірубін
* Якщо відомо, що людина, з біологічною рідиною якої відбувся контакт, є ВІЛ-інфікованою, при виборі схеми для ПКП необхідно враховувати, які антиретровірусні препарати вона приймала раніше і приймає зараз, дані про її вірусне навантаження, генотипну й фенотипнй резистентність (якщо є). Необхідно проконсультуватися з лікарем-фахівцем з ВІЛ-інфекції.
** Препарати класу ННІЗТ варто призначати тільки в наступних випадках: 1. медичний працівник не переносить Нелфінавір, Лопінавір/Ритонавір (комбінований препарат Калетра) та Індинавір; 2. якщо медичний працівник контактував з біологічними рідинами ВІЛ-інфікованого пацієнта з установленою резистентністю ВІЛ до визначених антиретровірусних препаратів, але зі збереженою чутливістю до ННІЗТ.
Недавно було опубліковано повідомлення про гепатогоксичну дію Невірапіну в людей, що одержували ПКП, що привело до появи рекомендації призначати Невірапін тільки у випадках, коли НІЗТ чи ІП з тих чи інших причин застосовувати не можна. Настійно рекомендується проконсультуватися з фахівцем з ВІЛ-інфекції. Якщо медичний працівник вирішує приймати Невірапін після розгляду всіх ризиків і переваг, необхідно ретельно спостерігати за його станом, щоб вчасно виявити розвиток побічних ефектів. Зокрема, варто визначити активність ферментів печінки перед прийомом препаратів, через 2-4 тижні після початку прийому препаратів, а також з появою виражених загальних симптомів, у тому числі підвищення температури, висипки, утрати апетиту або болів у животі. Іфавіренц призначають тільки особам, нездатним до зачаття, оскільки при експериментах на тваринах було встановлено виражений тератогенний ефект цього препарату, також були зареєстровані одиничні випадки пороків розвитку плоду в людей. Токсична дія Іфавіренца на центральну нервову систему, що часто спостерігається в початковий період його прийому пацієнтами, може знизити їхню здатність до виконання своїх професійних обов’язків.
Тактика ведення медичних працівників після контакту, сполученого з ризиком інфікування ВІЛ, на робочому місці.
Рекомендації: · Медичному працівнику після контакту, сполученого з ризиком інфікування ВІЛ, необхідно рекомендувати: (1) статеве утримання або використання презервативів, щоб запобігти можливому подальшому поширенню інфекції; (2) використовувати методи контрацепції; (3) не бути донором крові і її похідних, сперми або органів; (4) припинити годівлю грудьми на період хіміопрофілактики. · Оскільки схеми хіміопрофілактики досить складні, і до того ж прийом антиретровірусних препаратів може супроводжуватися розвитком побічних ефектів, потерпілий медичний працівник повинен перебувати під наглядом фахівця з ВІЛ-інфекції, або фахівця з професійних хвороб, ознайомленого з поточними рекомендаціями з ПКП. В іншому випадку його лікуючий лікар повинен постійно консультуватися з такими фахівцями. · Обстеження на ВІЛ (конфіденційне) повинно бути проведене відразу ж після контакту, сполученого з ризиком інфікування ВІЛ, і через 1, 3 і 6 місяців після контакту, навіть якщо постраждалий медичний працівник відмовився від ПКП. Якщо результат обстеження позитивний, то діагноз ВІЛ-інфекції необхідно підтвердити методом вестерн-блота. Підвищення температури в постраждалого медичного працівника в сполученні з появою інших симптомів гострого інфекційного захворювання (наприклад, висипка, лімфаденопатія, міалгія, біль в горлі) вказує на можливість сероконверсії (появи антитіл до ВІЛ) і служить показанням до негайного обстеження на ВІЛ. У цьому випадку медичного працівника необхідно скерувати на консультацію до фахівця з ВІЛ-інфекції для підбору оптимальної тактики діагностичного обстеження і лікування. · Протягом першого місяця після контакту, сполученого з ризиком інфікування ВІЛ, медичний працівник повинен щотижня відвідувати лікаря. Під час відвідувань оцінюється рівень дотримання режиму ПКП, розвиток побічних ефектів АРТ, зміни самопочуття й емоційного стану за період після попереднього обстеження. При виявленні яких-небудь психологічних проблем рекомендується направити медичного працівника на консультацію до психіатра чи психолога. · Побічні ефекти, пов’язані з прийомом якого-небудь антиретровірусного препарату, що входить у схему ПКП, варто лікувати відповідно до існуючих рекомендацій (табл. 5, табл.6 даного Протоколу).
Таблиця 8. Основні побічні ефекти антиретровірусних препаратів, призначуваних для ПКП
Бланк інформованої згоди на проведення постконтактної профілактики ВІЛ-інфекції
1. Я усвідомлюю, що препарати ................................................................. призначені для постконтактної профілактики (ПКП) ВІЛ-інфекції, заснованої на рекомендаціях .........................…………….................., і необхідно строго дотримуватися запропонованого режиму прийому цих препаратів. 2. Я усвідомлюю, що в даний час про застосування ПКП зібрано мало інформації, і що ефективність хіміопрофілактики становить менше 100%. 3. Я усвідомлюю, що дані препарати можуть викликати побічні ефекти, у тому числі головний біль, стомлюваність, нудоту і блювоту, діарею. 4. Я обізнаний, що...…………………………….......постачить мене запасом препаратів на 28 днів, і що мені необхідно самостійно звернутися до мого лікуючого лікаря для подальшого обстеження і продовження лікування.
_______________________________________________ (Прізвище, Ім’я, По батькові)
___________ __________ Підпис Дата
Реєстрація випадку контакту, сполученого з ризиком інфікування ВІЛ на робочому місці
Звіт про контакт медичного працівника з потенційно інфікованим матеріалом на робочому місці повинен включати: · дату і час контакту; · докладний опис маніпуляції, що виконувалася, із вказівкою того, коли і як відбувся контакт; якщо відбувся контакт із гострим інструментом, опишіть, яким чином і в який момент під час маніпуляції з інструментом відбувся контакт; · Докладні відомості про контакт, включаючи тип і кількість біологічної рідини або матеріалу, глибину ушкодження й інтенсивність контакту (наприклад, при контакті з ушкодженням шкірних покривів - глибину ушкодження і факт потрапляння в рану біологічної рідини; при контакті з шкірою чи слизовими; приблизний об’єм інфікованого матеріалу, що потрапив на шкіру або слизові оболонки і стан шкірних покривів у місці контакту [наприклад, обвітрена, стерта, неушкоджена шкіра]); · Докладні відомості про пацієнта, з біологічними рідинами якого відбувся контакт (наприклад, чи містив біологічний матеріал ВІЛ, вірус гепатиту В чи C; якщо відомо, що пацієнт ВІЛ-інфікований, вкажіть стадію захворювання, звіт про антиретровірусну терапію, вірусне навантаження й інформацію про резистентність до антиретровірусних препаратів, якщо така інформація існує); · Докладні відомості про медичного працівника, що піддався ризику інфікування (наприклад, чи вакцинований він проти гепатиту В, і наявність поствакцинального імунітету); · Докладні відомості про консультування, постконтактну хіміопрофілактику і диспансерне спостереження.
Звіт про контакт із потенційно інфікованим матеріалом на робочому місці (попередній варіант)
Звіт про контакт із потенційно інфікованим матеріалом не на робочому місці (попередній варіант)
Звіт про контакт із потенційно інфікованим матеріалом не на робочому місці (попередній варіант)
Література:
1. Матеріали Національного інституту алергії й інфекційних захворювань США [Original English text published by the National Institute of Allergies and Infectious Diseases. Internet address: www.niaid.nih.gov]. 2. Джон Бартлетт, Джоэл Галлант, Медицинское ведение ВИЧ-инфекции, Университет Джона Хопкинса, школа медицины, 2003, С.1. [John G. Bartlett, M.D and Joel E. Gallant, M.D., M.P.H., Medical management of HIV infection, Johns Hopkins University School of Medicine. 2003, p.1.]. 3. (Директива Міністерства охорони здоров'я і соціального забезпечення [DHHS] [Ann Intern Med 2002;137:381]) 4. “Увеличение масштабов применения антиретровирусной терапии в условиях ограниченных ресурсов”. Руководство по применению методов общественного здравоохранения. Всемирная организация здравоохранения. Июнь 2002 года.[”Scaling up Antiretroviral Therapy in Resourse-Limited Settings”. Guidelines for a public health approach. World Health Organization. June, 2002]. 5. [“Scaling up Antiretroviral Therapy in Resourse-Limited Settings”. Guidelines for a public health approach. World Health Organization. June, 2002“]. 6. [“Consultation for the development of protocols for HIV care for Ukraine and other Commonwealth Independent States countries, WHO HQ, May 5-8, 2003”]. 7. [John G. Bartlett, M.D and Joel E. Gallant, M.D., M.P.H., Medical management of HIV infection, Johns Hopkins University School of Medicine. 2003, p.1.]. 8. Керівні принципи ВООЗ (http://www.who.int/hiv/topics/arv/ISBN9241545674.pdf) 9. “Увеличение масштабов применения антиретровирусной терапии в условиях ограниченных ресурсов”. Руководство по применению методов общественного здравоохранения. Всемирная организация здравоохранения. Апрель 2002 года. 10. Пособие по разработке протоколов лечения и профилактики ВИЧ-инфекции для Украины и других стран СНГ, штаб-квартира ВОЗ, 5-8мая 2003 года. 11. Методичні рекомендації щодо проведення антиретровірусної терапії у дорослих, хворих на ВІЛ-інфекцію та СНІД. (Затверджено наказом МОЗ України №173 від 15.04.2003 р.). 12. Про внесення змін до Методичних рекомендацій щодо проведення антиретровірусної терапії у дорослих, хворих на ВІЛ-інфекцію та СНІД (Наказ МОЗ України № 265 від 12.06. 2003 р.). 13. Джон Бартлетт, Джоэл Галлант, Медицинское ведение ВИЧ-инфекции, Университет Джона Хопкинса, школа медицины, 2003, С.1.
Додаток 1. Гострий ретровірусний синдром: ознаки і симптоми (очікувана частота) [Ann Intern Med 2002;137:381]
* Висипка – еритематозна плямисто-вузликова висипка на обличчі і тулубі, іноді на кінцівках, включаючи долоні і підошви. У деяких буває виразка слизових, у тому числі рота, стравоходу чи геніталій. ** Асептичний менінгіт, менінгоенцефаліт, периферична нейропатія, лицьовий параліч, синдром Гійєна-Барре, брахіальний неврит, когнітивні порушення або психоз.
Додаток 2. Визначення випадку СНІДу для підлітків та дорослих, прийняте в системі охорони здоров’я США: CDC, 1993
* Усі пацієнти категорій А3, В3 і С3 вважаються хворими на СНІД на підставі наявності СНІД-індикаторного стану (див.Додаток 3) та/або рівня CD4 < 200/мм3. ** Симптоматичні стани, не включені до категорії С: а) можуть бути викликаними ВІЛ-інфекцією або вказувати на дефект клітинного імунітету; б) можуть мати протікання, ускладнене ВІЛ-інфекцією, як і їх лікування. Приклади станів категорії В включають, але не обмежуються наступними: бактеріальний ангіоматоз; кандидоз ротоглотки; персистуючий, частий або такий, що погано піддається лікуванню вульвовагінальний кандидоз; цервікальна дисплазія (помірна або важка); цервікальна карцинома in situ; загальносистемні симптоми, такі як висока температура (38,5°С) або діарея > 1міс.; волосиста лейкоплакія; оперізуючий лишай (не менше двох епізодів або більше одного дерматому); ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура (ІТП); листеріоз; гінекологічні запалення (особливо ускладнені абсцесом труб та яєчників); периферична нейропатія.
Додаток 3. СНІД-індикаторні стани (дорослі) – 1997*
* Показує частоту СНІД-індикаторних станів серед 23527 відзначених випадків у дорослих (на 1997 рік). Діагноз СНІДу було встановлено на підставі рівня CD4 ще в 36643 осіб (61% від загальної кількості випадків – 60161). Числа сказують на загальну кількість визначених та здогадуваних діагнозів. Числа в скобках вказують на процент від усіх пацієнтів, у яких встановлено СНІД-визначальний діагноз. В сумі вони не дають 100%, оскільки у багатьох піцієнтів існували подвійні діагнози. † Вимагає позитивної ВІЛ-серології. † ‡ Додано до переглянутого визначення, 1993.
Додаток 4. Кореляція ускладнень з рівнем CD4 (див. Arch Intern Med 1995;155:1537)
* Більшість ускладнень зустрічаються тем частіше, чим нижчим є рівень клітин CD4. ** Деякі стани, перелічені як “неінфекційні”, пов’язані з інфекційними агентами. Наприклад, лімфома (вірус Епштейна-Барра [EBV]) і рак шейки матки (людський папіломавірус [HPV]).
Додаток 5. Вірогідність розвитку СНІД-визначальної ОІ у межах 3 років при відсутності антиретровірусної терапії на підставі початкового показника CD4 та вірусного навантаження. Дані взято з MACS (багатоцентрового когортного дослідження СНІДу) (Ann Intern Med 1997; 126:946; доповнено та виправлено у червні 2002 А. Муносом)
* Рівні РНК ВІЛ у плазмі в копіях/мл з використанням ЗТ-ПЛР
Додаток 6. Кореляція між дотриманням режиму лікування та вірусологічною відповіддю на ВААРТ (Ann Intern Med 2000; 133:21)
* Кількість призначених доз/кількість прийнятих доз
Додаток 7. Нуклеозидні інгібітори зворотньої транскриптази, зареєстровані в Україні
Додаток 7 (Продовження)
* Корекція дози AZT потрібна при важкій нирковій недостатності (добова доза 300-400 мг) та при енцефалопатії, пов’язаній з ВІЛ (при лікуванні неврологічних дисфункцій, пов’язаних з ВІЛ ефективність препарату в добовій дозі менше 1000 мг невідома). ** Молочно-кислий ацидоз, що супроводжується жировою дегенерацією печінки – вид токсичності, що зустрічається нечасто, але може загрожувати життю; може зустрічатися при прийомі будь-якого препарату класу НІЗТ, але особливо d4T, ddІ, AZT. *** При вираженої гранулоцитопенії чи анемії необхідно призначати гранулоцитарний, гранулоцито-макрофагальний колоніэстимулюючий фактор, еритропоетин. **** Комбінації d4T + ddІ слід уникати при вагітності через ризик молочно-кислого ацидозу і гепатотоксичності.
Додаток 8. Ненуклеозидні інгібітори зворотньої транскриптази, зареєстровані в Україні
Додаток 9. Інгібітори протеази, зареєстровані в Україні
Додаток 9 (Продовження)
*Нарощування дози для RTV: у 1-ий і 2-ий дні: 300 мг 2 рази на день; з 3-го по 5-ий дні: 400 мг 2 рази на день; з 6-го по 13-ий дні: 500 мг 2 рази на день; на 14-ий день: 600 мг 2 рази на день.
Додаток 10. Рекомендації ВООЗ по застосуванню АРТ для лікування дорослих і підлітків з підтвердженою ВІЛ-інфекцією для територій з обмеженими ресурсами (квітень 2002).
Додаток 11. Схема первинного огляду ВІЛ-інфікованого пацієнта:
Додаток 12. Вступне обстеження пацієнта.Код пацієнта*
Вступне обстеження пацієнта.
___________ ______________ дата підпис лікаря
* Код пацієнта – постійний індивідуальний код пацієнта, що привласнюється в спеціалізованій лікувальній установі (Центрі профілактики і боротьби зі СНІДом). Код може використовуватися замість прізвища пацієнта на титульному листі медичної документації. Інформація відповідності індивідуального коду П.І.Б. пацієнта із зазначенням адреси повинна бути відбита в спеціальному журналі і зберігатися окремо в лікуючого лікаря і старшої сестри відділення.
Додаток 13. Рекомендовані лікувальні схеми АРТ першого ряду для дорослих і підлітків з документально підтвердженою ВІЛ-інфекцією. Керівні принципи ВООЗ для територій з обмеженими ресурсами (квітень 2002).
a Як початкову комбінацію 2-х НІЗТ представлені AZT + 3TC з урахуванням ефективності, токсичності, клінічного досвіду і наявності фіксованої комбінації. Інші прийнятні комбінації НІЗТ у залежності від вибору конкретних країн: d4T/3TC, d4T/ddI** + AZT/ddІ. Ніколи не слід використовувати AZT/d4T у зв'язку з підтвердженим антагонізмом.
b ІП - rtv включає: IDV/rtv, LPV/rtv і SQV/rtv, тобто ІП, посилені ритонавіром.
* NVP не рекомендується вагітним чи жінкам, що бажають мати дітей. При прийомі NVP необхідне забезпечення ефективної контрацепції.
** d4T/ddІ не рекомендується вагітним з огляду на токсичність.
Додаток 14. Переваги і недоліки антиретровірусних препаратів і комбінацій
* ТАМ – тимідинаналогові мутації, що дають перехресну стійкість до препаратів класу НІЗТ
Додаток 15. Терапевтичний контроль: моніторинг кількості CD4+ і ВН при початку ВААРТ чи зміні схеми лікування
Додаток 16. Рекомендації зі зміни схеми лікування через класову токсичність препаратів
Рекомендації зі зміни схеми лікування через класову токсичність препаратів: · У випадку гіперліпідемії, викликаної інгібіторами протеази, стан може покращитися при переході до схеми з ННІЗТ (особливо NVP) чи третім НІЗТ. · У випадку несприйнятливості до інсуліну або гіперглікемії стан зазвичай поліпшується при переході від ІП до іншого класу препаратів. · Нагромадження жиру, викликане інгібіторами протеази: іноді положення можна поліпшити шляхом переходу до іншого класу препаратів, хоча дані з цього питання суперечливі. · Ліпоатрофія, що викликається, зважаючи на все, препаратами класу НІЗТ чи взаємодією НІЗТ із ІП, вважалася необоротною. Однак попередні дані декількох досліджень говорять про те, що можлива деяка реверсія при зміні НІЗТ (d4T чи AZT на ABC в одному дослідженні, d4T на AZT чи ABC в іншому). Виходячи з впливу цих препаратів на мітохондріальну ДНК, вважається, що ddС і d4T – препарати, з найбільшою імовірністю викликають ліпоатрофію, за ними йдуть AZT і ddІ, а за ними ABC, 3TC і TDF. · Гіперлактатемія і молочно-кислий ацидоз також можуть бути наслідком мітохондріальної токсичності, індукованої НІЗТ. Більшості пацієнтів з важким молочно-кислим ацидозом потрібно тимчасове припинення прийому всіх антиретровірусних препаратів, але тим, у кого менш важка гіперлактатемія, може допомогти перехід до іншого НІЗТ, що обговорювалося вище. · Гепатотоксичність може мати місце при прийомі препаратів кожного з трьох класів. Серед ІП ритонавір з найбільшою імовірністю викликає збільшення рівня трансміназ, а серед ННІЗТ невірапін, зважаючи на все, викликає велику гепатотоксичність (у тому числі швидкоплинний некроз печінки), ніж іфавіренц чи делавірдін. Коли гепатотоксичність спостерігається в пацієнтів, що приймають НІЗТ, особливо d4T, лікар повиннен узяти до уваги можливість молочно-кислого ацидозу з жировою дегенерацією печінки. · Посилену кровотечу в хворих на гемофілію приписують дії ІП, але дані в підтримку цієї точки зору поодинокі й безладні. · Остеопенія (з можливістю остеопорозу) і остеонекроз (з можливістю безсудинного некрозу) відзначалися в пацієнтів, що приймають ВААРТ, але причинно-наслідкові зв'язки тут не встановлені. Ці процеси можуть бути наслідком застарілої хронічної ВІЛ-інфекції, а не ВААРТ.
Додаток 17. Графік диспансерного спостереження ВІЛ-інфікованого пацієнта при початку та продовженні ВААРТ
|
|
||||